Порівняння із чужим політичним досвідом завжди кульгає. Але принаймні тільки на одну ногу. В той час, коли сліпа віра в «абсолютні» істини, проголошені домашніми невігласами, — це вже не кульгання, а плазування, причому на двох колінах.
Демократія буває, як нам тепер уже стало відомо, більш або менш демократична.
Звичайно ж, нам дуже хочеться, щоб наша рідна, вітчизняна, була на рівні кращих світових стандартів і не нижче рівня зразково-показових демократій планети.
Щоб приїхала до нас високоавторитетна Венеціанська чи ще якась Венесуельська комісія і сказала: от українці втнули так втнули — побили усі рекорди демократії.
Аби облегшити муки творчості законодавцям, які в проекті конституційної реформи парламентської більшості знайшли чорну кішку в темній кімнаті, якої в ній немає, дозволю собі змалювати їм модель політичної системи, яка ґрунтується на найпередовішому світовому досвіді. А попросту кажучи — пропоную розглянути форму державного управління, «здерту», себто скопійовану, із чужої й дуже близької нам держави, демократична цнота якої не може не бути поза сумнівом.
Найперше — про президента, якого доблесна опозиція конче хоче обітнути в правах. Дуже благородні поривання. Так от, пропонується обрізати йому не так повноваження, як всенародну підтримку.
Нащо мучити народ тими виснажливими президентськими виборами? Главу держави повинен делегувати із своїх рядів не хто інший, як Його Величність парламент. Тобто — першу особу обирає не український народ, а Верховна Рада України. Після такої прогресивної новації подаємо не менш сміливе уточнення. Власне, йдеться про те, що обиратиме президента не весь парламент, а виключно ота сама парламентська більшість.
Навіть, якщо називати речі своїми іменами, не обиратиме, а призначатиме на партійному чи міжпартійному з’їзді. Проголосили тебе партійним керманичем — і ти автоматично стаєш вождем нації.
Тепер про вибори самого парламенту. Ніякої пропорційної системи — у зразково показовій країні, про яку йде мова, її немає. Там люди голосують за прізвища людей, а не за назви партій. Інша річ, що ніхто без партійної приналежності на виборах практично перемогти не може.
Отже, хай живе мажоритарна система партійних одноосібників, а не списочників! Котра партія набере більшу кількість мажоритарних мандатів, та партія чи блок стає парламентською більшістю й делегує із своїх рядів Лідера нації.
Тобто мало сказати, що всі вибори — парламентські й президентські — в один рік. А ще демократичніше — злити їх воєдино, коли вибори депутатів — це перший тур, а призначення більшістю цих депутатів президента — це другий тур.
Ще раз розтлумачую для тих, хто освоює демократію повільно: перший тур — парламентські вибори, а другий — президентські. Парламентсько-президентська республіка в дії!
Тепер візьмемося за уряд. Хто вам сказав, що коли ти хочеш іти в міністри — обов’язково за велінням найдемократичнішої демократії — мусиш здати депутатський мандат, бо інакше Володимир Михайлович подасть у суд?
Пропонується все зробити з точністю до навпаки: міністрів набирати лише із числа депутатів, тобто, якщо ти хочеш стати міністром, мусиш бути депутатом. До обіду сидиш у Верховній Раді й закони приймаєш, а по обіді — в уряді їх виконуєш. «И швец, и жнец, и на дуде игрец». Багатоверстатники по-демократичному. З метою економії державних коштів, які страшенно скорочуються в інтересах народу одразу на трьох етапах, — під час виборів влади, під час призначення влади, під час функціонування влади.
Як із палатами? Оскільки запровадити їх три та більше поки що не практикувалося, зупинимося наразі на двох. Кожна країна із нинішніх лідерів людства вважає за честь не скупитися на ті депутатські «намети». Тому не менше двох.
Ну як у державі без сенату? Демократія бере витоки із давнього Риму, а саме там придумали тих сенаторів. Якщо ми припадаємо до цілющих джерел народовладдя, то давайте не будьмо сперечатися — «дайош» сенат! Верхній палаті — бути!
А якою їй бути? Все залежить від того, як її формувати. Наші проникливі опозиціонери, яких так важко «обвести» навколо пальця, кажуть: президент хоче контролювати цю верхню палату, бо не говорить, як її утворювати.
Щоб не бавитися в піжмурки, вноситься пропозиція, щоб сенат формував глава держави, тобто сенатори призначалися указами президента. Бажаючі — шикуйтеся в чергу на вулиці Банковій.
Главі держави видніше, хто має сидіти в сенаторській мантії, та й знову та сама економія коштів: якщо в багатих країнах про це дбають, то чому ми маємо тринькати бюджетні мідяки на всі палати. Тут витрат хіба що на чорнило для підпису указу.
Дискусійне питання виникло із підозрою, що Президент хоче продовжити своє перебування при владі. Є така думка, що за старою Конституцію уже минає другий термін, а за новою — тільки перший. Та й потім, усі вибори в один рік — що за цим стоїть? Мусять ламати свої мудрі мізки вдумливі депутати-демократи. Так от, щоб не морочити собі голову, давайте знімемо цей пункт взагалі.
А нащо обмежувати людині владу, коли вона добре працює, зростання ВВП, приміром, забезпечує. Не забувайте, що всіляке обмеження — це не що інше, як обмеження Її Святості демократії.
Тому ніяких двох термінів, а — скільки завгодно. Виграла твоя партія більшість мажоритарних мандатів нехай десятий раз підряд — значить, ти стаєш президентом десятий раз поспіль. Коротко та ясно — за повною демократичною програмою.
Нині у нас якось почали гадати на кавовій гущі: будуть вибори у 2004-му чи перенесе їх Глава держави, звичайно ж, 300-ма руками парламентської конституційної більшості?
Щоб знову не виникало роздираючих дилем і втомливих мук гадання та передбачання, треба зробити так, як мудрі люди за кордоном давно роблять, а саме — наділити президента виключним правом особисто оголошувати вибори.
Коли йому заманеться! Встав зранку із щасливої для долі нації ноги — та оголосив вибори. А нація мовчить, бо про це виключне право президента записано в Конституції. І нема дискусій, політичної дестабілізації та порушення суспільної рівноваги. Усі приступають до організації виборів за наказом повелителя. Отака от — і реформа, й порядок!
І нічого знову мучити народ, славний багатомісячним марафоном із електоральними барикадами усією країною. Виборча кампанія — рівно на 36-й день з дня проголошення. Раніше жоден, навіть найпатентованіший демократ не має права висуватися із виборчих кущів, аби не заважати громадянам жити своїм життям, у якому ті кляті вибори — майже на останньому місці. Дострокове репетування про вибори просто карається законом як посягання на душевний спокій суверенних членів громадянського суспільства.
Я собі уявляю, шановний читачу, яку люту ненависть в опозиційної когорти викликає викладений вище проект політичної реформи й системи державного управління. Поміркованіші та вихованіші меншовики наречуть його планом запровадження деспотичного, антидемократичного режиму, а більш емоційні назвуть взагалі маячнею.
А тим часом цю «маячню» я списав один до одного із Конституції однієї зарубіжної, дуже симпатичної для українців країни. Ця Конституція не так давно прийнята дружно усім народом і так само дружно виконується, а її ініціатора вважають найвизначнішим сином народу.
Країна ця в рейтингу ООН за рівнем життям людей протягом останніх років займає перше місце у світі, а її Глава, який у викладений вище спосіб прийшов до влади й за доведеною до вашого відома схемою править своїм народом, близький до істини, коли каже, що «наша країна — найкраща у світі!»
Держава ця входить у славетну «Велику сімку» найпотужніших і найвпливовіших країн у світі, відзначається винятковою миролюбністю та політичною суперстабільністю.
Свій успіх вона, ясна річ, пояснює блискучим користуванням таким благородним феноменом, яким є демократія. Її громадяни кажуть: ми такі щасливі тому, що наша влада така демократична.
Більше того, ця країна є у світі зразком саме парламентської форми державного управління, яку прийнято вважати найвіддаленішою від варіанту одноосібної концентрації влади.
Для підказки ще скажу, що в ній навіть немає президента. А змальований вище глава держави називається прем’єр-міністром.
Країна ця називається Канадою.
P.S. Якби ви сказали громадянам Країни кленового листка, що в них замало демократії, вони назвали б це маячнею.
Василь БАЗІВ,заступник глави Адміністрації Президента України, керівник Головного аналітичного управління
