Учора в українському інформаційному просторі розгортався справжній психологічний триллер. Якщо коротко, його сюжет такий: внутрішньополітична боротьба помножена на зовнішньополітичний тиск. Не встиг голова Держдуми РФ Сергій Наришкін прибути до України з офіційним візитом у понеділок зранку, як українські інформагентства поширили його заяву, мовляв, домовленості щодо синхронної ратифікації угоди про Зону вільної торгівлі між Україною та Росією — остаточно досягнуті. А вже за годину безапеяційність твердження С.Наришкіна, яке багато кого встигло шокувати, раптово розвіяла українська сторона. Голова фракції Партії регіонів Олександр Єфремов заявив, що Верховна Рада наразі не готова до синхронної ратифікації Угоди про зону вільної торгівлі з країнами СНД. «Ми не готові на сьогодні до того, щоб імплементувати той документ, який є», — цитує О.Єфремова УНІАН. За його словами, наразі над документом продовжується робота спільно з представниками Російської Федерації. «Якщо ми доопрацюємо його до того стану, який ми розуміємо, ми готові будемо вийти на імплементацію в будь-який день. Але на сьогодні така робота ще не закінчена», — наголосив він та змусив охолонути запал російського колеги.
З огляду на драматичну українську ситуацію, таку заяву Наришкіна можна було б цілком справедливо сприйняти як «нокдаун» Україні. І хоча експерти (зокрема опитані «Днем») стверджують, що ЗВТ з країнами СНД Україні ніякою глобальною геополітичною безвихіддю не загрожує, тут швидше треба говорити про загальний Контекст, в якому спільна зона — чи то вільної торгівлі чи то інфомаційна (а вона, як ми знаємо, вже створена) — може бути початком кінця. В стратегію поступового «перетравлювання» України цілком вписується і 10-відсоткова знижка на газ, яка начебто обіцяна Україні — в якості поступки. Цілком сприяє їй і перспектива розірвання угоди України з МВФ, що може легко «опустити» нас до російського простору навіть без формального вступу до будь-яких союзів.
Про гуманітаний простір годі й говорити годі. Про нього вже промовисто заявив хлоп’ячий страх українського керівництва перед визнанням 1160-річчям української дердавності, тоді як Росія на повен голос заявила про свій намір віздзначати 1150-річчя російської. І хоча вчора Дмитро Табачник відхрестився від намагань міністерства освіти позбавити українських школярів уроків історії, це не зробило дяльність Міносвіти в нинішньому його складі менш загрозливою для України.
І нарешті — чудовий штрих до згаданого Контексту — дискусія, організована минулої п’ятниці російським посольством. Хіба російські інтелектуали, які на запрошення російського посольства в Україні прикрашають дискусію місцевих українофобів — це не частина «опускання» України? Очевидно, що не тільки російський, а й український грунт готують до російських президентських виборів 4 березня, а точніше до їх Неминучого Результату, який не обіцяє нічого доброго нікому. Окрім самого Неминучого Результату...
Про те, що означало б для України ратифікація угоди про Зону вільної торгівлі між Україною та Росією — експерти «Дня».
КОМЕНТАРI
Що означає ранкова заява спікера російської Думи про синхронізацію ратифікації угоди про ЗВТ і поява через годину заяви лідера фракції Партії регіонів у парламенті Олександра Єфремова, що ця угода не готова до ратифікації?
Антон ФІЛІПЕНКО, президент Української асоціації економістів міжнародників:
— Це вже продовження війни, яка розпочалася. Звичайно, тут йде своєрідний торг. Тому що поспіхом підписали угоду про ЗВТ, яка не була відпрацьована, її не бачили ні науковці, ні навіть парламентарі. Це такий радянський підхід, який залишився у нашої гвардії. Тому зараз у зв’язку з тим, що в Росії вибори, «сирна війна», то я думаю, що тут Єфремов мав рацію, зробивши заяву, що наші ще не готові і буде певний торг. Будуть намагатися щось виторгувати. Але в цілому це пострадянський синдром з російськими імперськими амбіціями, з нашим комплексом меншовартості. І тут, як казав наш класик, маємо що маємо.
Тому я думаю, що Мунтіян буде тиснути, щоб усе спустити на гальма. Бо на одному рівні договір підписано, а тепер ця угода має бути показана Верховній Раді. Хай подивляться профільні комітети, науковці.
Мені також не хотіли показувати цієї угоди, коли з’явилась інформація про її підписання, говорили, що вона не підготовлена, немає остаточного тексту.
Підсумовуючи, хочу сказати, що це такий матеріал, який відображає неакцентованість нашої політики, якусь несамодостатність, відсутність корпоративної поведінки. Росія хоче мати гру з «нульовою сумою», а ми хочемо мати свою гру. Але я думаю, що за таких умов ні Росії, ні нам дивідендів не отримати.
Що стосується можливості, як дехто вважає, поступового входження нашої країни до Митного союзу? Думаю, що нас могла б влаштувати формула 3+1. Тому що відкидати повністю пострадянський простір не можна. Є гравітаційна концепція, і два гравці нас втягують до свого простору. Минулого року наш товарообіг на СНД становив майже 40 відсотків від загального обігу, а на ЄС менше 30 відсотків. І першим зовнішнім торговельним партнером для нас є Росія.
Чи є розуміння в нинішнього керівництва, що не на словах, а на ділі необхідно європеїзуватися? На певному етапі з’являються сумніви. Риторика, звісно, лунає. Тому що є відповідний закон, відпрацьовані всі технічні питання по угоді про асоціацію і поглиблену й всеохоплюючу Зону вільної торгівлі з ЄС. Але немає сумніву, що певні верстви нагорі не дуже зацікавлені, щоб ми європеїзувалися. Бо краще отримувати великі дивіденди по 400-500 відсотків прибутку, коли населення отримало минулого року 17 відсотків лише по номіналу. Звичайно, не всі хочуть європейських стандартів, прозорості, принципів, бо краще ці способи використовувати, як вони використовували на початку приватизації і незалежності. Але я думаю, що критична маса і науковців, і політиків, і населення, загалом громада розуміє, що нам треба рухатися на Захід. А поки що нагорі думають одне, говорять друге, а роблять третє.
Ігор БУРАКОВСЬКИЙ, директор Інституту економічних досліджень та політичних консультацій:
— Це фактично друга спроба підписати угоду про зону вільної торгівлі в межах СНД і реалізувати, відповідно, домовленість, починаючи від 1994 року. Якщо уважно подивитися на основні пункти цієї угоди, то , по суті, мова йде про вільну торгівлю. І в цьому забезпечення вільної торгівлі на теренах СНД є, безумовно, вигідним для України. Що стосується інших питань, то зрозуміло, що режим вільної торгівлі — це певні умови, за яких торгують країни. Це означатиме у дійсності статус-кво для українських експортерів на ринку Росії й відповідним чином — російських експортерів на українському ринку. За великим рахунком, ця угода не мінімізує можливості торговельних конфліктів. Адже під час торговельних відносин ситуація може складатися по-різному. У цілому ми можемо говорити про те, що підписання такої угоди фактично означатиме, що тепер навіть Митний союз має зберігати режим вільної торгівлі у своїх відносинах з Україною. Тому я б сказав — це дуже добре, що ми фіксуємо режим вільної торгівлі. Але, з другого боку, потенціал використання цього режиму залежатиме безпосередньо від українських виробників і, звісно, від того, як українська влада користуватиметься цим інструментом у відносинах із Росією.
Щодо побоювань, що ратифікація цієї угоди є одним із кроків входження до Митного союзу. Угода про вільну торгівлю є традиційно інструментом, який на сьогодні є найпоширенішим у торговельній практиці. Як правило, угода про вільну торгівлю не передбачає якогось інституційного зближення країн. Якщо мова йде про Митний союз і угоду про вільну торгівлю, то зрозуміло, що угода про ЗВТ є сходинкою в регіональній інтеграції, але вона не передбачає в прямій постановці створення якогось Митного союзу. Це певний рівень взаємодії, але без жорсткої координації економічної політики.
Щодо інформації про можливе зменшення ціни на газ і чи має це зв’язок із ратифікацією угоди про ЗВТ у рамках СНД. Це важко прокоментувати, тому що 10 відсотків — та знижка, яку в середньому добилися західноєвропейські партнери від «Газпрому». Тому, можливо, ці 10 відсотків і виглядають як поступка Україні, але в межах загальної газпромівської політики.
