Напевно, у багатьох українців поняття «олігарх» незмінно викликає яскраву асоціацію з чимсь чорним, павукоподібним, що впивається своїми жадібними рученятами в бліде тільце України й п’є з неї грошові соки (у більш просунутих в питаннях політики асоціативний ряд складається з облич окремих політичних діячів). І дуже небагато людей замислюються над тим, що сьогоднішні українські олігархи — хоч би там ким вони були — це ті, хто робить в країні реальний бізнес і, як ніхто, знає реальну ситуацію та економічний потенціал нашої держави. Днями в редакцію «Дня» надійшов лист, в якому читач висловлює подяку редакції за публікацію інтерв’ю з Григорієм Суркісом, до іміджу якого міцно прикріпився ярлик із саме цим павукоподібним словом. Завдяки таким інтерв’ю, як пише Ю.Санін з Києва, «ламаються стереотипи мислення щодо цієї особистості. Виділяється по-державному мисляча людина, патріотична, така, що прагне жити в правовому полі. І це добре». Можливо, вихід із нинішньої ситуації в Україні полягає в тому, щоб суспільство розпочало діалог з так званими олігархами, дізналося про їхні прагнення, їхні мотиви й тактику? Принаймні, тактика нігілізму та «внутрішньої еміграції» навряд чи призведе до того, що олігархи упорядкують свої дії в рамках суспільних інтересів. Проте «День» дає все ж таки можливість висловити свої аргументи й прихильникам жорсткої «антиолігархічної» точки зору.
Останнім часом у багатьох популярних ЗМІ (у тім числі й у «Дні») з’явилися розлогі статті «на захист олігархів», де детально роз’яснюється виняткова користь національної олігархії для незалежної України — передусім тому, що їй «є що втрачати». Автори цих статей — самі олігархи (якщо термін «олігарх» викликає у них роздратування — давайте його замінимо на «дуже багатий українець» — скорочено «ДБУ»). І хоч ця думка вельми спірна, і значна частина, скажімо, інтелігенції думає не так — протилежні обгрунтовані думки ЗМІ не публікують (короткі замітки на кшталт «геть кровопивців!» — не враховуються). Я, як людина вчена, хотів би обгрунтувати свою «протиолігархічну» думку, так би мовити, з калькулятором у руках. Отже: ШКОДА № 1 — ЕКОНОМІЧНА
Як відомо, благополуччя і процвітання будь-якої країни зумовлене не виробництвом тих чи інших конкретних товарів і послуг, а виробництвом ДОДАНОЇ ВАРТОСТІ. Яким шляхом? Та яким завгодно! При цьому треба лише мати на увазі, що, наприклад, видобуток вугілля (на хорошій шахті!) дає додану вартість лише 1-2%, виробництво теплової електроенергії — 3-4%, виплавка сталі 5-7%, зате виробництво «Pentium-600» — аж 1500-2000%! Суперблагополуччя США вибудоване на високих технологіях (комп’ютерних, інтернетівських, телекомунікаційних, біогенних тощо), а не на вугіллі або чавуні (і навіть не на розвиненому сільському господарстві) — саме внаслідок величезної доданої вартості, вироблюваної високими технологіями, а також високої ліквідності їх фондового ринку.
Що б там не казали олігархи про походження свого капіталу — левова його частка отримана (і продовжує отримуватися) постачанням (читай — перепродажем) газу, нафтопродуктів, електроенергії, металу та ін. (високими технологіями там і не пахне!). Тепер уявімо, що якийсь олігарх (перепрошую, ДБУ) закупив у Росії газ по $ 30 за 1000 кубів (заплативши грошима) і продав його в Україні по $ 80 (нехай по бартеру), отримавши умовний прибуток $ 50 млн. Питання, як мовиться, на засипку: чи принесла ця операція Українській державі хоч один відсоток такої необхідної їй доданої вартості? Відповідь: аж ніяк! Якщо це була тіньова операція, то на цьому б усе й закінчилося — добре для ДБУ і погано для України. Та не ті тепер ДБУ пішли! «Настав час для прозорості», — урочисто говорять вони. Що ж, прозорість — так прозорість: припустімо, наш умовний олігарх декларує прибуток $ 50 млн. і платить до бюджету $ 15 млн. податків! Ну тепер можна вже йому ставити пам’ятник? Тепер нарешті Україна у виграші?! Як не прикро, і тепер Україна у програші. Тому що (ось він — момент істини!), продавши українським підприємствам газ за завищеною ціною, наш умовний олігарх зробив їх продукцію збитковою; значить, всі ці підприємства нічого не заплатять до бюджету, заборгують зарплату своїм робітникам; продаючи цей газ комунальникам, олігарх робить вартість їх послуг непосильною для більшості населення, що вимагає виплат із бюджету великої суми фінансової допомоги — тощо. Тобто, якби підприємства купували газ прямо у Росії за $ 30 1000 кубів без посередника-олігарха, то, продавши свою тепер уже незбиткову продукцію, вони самі заплатили б до бюджету $ 20 млн. податку; та ще й комунальні послуги подешевшали б — і виплати з бюджету зменшилися б на $ 5 млн. — разом маємо $ 25 млн.! (До речі, ось у чому фатальний прорахунок монетарної політики Ющенка-банкіра: вимивання обігових коштів підприємств — дуже жорстока розплата за низьку інфляцію гривні!) Так що у підсумку від цієї «газової» операції (умовної, зрозуміло) бюджет має не $ 15 млн. прибутку, а $ 10 млн. збитку (плюс соціальні проблеми)! А звідки ж тоді такий величезний прибуток у нашого олігарха? Він просто привласнив собі додану вартість тих підприємств, яким продав свій газ за невигідними для них схемами. Так-так, панове ДБУ! Ще пригадується Михайло Ломоносов помітив: «Скільки в одному місці чого убуде — стільки в іншому того прибуде». Прибутки не виникають нізвідки, прибуток виникає виключно внаслідок виробництва доданої вартості! І «мораль цієї байки така»: будь-які ТВОЇ гроші у твоїй кишені можуть бути ТІЛЬКИ частиною виробленої ТОБОЮ доданої вартості; БУДЬ-ЯКІ ІНШІ гроші (які ти вважаєш своїми) — це ПРИВЛАСНЕНА чужа додана вартість, вироблена кимось.
Реальні факти? Та відкрийте будь-яку газету! Наш «Енергоатом», виробляючи електроенергію по 3–4 коп/квт і продаючи її на енергоринку по 10-12 коп/квт закінчив 1999 р. з півторамильярдними збитками! А тут же явно була вироблена величезна додана вартість — куди ж вона поділася?! «Ищут прохожие, ищет милиция»... Або взяти Миколаївський глиноземний завод. Як можна за високих світових цін і високому попиті бути збитковим підприємством?! Куди ж поділася вироблювана МГЗ чимала додана вартість? Вона йшла до кишені якомусь ДБУ, який «забабахав» на МГЗ хитромудру бартерно-толінгово- офшорну схему руху товарних і фінансових потоків. І таких підприємств в Україні — сотні! Ну і, відповідно, Дуже Багатих Українців.... одиниці. ШКОДА № 2 — ПОЛІТИЧНА
Протягом останніх місяців у парламенті з’явилося кілька загадкових фракцій, які мають, втім, одну спільну рису: їх очолюють ті самі «ДБУ». І у цьому не було б нічого вартого осуду, якби ці фракції з’явилися прийнятим у світі цивілізованим способом: створюється партія, обнародує свою платформу, бере участь у чергових парламентських виборах, набирає потрібне число відсотків, і прошу пана зайняти місця у парламенті. Проте навіщо чекати, навіщо боротися на виборчих дільницях за голоси, якщо партійну фракцію у парламенті можна створити за тими ж добре відпрацьованими бартерно-толінговими технологіями! Я не стверджую, що це погані партії — у них цілком пристойні лозунги. Я говорю про небезпеку для української демократії того уторованого ДБУ «бартерного» шляху створення парламентських фракцій від своїх партій, за які на минулих парламентських виборах НЕ ПРОГОЛОСУВАВ ЖОДЕН ВИБОРЕЦЬ!
Отже. Так, олігархи (або ДБУ) — люди розумні і талановиті — я говорю це без усякої іронії. І вони не даремно вважають себе елітою. Однак їх розум, їх талант не направлені на процвітання України, а лише на захист ОСОБИСТИХ інтересів (які, втім, у ряді епізодів збігаються з державними). І якщо відому американську формулу переробити на український лад, то доводиться додавати префікс «не»: «Що вигідне олігарху — те невигідне Україні». (До речі, днями саме олігархи не проголосували у парламенті за скасування пільг на критичний імпорт, що контролюється ними ж; при цьому бюджет-2000 втратив 1,6 мільярди грн. прибутку, в тому числі 700 млн. грн. — на погашення боргів із зарплат та пенсій!) От така еліта...
Та в Україні є й інша еліта — це еліта інтелігентів-інтелектуалів. І ми не нажили величезних капіталів в Україні тільки тому, що поняття особистої честі для нас ще не втратило ваги, і нам огидно мати справу з тіньовим капіталом, напівкриминальними дахами, хабарями та іншими звабами вашого «бізнесу». Кінцева мета якого — привласнення чужої доданої вартості шляхом здійснення блискучих за задумом, але згубних для України товарно-грошових схем. Так, сьогодні ми повністю відчужені від влади, ми позбавлені можливості висловлювати свої думки у ЗМІ і на ТБ — на це потрібні великі гроші, а у нас їх немає, ми отримуємо жебрацькі зарплати. Та ми не занепадаємо духом — ми через це вже якось проходили: при диктатурі КПРС з нами було те ж саме. Однак саме наша висока духовність, наша особиста честь, наш мовчазний опір стали частиною тієї скелі, об яку розбилася диктатура КПРС.
Так, зараз час ВАШОЇ ЕЛІТИ, але час НАШОЇ ЕЛІТИ в Україні ще прийде. І тоді це буде інша Україна — Україна інтелектуального піднесення і високих технологій, великий центр національної і всесвітньої культури.
