Станом на сьогоднішній день імовірність проведення позачергових виборів вища, ніж імовірність створення нової коаліції будь-якої конфігурації. Разом із тим, у пропрезидентській фракції є парламентарії-оптимісти, які вірять, що бютівцям і нашоукраїнцям,
— Володимире Михайловичу, сьогодні представники всіх п’яти представлених у парламенті нинішнього скликання фракцій говорять про те, що, швидше за все, не буде створена у відведений Конституцією термін коаліція БЮТ і Партії регіонів. На ваш погляд, у парламенті шостого скликання буде створена більшість нового формату (якщо так, то на базі яких фракцій) чи все ж таки будуть дострокові вибори?
— Станом на нинішній момент і з урахуванням відомих голосувань представників БЮТ і Партії регіонів, що мали місце 2 вересня, на мій погляд, відповідаючи на запитання, чи є бажання у Юлії Володимирівни повернутися в демократичний табір, у мене особисто виникають дуже великі сумніви. По-перше, зустріч з Литвином В’ячеслав Кириленко провів і навіть, беручи за основу ту коаліційну угоду, що була розроблена нами раніше, думаю, з Володимиром Литвином проблем не виникло б для створення розширеної демократичної коаліції. Разом із тим, викликають, м’яко кажучи, розчарування дії на цьому етапі представників БЮТ. Взяти, наприклад, закон про держслужбу. Цей проект закону не підтримав жоден комітет. Я спілкувався з депутатами від Партії регіонів, і вони з приводу цього законопроекту говорили, мовляв, невідомо, хто цей закон підсунув Януковичу, але давайте його дипломатично відправимо на доопрацювання, щоб не говорити відверто про те, що викидаємо його в кошик. І ось раптом в унісон цей закон підтримує Партія регіонів (хоча тут зрозуміло — Янукович їхній лідер) і БЮТ.
Крім того, я так розумію, мало місце певне непорозуміння між Блоком Юлії Тимошенко й Партією регіонів щодо ухвалення нової Конституції, яку нова більшість мала ухвалити в першому читанні ще минулого тижня. Партія регіонів йшла на всі вибори з гаслом, зокрема, й другої державної мови, й тепер, судячи з усього, вони мають можливість цю обіцянку реалізувати, причому конституційним шляхом, маючи в союзниках БЮТ. Юлія Володимирівна, тим часом, імовірно, не погодилася на такі радикальні кроки, й у результаті вони вирішили піти в обхід, мовляв, давайте затвердимо закон про референдум, а потім проголосуємо на референдумі так, як треба, й виявиться, що українцям дуже потрібна друга державна мова.
— Якщо регіонали й бютівці так консолідовано відпрацьовують законодавчі тактичні ходи, то чому, на вашу думку, вони не можуть домовитися про створення правлячої більшості, адже й Тимошенко, й Янукович заявили днями про те, що дострокові вибори — це найгірший вихід із кризового лабіринту?
— Гадаю, вони спіткнулися не на ідеологічних розбіжностях, а на кадрових. Адже це великі політичні сили, що мають у своїх лавах шанованих людей, на яких, очевидно, не вистачає високих крісел і портфелів. Наскільки вони здатні піти на поступки одне одному? Мені про це судити складно.
Якщо нам так складно створити демократичну коаліцію розширеного формату з урахуванням того, що з тієї сторони є комуністи, з цієї — в опозиції «Наша Україна», може, нам варто зробити простіше: зустрітися не на Ельбі, а на Дніпрі. Інакше кажучи, піднімемо планку так, що прийдемо тільки ми вдвох, і ніхто нам не заважатиме розписати коаліційний пиріг силами двох політичних команд.
— Проте очевидно, що коаліційний діалог НУ-НС і БЮТ відбувається зі страшним скрипом, у той час як і екс-прем’єр Янукович, і чинний глава уряду Тимошенко майже одночасно в один голос заявили про те, що краще будь-яка більшість, ніж позачергові вибори. Ви говорите, що бютівці та регіонали перечепилися об портфелі. Які саме портфелі, уточніть.
— Даруйте, а якщо Юлія Володимирівна таки вирішить йти в президенти? Адже їй потрібна буде підтримка виборця, до якого необхідно чимось апелювати. А я, спілкуючись з бютівцями на місцях, особливо в Західній Україні, чую від них про те, як вони дуже розчаровані. Вони не розуміють, з якими аргументами їм завтра йти до людей у разі, якщо Юлія Володимирівна підпише коаліційну угоду з Партією регіонів.
— Днями лідер пропрем’єрської фракції Іван Кириленко дипломатично відкинув два запропоновані лідером фракції НУ-НС пункти, необхідні для створення коаліції.
— По-перше, мова йде про умови базування і пересування ЧФ РФ у Севастополі, що, за словами лідера «сердешної» фракції, не є прерогативою коаліції. По-друге, партійні соратники Юлії Тимошенко відмовляються засуджувати агресію Росії на Кавказі. Чи готова «Наша Україна» поступитися потенційним партнерам по коаліції з БЮТ, принаймні в цих двох питаннях, чи це принципово і компромісам не підлягає?
Чи може будь-яка фракція у Верховній Раді України робити ревізію всіх міжнародних законодавчих актів, які визнають цілісність будь-якої держави, в тому числі Грузії? Не може. Чи можемо ми дозволити собі, маючи виписану Конституцію, в якій вказується, що до 2017-го року російські війська мають залишити територію України, не працювати над цим питанням поетапно, щоб у встановлені терміни реалізувати цей пункт Основного Закону? Не можемо. Це аксіома, на якій стоятиме будь-яка фракція, що перебуває в українському парламенті. Проте, знаєте, заковика в іншому. Те, що сьогодні відбувається в парламенті, багато хто намагається піднести як боротьбу за владу. Ні, не за владу. Боротьба йде за Україну. Влітку Росія здійснила напад на Грузію, а 2 вересня консолідованим голосуванням було вчинено політичний напад на Україну. Якби тоді в Тбілісі одна з опозиційних сил заявила про підтримку позиції здачі Абхазії, та й взагалі, про те, що Саакашвілі треба зняти, то, повірте, Росія на багнеті принесла б цій опозиції владу, ця влада попросила б РФ залишити свої війська, і все — Грузії не стало б. Але в Грузії й влада, й опозиція об’єдналися заради захисту спільних інтересів. В Україну, виявляється, і військ ніяких вводити не треба, вистачить просто, добре припудрив процес, взяти владу. Мене як українця не цікавить, хто буде гарним прем’єром або гарним президентом. Мене як українця цікавить виключно одне питання: в якій державі я житиму — в українській або неукраїнській? Якщо в українській — я упевнений, що ми знайдемо гідного президента і гідних прем’єрів.
— Володимире Михайловичу, в перший день роботи парламенту після літніх канікул ви прийшли в сесійну залу з грузинським прапором. Чим ви керувалися, плануючи таку міні-акцію?
— Я керувався інтересами України, оскільки, якщо перевести питання в побутову площину, можна впевнено сказати: якщо горить будинок сусіда, потрібно першому бити на сполох, щоб весь світ біг на допомогу з відрами води і допомагав гасити конфлікт. Чому? Тому що дуже швидко, коли вітер повіє, а Росія може зробити, щоб цей вітер повіяв у наш бік, аналогічний конфлікт буде і в Україні. Так що я керувався інтересами України — щоб у нас не горіло. Дякувати Богові, світ адекватно відреагував на кавказькі події.
— Так, пане Володимире, світ, можливо, адекватно відреагував, на відміну від окремо взятих народних депутатів України. Я маю на увазі виступ з парламентської трибуни новоспеченого регіонала Валерія Коновалюка, який де-юре є слугою українського народу, де-факто сповіщає світу про те, що танки вітчизняного виробництва вбивали осетинських дітей і, більше того, звинувачує українську владу в геноциді. З такими слугами народу всередині країни, пробачте, і зовнішні агресори не потрібні.
— Згодний. І тому питання стоїть так: російські танки не чавитимуть українських дітей, оскільки в РФ тут є такі політики, які Україну самі здадуть...
Російська імперія споконвіку (та й нинішні російські президенти і прем’єри) дивилася на Україну як на російську губернію. Хочете, українці, пограти у свій гімн і у свій прапор? Ну, пограйте, але все інше вирішуємо ми — там. І нинішня ситуація свідчить про те, що вони мають серйозні важелі впливу з тим, щоб все це вирішувати в українському парламенті. Більше того, 2 вересня, я переконаний, кремлівські технологи, які планували політичну інтервенцію в Україну, навіть і не мріяли про те, що в українському парламенті знайдеться хоч одна фракція, яка відкриє і оголить все, що відбувається в нашій державі.
— Президент Віктор Ющенко, перебуваючи з офіційним візитом у США, заявив про те, що головною метою загального голосування 2 вересня фракцій БЮТ і ПР було проведення одночасно дострокових парламентських і президентських виборів вже в грудні поточного року. Наскільки, як ви вважаєте, реальною була така мета?
— Якщо є завдання остаточно взяти владу далеко не українським тилом, питання можна було б поставити таким чином: якщо міняємо — міняємо все. У них знайшлися б ресурси, в тому числі фінансові, щоб організувати «правильне» голосування на місцях і розподілити всю владу від Києва донизу повністю. Інакше кажучи, — переформатувати Україну. Ми при різних президентах, важко, але вимальовували європейський вектор, а при Президентові Ющенку остаточно його затвердили, а зараз у декого є бажання кардинально розгорнути цей курс на 180 градусів і знову повернутися до так званого євразійського простору, де домінуючу роль грає Росія.
— Глава держави днями також заявив ось що: «Немає ніякої трагедії в тому, що політичні сили, які разом стояли на Майдані, сьогодні розійшлися. Це було природним, коли ми всі об’єдналися навколо демократичних цінностей — досить різні сили: і демократи, й соціалісти, й капіталісти, й популісти. Головним результатом цього об’єднання стали демократичні перетворення в країні». А на ваш погляд, це трагедія, трагікомедія, мелодрама, жах? Як ви характеризуєте ключовий момент — розрив коаліційної угоди між БЮТ і НУ-НС?
— Характеризую як лицемірство. Нам лицемірили ті, хто грає основну скрипку. Я зустрічаюся з багатьма колегами з БЮТ. Так ось, вони дуже хочуть збереження коаліції. Але в результаті звучать взаємні докори: вони запитують, чому ми не йдемо назустріч, а я запитую у відповідь: а хіба до 2 вересня ми не могли сісти за спільний стіл переговорів і виробити спільну позицію? Могли. Значить, на нас часу в них не вистачало, а десь між сардинками збиратися і говорити про конфігурацію іншої коаліції час вони знаходили.
— Володимире Михайловичу, але, звинувачуючи колишніх партнерів від БЮТ у зраді з регіоналами, ви не говорите про те, що ще півроку тому Банкова і ПР розробляли сценарій створення так званої широкої коаліції з участю в ній «помаранчевої» фракції. Спільне голосування й вірогідний коаліційний союз із опонентами — це зіставно?
— Банкова і Президент як Президент усієї держави повинні говорити зі всіма політичними силами, наявними в парламенті. А якщо в країні складна політична ситуація, то — і з політичними силами, які перебувають поза Верховною Радою. На те він і Президент усієї України. Але ось коли офіційно прийняли й підписали одну угоду з однією політичною силою, а вести таємні переговори з іншою — це означає лицемірити, передусім, перед виборцями.
— Але, все ж таки, як ви вважаєте, яку роль відграли постійні випади Банкової на адресу уряду і його керівника в тому, що сталося в парламенті 2 вересня?
— Скажу так: моральна сторона деяких питань, які подавалися Секретаріатом, мене абсолютно не задовольняє. Разом із тим, я ставлю питання глибше: хіба лише через те, що хтось на когось губки надув, потрібно здавати українські інтереси? А як, наприклад, повинен був реагувати Президент, коли наші партнери з коаліції блокували парламентську трибуну, не даючи можливості виступити главі держави у Верховній Раді? Цю блокаду влаштували не регіонали, не комуністи, які дуже не люблять Президента, а партнери! Більше того, не якийсь клерк або, як кажуть, сантехнік, а голова фракції БЮТ заявила про зраду Президентом національних інтересів. Якби Президент відреагував — це була б неадекватна дія, оскільки питання полягає не в тому, хто буде при владі, а в тому, в якій Україні ми матимемо того чи іншого президента або прем’єра.
— Сьогодні представники всіх політичних сил в унісон говорять про те, що вони готові до своєї участі в дострокових виборах. Разом із тим, чомусь ніхто не говорить про необхідність змінювати виборчі правила гри, адже, якщо не повернутися до системи відкритих списків, вибори внаслідок різних причин можуть проходити щорічно, а якісні показники ВР лише падатимуть.
— Я солідарний із вашою позицією. Ми на засіданні фракції обговорювали питання про відкриті партійні регіональні списки. Але ми не знали, як підійти з цим питанням до представників Блоку Юлії Тимошенко, ми не знали, погодяться вони чи ні. Під парасольками однієї — білої та пухнастої — проходили всі, аж до райрад, а зараз потрібно буде виходити кожному у своєму окрузі й пояснювати, чому вони голосували за закон про дежслужбу, чому вони голосували за референдум, який може знищити все українське в цій державі й так далі. Так що навіть із партнерами нам було складно з цього питання домовитися.
— У разі проведення дострокових парламентських виборів із яким багажем і яким форматом на ці вибори піде «Наша Україна»? І ще один момент: наскільки зараз, у період нових коаліційних переговорів, єдина у своїй позиції фракція НУ-НС?
— У зв’язку з цим можу сказати ось що: позиції тих чи інших політичних сил, які входять до фракції «Наша Україна», різні: є лідери партій, є їхні думки. Але найчисельнішою в нашій фракції є партійна група НСНУ. Представники цієї групи ведуть стовідсоткову командну гру, і майже всі в унісон працювали, голосували і дотримуються такої ж позиції і зараз.
На останній Політраді, на якій був присутній почесний глава Президент Віктор Ющенко, ми висловлювали позицію, що найкраще було б іти на вибори єдиною політичною силою. Досвід сьогоднішньої роботи у Верховній Раді демонструє, що значно простіше працювати Партії регіонів, аніж нам. БЮТ також легко працювати, бо фактично ми говоримо про блок, однак блоку там як такого немає, а є єдиноначальність, і працюють вони як одна структура. А взагалі, знаєте, досвід роботи політиків від «Нашої України» дозволяє говорити про те, що ми вміємо дуже швидко домовлятися, якщо часу дуже мало...
