Для вітчизняного правосуддя справи, пов'язані з виборами президента України, майже чиста сторінка. Адже вперше спори будуть розглядатися на основі нового Закону «Про вибори Президента України» і не вперше за старим процесуальним законодавством, що часто-густо не узгоджуються між собою.
Суддя колегії ВСУ у цивільних справах Володимир Садовенко говорить, що головною проблемою, яку продемонстрували вибори Президента, є невідповідність норм матеріального та процесуального права. Простіше кажучи, вітсутності у вітчизняному правовому полі дієвих механізмів реалізації прописаних у новому законі норм.
— Володимире Петровичу, з якими об'єктивними труднощами зіткнулися суди в вирішенні таких справ? Чи достатньо законодавства України для розв'язання «виборчих» конфліктів?
— У нас, як завжди, за нормами матеріального права не поспівають процесуальні норми, тобто не визначено, яким чином суд повинен розглядати ті чи інші скарги та заяви — у якому порядку, у які строки, хто може звернутися зі скаргою, які повинні бути подані документи, яке рішення врешті суд може прийняти з того чи іншого питання тощо. Норми Цивільного процесуального кодексу діють норми відповідають старому закону, а матеріальне право поповнилося новим Законом «Про вибори Президента України», і норми цих актів не узгоджені між собою. Ми повинні керуватися останнім законом, але новий закон не містить необхідних норм процесуального права, тобто не визначає повною мірою норми компетенції суду.
— Тобто суддя діє на свій розсуд?
— Ні, є положення закону. Суд з'ясовує, чи порушені вони, якщо так — ми зобов'яжемо тих, хто їх вчинив, усунути порушення. Це загальний принцип судочинства. Правда, виникають і труднощі. Наприклад, законом визначено, що «рішення суду є остаточним і оскарженню не підлягає». А якщо рішення, скажімо, районного суду на дії дільничої виборчої комісії, є неправильним?
За Конституцією перегляду рішень у порядку нагляду не передбачено, немає цього й у новому законі про вибори Президента. А в чинному законодавстві порядок нагляду є і активно застосовується. Чи правомірно прокуратура виносить протести, коли це не передбачено Основним законом? Ми вирішили, що коли найвища судова інстанція ще раз перегляне судове рішення, шкоди від того не буде. Ми погодилися з тим, що рішення може бути розглянуте у порядку нагляду Пленумом ВСУ, але виконання рішення Верховного суду, як суду першої інстанції, не може бути призупинене і підлягає негайному виконанню.
Поки що неможливо відійти від порядку нагляду, оскільки чинне законодавство не приведене у відповідність з Конституцією України і діють її перехідні положення.
— Верховний суд України у своєму узагальненні практики застосування судами законодавства, пов'язаного з виборами народних депутатів і постановив, що «загальним документом, який засвідчує особу його власника, підтверджує громадянство України і реєструє постійне мiсце проживання громадянина, є його паспорт». Отже місце проживання ототожнено з місцем прописки. Як саме громадяни, що не мають місця прописки, можуть відстояти своє конституційне право вибору посередництвом суду?
— Мова й де про конкретне рішення Верховного суду України, що стосувалося питання про встановлення п'ятирічного терміну проживання в Україні особи, яка тимчасово перебувала за кордоном у зв'язку з навчанням. Згідно з Законом України «Про вибори народних депутатів України», народним депутатом може бути обраний громадянин України, який, зокрема, проживає в Україні останні п'ять років. Крім того, у рішенні зазначено, що юридичне значення щодо проживання кандидата в депутати або іншої особи у зв'язку із виборами є документовані дані, зібрані у всановленому законом порядку, оскільки саме вони належать до основних даних про особу. Це можуть бути документи про право власності на жилий будинок (квартиру) у певному місці, про тимчасове проживання за місцем навчання, роботи тощо. Разом з тим, як зазначено у згаданому рішенні, загальним документом, який засвідчує особу його власника, підтверджує громадянство України і реєструє постійне місце проживання є його паспорт.
У судових рішеннях щодо здійснення громадянами своїх виборчих прав ви не знайдете посилання на прописку. Закон «Про вибори Президента України», Конституція України, Цивільний кодекс тощо не пов'язують здійснення права голосу з пропискою. Натомість застовується термін «постійне місце проживання». Скажімо, у статті 17 Цивільного кодексу визначено: «Місцем проживання визнається те місце, де громадянин постійно або переважно проживає». Формування списків виборців (ст.20 Закону «Про вибори Президента України, на яку посилаються виборчі комісії у відмові включити громадянина без прописки до списку виборців. — Ред .) теж не пов'язується із пропискою. Реалізація виборчого права — справа громадянина. Він повинен звернутися із проханням внести його до списку виборців до дільничої виборчої комісії. Коли ж у цьому йому відмовлять, громадянин має право звернутися безпосередньо до суду. Суд буде керуватися положеннями закону, а не виходитиме лише з факту прописки, або її відсутності. Прописка — один (але не основний) доказ місця проживання.
— Чи є у Верховного суду України методики, які б могли встановити, яким чином порушення виборчого законодавства вплинуло на результати виборів?
— Результати першого туру виборів президента до Верховного суду України не оскаржувалися. Що стосується розгляду справ, пов'язаних з місцевими виборами та виборами народних депутатів, такі скарги були. Ми виходили із характеру допущених порушень, результатів голосування, різниці у голосах виборців, поданих за того чи іншого кандидата. Суд оцінює ці обставини в їх сукупності і робить відповідні висновки. Останнє подібне рішення стосувалося виборів міського голови, коли Вишгородський райсуд встановив, що були допущені порушення з боку Олександра Омельченка, але не вархував, яким чином вони вплинули на результати виборів: При співвідношенні голосів виборців 72% на користь Омельченка проти 16% на користь Суркіса.
— Різниця у 36% і 22% достатня для оскарження результатів голосування?
— Це залежитиме від характеру порушень.
— Чи може суд змінити результати виборів з огляду на виявлені порушення?
— Ні, це не можливо. Закон «Про вибори Президента України» не передбачає можливості визнати вибори недійсними. Деякі помилки допускалися під час виборчої кампанії минулого року. Ми вказували, що суд перевіряє законність рішення виборчої комісії Коли рішення не відповідає вимогам закону, суд визнає його незаконним, а відповідна виборча комісія повинна визначити результати виборів з дотриманням вимог закону. Характерною є справа за скаргою на рішення окружної виборчої комісії по Дрогобицькому одномандатному виборчому округу, що слухалася Верховним судом України по першій інстанції. Рішення територіальної виборчої комісії про обрання О.Лавриновича народним депутатом було скасовано судом першої інстанції. Друге рішення виборчої комісії було визнати вибори недійсними. Центрвиборчком залишив його в силі. Справа була прийнята до розгляду ВСУ. За участю представників Центральної, окружної виборчих комісій, кандидатів у депутати були перераховані усі бюлетені. Але, коли їх пререрахували, з'ясувалося, що порушення при підрахунку голосів були допущені відносно кожного кандидата, вони стосувалися порядку зберігання бюлетенів, а не проведення і визначення результатів виборів, тобто післявиборчого періоду. Але закон не дає підстав для визнання виборів недійсними через порушення, що які мали місце після проведення виборів.
— Таким чином, з бюлетенями після підрахунку голосів можна безкарно робити все, що заманеться?
— Ні. Справа не в тому. У даному випадку бюлетені не збереглися лише на одній виборчій дільниці. Справа в тому, що в установленому законом порядку не було виявлено факту фальсифікації: у одному з протоколів були виправлення, була розбіжність між показниками, були повідомлення типу, хтось колись виніс якийсь пакет. Але ж суд не може постановлювати рішення на припущеннях. Тобто, якщо є склад кримінального злочину — повинен бути вирок, є порушення — потрібен доказ.
— Але ж суд не може перерахувати бюлетені знову?
— Так, але якби бюлетені були перевірені виборчими комісіями, то могли б бути вирішені проблеми, наприклад, по 221 київському округу. Спір в суді повинен бути вирішений до кінця. Чинні закони цього не передбачають, і у цьому їх недосконалість.
Такі пропозиції ми подали до парламенту: коли справа потрапила до суду, суд повинен поставити крапку в цій справі. Суд повинен мати право перевірити правильність проведення виборів, і коли треба, визнати їх недійсними.
— Чи можуть бути оскаржені результати виборів президента через суд? До яких правових наслідків це може призвести?
— Закон про вибори Президента не містить положень, за якими вибори Президента можуть бути визнані недійсними. Що ж стосується можливих скарг на постанову Центральної виборчої комісії про результати виборів, якщо вони надійдуть, тоді ми й будемо вирішувати, чи можуть вони розглядатися судом. Як вони можуть бути вирішені, вирішуватимуть судді, що їх розглядатимуть. У цей час ніхто ніяких вказівок суддям не давав і не мусить давати.
