Вивільнити час, знешкоджуючи «помаранчевий» міф і руйнуючи міф «біло-голубий», знівелювавши міф про месіянство Віктора Андрійовича й лідерство Віктора Федоровича, занапастивши міф про спасителя Юлію Тимошенко й про зрадника Олександра Мороза, розвінчуючи міфи ЄС і ЄЕП, НАТО й антиНАТО. Зламати заданий хід подій, і відпустити час. Саме так і ніяк інакше можна припинити «біг по колу», зупинити есхатологічний маятник, урятувати націю, країну, яких усе більше засмоктує реліктовий міф «свої-чужі».
Новітня історія України — історія продукування одних і тих же міфів?..
Віктор Ющенко не знищив «біло-голубий» міф і той, зміцнившись, склав конкуренцію. Суспільство не занапастило комуністичний міф і комунчата повернулися не тільки до Верховної Ради, а й до влади. Кураж «біло-голубих» після перемоги-2006 дозволив відродитися «помаранчевому» міфу. Останній, який, здавалось би, давно втратив свою енергетику, став риторикою й перетворився на демагогію, ось-ось «з’їсть» міф національно-патріотичний. Соціалістичний міф, той, про «розвинутий соціалізм», за яким намагалися хоча б тимчасово сховати ідеологічні проріхи поринаючої у безодню країни, виявив не тільки виключну життєздатність, а очолив захист конституційного ладу країни.
Міф — це те, над чим людина не тільки не хоче думати, а й навіть не замислюється. Міф приймається як постулат, як аксіома, як буття. Міф не маркований. Його не можна ні помацати, ні понюхати, ні на присмак скуштувати. Коли людина опиняється у полі міфу, він повністю захоплює її. Потрібне не тільки наднапружене мислення, аби відрефлексувати цей міф, а й розуміння такої потреби, мотивація, стимул, внутрішня настанова. За їх відсутності лише потужний струс може спричинити зсув суспільної свідомості.
Нині суспільна свідомість, мов плугом розпушена земля. На зміну міфології деперсоніфікації відповідальності прийшов новий старий міф персоніфікації зрадництва, політичної корупції і (причепом) міф відродження демократичних сил, їх єдності тощо. Сьогодні суспільству нав’язується, прищеплюється надзвичайно щільна міфологічна структура, де немає місця свободі мислення. Створюється міф, який за енергетикою й ефективністю потужніший за попередні — коли стає потрібним інтелект, готовий заради ідеї, з одного боку, будувати концентраційні табори, з іншого, — сидіти у цих таборах.
Політики творять міфи, стають міфом. Проте всі ці міфи неприродні — зовнішні технології маніпуляції над суспільною свідомістю. Один сьогодні пише «Mein Kampf», другий — новий «Маніфест», усі — нову Конституцію.
Зірковий час у Юрія Луценко. Віднині він, як ніколи, наближений до своєї мети. Адже на кінець сталося — йому довірено стати на контролі «вхідних квитків» до мегаблоку «Наша Україна — народна самооборона». Це йому довірено оголошення факту «зливання(злиття» демократичних сил в одну партію (після виборів), на чолі якої він може претендувати на велике крісло. Місія майже виконана — припинять своє існування нібито реінкарновані партії і непартії, псевдопартії і незовсім партії, технологічні проекти, але головне — разом з ними зникнуть і партії-уламки, наробки В’ячеслава Чорновола і пам’ять про нього.
Не один раз, а довго і наполегливо намагався Юрій Віталійович міфологізувати самого себе. Спочатку як комсомольський активіст, провідник ідеології марксизму-ленінізму в маси. Потім як антикучмовець; трансформер-соціаліст; «польовий командир» Майдану; «термінатор»-винищувач корупціонерів і ДАЇ; відданий «помаранч», що до останнього чіпляється за крісло міністра МВС; хлопчик, здатний вирішувати особисті проблеми Президента. Нині як лідер усіх демократичних сил, що здолав усілякі перешкоди, у першу чергу — Кириленка. Згодом, якщо вдасться, і лідер національно-патріотичних сил, а то і Президент. Даєш мрії в життя!
Сьогодні він тимчасово поступається прем’єрським кріслом, принаймні на словах, на користь Балоги. Взагалі, йому можна вірити? Давайте подивимося.
Кілька штрихів до портрету. Психотип — ініціатор-інформатор. Мета — самоствердження підкоренням інших задля звеличення у своїх очах. Зазвичай це робить через і за допомогою суспільних настанов і рангів. Наявні потреби в домінуванні й агресії.
Потребує визнання винятковою особистістю, аби поважати себе і відчувати свою цінність. Вирізняється невмінням психологічно перелицьовуватися, коли змінюються умови, і виникають принципово нові завдання. Протистояння сприймає як гру, неочікувана зміна правил якої, призводить до втрати психічної рівноваги.
Виявляє тенденції діяти попри громадську думку і схильний до антисоціальної поведінки. Наявне жадання самореалізації, самоутвердження попри все і всіх. Готовий, як кажуть, «йти по трупах». Активний і тяжіє до нормативно-правових і організаційно-структурних перебудов. Однак глибина і передбачуваність результатів нововведень низька. Ініціативність протиставлена результативності.
Це лише легкий начерк до картини політики і політиків, які вибудовують майбутнє своє і, мимохіть, нації, країни.
Натовп. Чисельна кількість людей, маса яких і сіра, і водночас розфарбована. Люди, які не можуть (?), не потребують (?) мислити. Не жадають! Чи можливо повернення їх до реальності, до дійсності, до основ життя? Так. Але це також міф.
