Учора свій 72-й день народження відсвяткував академік НАН України Володимир Горбулін. За його словами, для кожного цей день особистий та особливий. Але напередодні Володимир Павлович запевнив нас, що проведе його скромно — працюватиме. Він переконаний, що «незважаючи на не дуже приємну з погляду віку дату, головне — завжди залишатися молодим у душі та зберігати любов до життя». Що ж, бажаємо Володимирові Павловичу, щоб ця життєва формула ніколи не згасала в його душі, і, звичайно, міцного здоров’я. Втім, говорили ми з Володимиром Горбуліним не тільки про день народження:
— Володимире Павловичу, згідно зі щорічним рейтингом демократичних прав і громадянських свобод американської неурядової організації Freedom House, Україну виключили з категорії вільних країн та віднесли до категорії «частково вільних країн». Про що це свідчить?
— Freedom House — це така установа, яка займається оцінкою свободи преси по всьому світу. Сьогодні вона вирішила, що в нашій країні є проблеми зі свободою. Гадаю, над цим треба задуматися й пам’ятати всім — і керівництву країни, і суспільству, і окремому громадянинові. Відповідь на запитання, чому так сталося, мабуть, треба шукати в усіх трьох інстанціях — і в керівництві, і в суспільстві, і в кожній людині.
Керівництво сьогодні вибудовує вертикаль влади, яку ми декілька років не відчували в державі. Безумовно, влада припускається помилок, але суспільство повинно реагувати на ці помилки. Якщо налагоджується діалог між суспільством і керівництвом, тоді легше виправляти ситуацію. Не треба заплющувати очі, щоб не бачити того, що відбувається в країні, і того, що починає турбувати міжнародне співтовариство.
— Сьогодні ситуація у світі дуже швидко змінюється, а Україна залишається з нерозв’язаними проблемами. Як ви думаєте, чому? Як би ви взагалі оцінили стан національної безпеки України?
— Під кутом зору національної безпеки, справді, країна має сьогодні багато проблем. Перш за все, це стосується економічної безпеки. Ми перебуваємо в післякризовому стані. Робляться якісь кроки вперед, але я не можу сказати, що кризу подолано. Країна потребує серйозних реформ, без них Україна у 2011—2012 роках не зможе подолати наслідки того, що вже відбулося у фінансовому, економічному секторі. Переконаний, що криза не минула не тільки в Україні, а й в усьому світі. Про це кажуть багато провідних економістів світу.
Друге. Соціальне питання. Пов’язані з ним проблеми обов’язково перебувають у площині відносин «держава — людина», «держава — суспільство». Вирішити це питання буде, мабуть, найскладніше для нашої країни.
Що ж до сектору зовнішньої політики, то Україна проголошена позаблоковою державою. Але цей статус не додав безпеки нашій державі і не вирішив жодних проблем. Яким чином позаблоковість забезпечує можливість відповідати на загрози, які стоять перед нашою державою?
— Не є секретом, що після приходу до влади Віктора Януковича в зовнішній політиці відбулася переорієнтація із західного напрямку на східний. Але, зважаючи на те, що сьогодні відбувається в Росії, Білорусі, виникає запитання — куди ми йдемо? Чи варто вступати в простір із безліччю проблем?
— Питання простору — це риторичне питання. Взагалі, кому ми сьогодні як союзник можемо бути цікаві або для кого становимо інтерес? Це питання є головним для будь-якої зовнішньої політики. Країна має вносити щось спільне в міжнародні відносини. Саме з цього і треба виходити, говорячи про членство в тій чи іншій світовій організації. Сьогоднішня українська зовнішня політика, звичайно, має більший крен у північно-східний напрямок. Все це пояснюється нашими начебто економічними причинами. З цим можна погоджуватися, можна й не погоджуватися. Але, на мою думку, сьогодні дуже складно знайти модельний алгоритм нашої зовнішньої політики. Наприклад, я поки що не можу цього зробити.
— Як би ви прокоментували внутрішню політику — майже річне правління Віктора Януковича та його команди?
— Розумієте, якби був спільний знаменник і не було б посилань на ті роки, за які — і це справедливо — владу було зруйновано, то можна було б характеризувати нинішню владу дуже чітко. А так ні. Сьогодні дуже багато речей влада пояснює тим, що ми це вимушені робити, тому що маємо такий спадок. Те, що вибудовується система влади, — це добре. Але питання можна поставити інакше: до чого веде це вибудовування влади? Які кінцеві цілі та яким чином вони будуть досягатися? Часу, щоб дати відповіді на ці запитання, як на мене, бракує.
