— Володимире Миколайовичу, судячи з перелічених посад,
ви є активним громадським діячем. Щойно ви повернулися з Києва, де брали
участь в установчих зборах Всеукраїнського об’єднання демократичних сил
«Злагода». Подейкують, що це об’єднання створене на підтримку Леоніда Кучми
під час президентських виборів. Ваше бачення цілей і завдань організації?
— Ми об’єдналися, так би мовити, навколо фундаментальних
цінностей: Україна, державність, суверенітет, економічна могутність, рівноправність
форм власності, самоврядування...
— Різні партії бачать ці проблеми по-своєму.
— Коли горить хата — паркани не гасять. Якщо ми визнаємо,
що названі фундаментальні цінності є хатою, а партійні інтереси парканами,
і коли ми усвідомлюємо, що хата під загрозою (а сьогодні існує реальна
загроза й нашому суверенітету, й економічній стабільності, й самоврядуванню),
ми кажемо: рідні, кидаймо свої паркани і об’єднуймось, аби рятувати хату...
— Народ може не сприйняти такої жертви й піти за покликом
зовсім в інший бік.
— Нічого подібного. Народ усе прекрасно розуміє. На торішніх
виборах до Верховної Ради ліві отримали перемогу не завдяки нашому народові,
а завдяки нашому правлінню. Ми, демократи, отримали слабкий економічний
результат і на його плечах внесли до парламенту лівих. Це сталося внаслідок
мого, Президентового, прем’єрового бездарного правління. І треба в цьому
признатися. Ми запровадили найдемократичніший принцип — виборність. Але
коли в моєму селі бабця на знає, за кого голосувати, а їй підказують, а
її купують — у цьому винні ми. Коли ми запроваджували ваучери, то хіба
не знали, що їх заздалегідь скуплять за безцінь, хіба не знали, що це розкрадання,
хіба не здогадувалися, що народ не готовий? Люди неосвічені. Коли я своєму
батькові за чаркою горілки пояснив, у чому сенс приватизації, то він сказав:
«Правильно. Я підтримую». Він досі думав, що приватизація — це в ліс не
ходи, до ставка не смій, на поле не ступи. Все панське». У нього дідівські
уявлення про приватизацію. Плюс історія, яку він учив: за панів кріпаком
будеш. Хто з ним розмовляв? Хто йому пояснював? Ваучери, секвестри, мікро-
і макропроцеси... Лікбез потрібен. Ви бачили, щоб, скажімо, на ТБ масово
йшли передачі, де б перші особи країни роз’яснювали свою політику? Президент
повинен розмовляти з народом щомісяця, щотижня: роз’яснювати, аналізувати,
залучати фахівців. Народ зрозуміє й піде за ним. Навіть ми тут у Черкасах
це робимо. Щонеділі йдуть прямі ефіри, де я і мої заступники спілкуємося
з громадою, аналізуємо, пояснюємо. Лише так із населення можна зробити
союзника.
— Як ваша позиція узгоджується зі статусом Асоціації міст
України, котра з перших днів діяльності оголосила про свою аполітичність?
— Я знаю думку більшості міських голів i скажу вам: ми
ніколи б не пішли на участь у президентських виборах, якби інститут самоврядування,
що його ми обстоюємо, не опинився під загрозою. Є сили, котрі кажуть: хлопці,
як тільки ми прийдемо до влади, буде як було: вертикаль і ніякого самоврядування.
Будете працювати за вказівками, починаючи від директиви, коли навесні сіяти,
й до директиви розчищати чи не розчищати в Черкасах дороги від снігу. І
я кажу: шановні колеги, якщо ми з вами відсидимось не як міські голови
(ні ми, ні апарати, згідно з законом, не мають права брати участі у виборах),
а як регіональні політики, до яких прислухається певна частина населення,
то буде кінець. Тому я буду займати позицію, відстоюючи найголовніше для
мене — інститут самоврядування.
— Наскільки впливовою є очолювана вами Асоціація міст України?
— Про це можна судити хоча б із таких цифр: Асоціацію було
створено 7 років тому. Попервах до неї ввійшло 26 міст. Наразі їх 260.
У них сконцентровано 60% населення України та до 80% економічного потенціалу.
Моїми попередниками на посаді голови АМУ були Валерій Пустовойтенко та
Євген Кушнарьов. Завдання перед Асоціацією стоять також серйозні: внесення
змін та доповнень до правової бази, зокрема, щодо місцевого самоврядування,
відстоювання своїх прав у економічному плані, вирішення бюджетних проблем,
методологічна та інша допомога. Однак вищі ешелони влади на нас іноді заплющують
очі. Сьогодні прем’єр чи Президент, якщо приїздять, приміром, у село, то
куди йдуть? Правильно, на ферму, до свиней. А якщо в місто, то на завод
чи фабрику, до верстатів. А треба йти до людей. У ради, територіальні громади.
Приїхав би Президент у Черкаси, зайшов у міськраду, я не надягав би на
нього білого халата і не вів на передову фабрику, а повів би його на колишній
процвітаючий, а нині майже цілком мертвий черкаський завод-гігант «Ротор».
От разом би й спробували чимось йому зарадити, щоб запрацював. А він їде
в адміністрацію. Там люди підлеглі, показують те, що краще. А я не підлеглий,
мене люди обрали. Розмова була б рівною. І діло було б.
— Що ж мер Черкас зробив особисто, аби самоврядування в
місті розвивалося?
— Назву вам дві речі. Перша. Прозорість нашої роботи: від
тих чи інших рішень міськради, мера до останньої цифри виконання бюджету.
До цієї роботи ми залучаємо ЗМІ, співпрацюємо з Центром соціальних досліджень.
Одна з останніх ідей: проведення громадських слухань щодо найзлободеннiших
питань, які хвилюють мешканців Черкас. Друге. Я не уникаю спілкування з
народом. Наведу такий приклад. Напередодні Різдва приватні підприємці,
спровоковані місцевими соціалістами, заявили про намір провести міський
референдум на предмет оголошення Олійникові імпічменту. Я не побоявся вийти
до людей. Непроста була розмова. Але люди дізналися про позицію мера не
з чуток і переказів, а з моїх уст особисто. Чимало з них стали моїми прихильниками.
— Чи часто вам доводиться «тримати оборону» за інших?
— Буває й таке. У вересні 1998 року Черкаська обласна рада
переглянула наш міський бюджет і перевела його з бездотаційного в дотаційний.
На перший погляд, це було зроблено з благородною метою: аби за допомогою
вивільнених коштів зменшити заборгованість по зарплаті в деяких районах
і таким чином пригасити там соціальне напруження. Вважаю, це була не економічна,
а чисто бухгалтерська акція. У районах заборгованість як була по 5 — 6
місяців, так і залишилась, а в місті зросла на 2 місяці. До вже існуючих
джерел соціальної напруженості на місцях додалося ще й невдоволення владою
в обласному центрі. Утім, уміння пристосовуватись теж не остання справа.
Ми змінимо стратегію й тактику. Міський бюджет буде дотаційним? Гаразд.
Але з умовою, що в нього будуть закладені стимулюючі ознаки: більше отримуватиме
той, у кого кращі результати роботи. Але з умовою, що ми братимемо в держави
кредити.
— Як співвідносяться податки в центр із тими, що залишаються
місту?
— Колись давно я бачив спектакль, де наприкінці вистави
один герой виходить на сцену і, розводячи руками, каже: «А що я міг один
зробити?» Потім виходить другий і теж каже: «А що я міг один зробити?»
За ним третій, четвертий, десятий. Зрештою, вийшло на сцену чоловік п’ятдесят
і кажуть: «А що я міг один зробити?» Слава Богу, у нас результати є. Завдяки
зусиллям депутатів Верховної Ради, комісії з питань бюджету і фінансів,
Асоціації міст України вдалося відвоювати в центру один із податків — акциз.
Ми в Черкасах пішли далі. Бачили, як центр неохоче поступається своїми
правами, як мляво відгукується на заклики розробити той чи інший закон
в інтересах регіонів, ми вирішили самі зайнятися законотворчістю. Хочемо,
щоб був прийнятий закон про звільнення від оподаткування (на два роки)
приросту виробництва підприємства. Держава від цього нічого не втратить,
зате підприємства зможуть поступово піднятися з колін, розширити виробництво,
створити додаткові робочі місця, знизити ціни на продукцію.
— Володимире Миколайовичу, наскільки виправданою є ситуація,
коли водночас існує кілька координаційних органів із місцевого самоврядування:
при Президентові, при Верховній Раді, при прем’єрові?
— Авжеж, їх три. І це погано. У трьох няньок дитя без ока.
Тут наш сусід Росія дає нам прекрасний урок. У них створено міністерство
регіональної та місцевої політики, яке очолив колишній голова Асоціації
міст Росії пан Кирпичников. Такі міністерства є в Німеччині, США, більшості
розвинених країн. Нещодавно ми ініціювали створення такого міністерства
в Україні. Зверталися, зокрема, до Президента. З адміністрації надійшла
відповідь: ідея надумана, нам це не потрібно. Як не потрібно, коли ті ж
таки розпорядження Леоніда Кучми, дані ним 4 роки тому під час засідання
Координаційної ради з місцевого самоврядування — про створення муніципальної
міліції на місцях та про комунальну власність — і досі не виконані?! Виконувати
доручення про комунальну власність зобов’язали... Міністерство юстиції.
Я сам був суддею, знаю, що в Міністерства юстиції болить голова стосовно
судів та нотаріату, хіба їм до комунальної власності? Ось так і виходить:
даємо завдання тим, для кого вони не властиві за функціями, і чекаємо,
коли вони будуть виконані. Ніколи.
— У лютому ви скликаєте Конгрес місцевих рад, під егідою
якого плануєте об’єднати Асоціацію міст України, Асоціацію місцевих та
регіональних влад та Асоціацію сільських та селищних рад. Така солідна
структура не зможе залишатися осторонь багатьох процесів у країні. А через
вісім місяців — вибори президента. Отже, знову велика політика? А як же
справи черкаські?
— Усе це буде вирішуватись у комплексі. Пiд загрозою доля
нашої з вами держави. До речі, влітку в мене народився третій син. Трохи
запізно, але я все одно радий. І я хотів би, щоб він жив у нормальній хаті-державі,
в якій би були виписані всі закони, в якій би був затишок і достаток.
