На недавньому з'їзді Народно-демократичної партії член її Політвиконкому, представник Президента у Верховній Раді Роман Безсмертний відверто заявив: нам, мовляв, потрібен такий закон про вибори, який дозволить їх виграти. Бачимо яскравий вияв тоталітарної свідомості: якщо закон не дає мені переваги, то це поганий закон.
Запеклий опір п. Безсмертного та чималої частини фракції "Конституційний центр", до якої він належить, запровадженню змішаної системи, зрозумілий: влада не хоче, щоб її відтрутили від керма. Прихильність її представників до мажоритарної системи зумовлена уявленням, нібито в мажоритарних округах легше буде проконтролювати результати виборів. Насправді це не так: виконавча влада неоднорідна, політичні партії вже досить сильні, щоб не дозволити масштабних фальсифікацій, а результати визначатиме ставлення людей до соціально-економічного становища в державі. А от якщо партії не будуть представлені в парламенті, байдужість і розчарування людей, що не матимуть у ньому своїх представників, зростуть іще більше. До того ж сподівання кланово-олігархічних сил на купівлю голосів у мажоритарних округах об'єктивно діє на користь комуністів, майже внеможливлюючи обрання до парламенту центристів і професіоналів.
А саме твердження про те, що змішана система сприятиме перемозі комуністів, її опоненти висувають як головний арґумент проти неї. Тільки комуністи, за логікою п. Безсмертного, можуть стати альтернативою нинішній владі. Але, по-перше, й тепер при владі є досить комуністів, а по-друге, реальною альтернативою могла б стати демократична опозиція. Комуністи не мають інших козирів, окрім тих, що їх дає влада: невиплат зарплати й пенсії, прихованого безробіття, корупції та злочинності. Тимчасом страх перед комунізмом паралізує волю до реальної трансформації українського суспільства й держави. Те саме відбувалося 1994 року: якраз через зволікання з реформами комуністи та їхні симпатики, використавши загальне невдоволення, зуміли за умов мажоритарної системи виборів досягти відносного успіху.
Адміністративна система залишається в межах основних параметрів, сформованих ще за часів перебудови. Не просувається адміністративна реформа, яка змінила б механізми підготування й виконання державних рішень. Система сяк-так працювала, доки була компартія-контролер. Тепер, коли його немає, вона цілком неефективна. Тільки впровадження в адміністративну систему партії, яка виграла вибори на відповідному рівні, дозволить підвищити якість її роботи. Але це вже буде багатопартійність, і жодна партія не має вічного права на владу. Це право їй на певний термін вручають виборці, залишаючи за собою право змінювати владу - що є ознакою відкритого громадянського суспільства. Тому закон про вибори в принципі не може бути вигідний будь-якій партії - він повинен бути корисним для суспільства загалом, для його розвитку.
У ставленні до закону чітко виявляється ставлення до нинішньої соціально-економічної ситуації в державі. Ті, хто задоволений нинішнім станом і намагається його законсервувати - це переважно представники влади, які перебувають поза партіями й поза відповідальністю перед населенням. Вони відповідальні тільки перед тим, хто їх призначив.
Члени депутатських груп "Єдність", "Незалежність", чимала частина "Конституційного центру" й аґрарників, блокуючи ухвалення запропонованого мажоритарно-пропорційного закону, сприяють збереженню кланів в українському суспільстві, що становить серйозну загрозу розвиткові країни й добробутові народу, посилює агонію економіки. Їхнім інтересам не відповідає структуризація суспільства, формування політично відповідальної влади. Адже в разі партійної визначеності вони великою мірою втратять важелі впливу, бо змушені будуть підпорядковувати власні вузькі інтереси ширшим інтересам партійним, а відтак - загальнонаціональним. Багатопартійність руйнуватиме кланові реґіональні зв'язки, приборкуватиме "позапартійних лідерів" районного і сільрадівського масштабу, які гуляють як самі знають, роздираючи Україну.
За новий закон про вибори виступають ті, хто розуміє, що дальший розвиток держави, трансформування суспільства можливе лише за умови суттєвих політичних реформ, які усунуть перепони на шляху ініціативи громадян, допоможуть їм усвідомити властиві для громадянського суспільства способи реалізації своїх інтересів, позбувшися сподівань на ласку держави. Багатопартійність, пропорційні вибори не ґарантують, звісно, успіху на шляху виходу з кризи, але вони є неодмінною умовою погодження інтересів різних груп населення, а отже, стабілізації суспільства. Тому закон повинен сприяти розвиткові та зміцненню партій, як запоруці демократичного розвитку, а не відсувати партії від важелів державного впливу. Це дуже небезпечно для України - залишити владу безпартійною.
