Тому цікаво було б дізнатися думку фахівця з юриспруденції,
який у парламенті нині не сидить, а відтак не може бути запідозрений у
заангажованості. Саме з питання про депутатський імунітет розпочалася розмова
кореспондента «Дня» з президентом Світового конгресу українських юристів,
головою Правового комітету ВР попереднього скликання Володимиром СТРЕТОВИЧЕМ:
— Це питання ставилося ще за часів існування Конституції
УРСР, під час підготовки нової Конституції. До проголошення указу Президента
про проведення референдуму з прийняття Конституції у проекті було записано
цивілізовану європейську норму: народний депутат не може бути заарештований,
затриманий інакше, як за ухвалою суду. Це означало, що на народного обранця
поширювалися всі дії правоохоронних органів. Але потім народні депутати
були перелякані тим, що Конституцію може бути не прийнято — почнеться за
умов нинішнього режиму розправа з політичними опонентами. Тож спрацював
інстинкт самозбереження. На цьому поставили крапку.
Сьогодні спекуляції щодо депутатської недоторканності нагадують
давню політологічно-філософську думку: коли внутрішні проблеми країни значно
загострюються, влада шукає яскравий жупел для відвернення уваги суспільства.
Ліквідація наразі депутатської недоторканності в нашій
країні може призвести до наслідків, набагато гірших за 1937 рік. То якщо
ми хочемо мати можливість почути критику влади, ні в якому разі не можна
підтримувати ідею скасування імунітету. Серед депутатів є й чесні, порядні
люди. Саме вони будуть першими, до яких застосують те, що свого часу робилося
в Азербайджані. Зупиняли машину, заливали в горло коньяк і відпускали.
За кілька кілометрів стояв пост ДАІ, який перевіряв уміст алкоголю. Я вже
не кажу про підкидання наркотиків та інші інсинуації, які можна дуже легко
спровокувати. І зробити депутата слухняним, керованим.
У нормальному суспільстві після ліквідації всіх пережитків
тоталітаризму цілком можна буде ліквідувати недоторканність. Де були ініціатори
її скасування, коли йшла виборча кампанія? Служба безпеки мала досьє на
кожного і цілком могла оприлюднити чи й подати до суду інформацію про минулі
гріхи кандидатів. Але тоді це було невигідно, ці люди були слухняними щодо
влади. Зараз хтось, звільнений раніше за станом здоров’я з виконавчої влади,
ослухався, ставиться питання про притягнення до кримінальної відповідальності.
А хіба інформація про якісь правопорушення стала відомою лише зараз? Таким
чином, влада спочатку покриває своїх людей, а після сварки намагається
з ними розправитися. Інакше розцінити ці дії я не можу. Верховна Рада як
дієвий і незалежний орган влади існуватиме доти, доки існує інститут недоторканності.
— Комуністи пропонують змінити Конституцію майже в такий
спосіб, як ви сказали: депутата можна затримати чи заарештувати тільки
за згодою ВР, окрім випадків затримання на місці злочину. Чи є якісь перспективи
зараз змінити Конституцію?
— Будьмо оптимістами. В парламенті чимало депутатів, які
витратили на свою виборчу кампанію як мінімум мільйон. Таких близько сотні.
Вони в такий спосіб захистили свій бізнес. Ясно, що вони за такі зміни
не проголосують. Їм залишається умовити ще 49 депутатів не голосувати —
і 300 голосів, необхідних для змін Конституції, не буде набрано. Звичайно,
це спекуляції комуністів, які перед президентськими виборами хочуть показати
себе виборцям у вигідному світлі. Вони ж чудово розуміють, що через цей
парламент такі пропозиції не пройдуть.
— Зараз багато політиків і політологів люблять говорити
про злодіїв у парламенті. Але ніхто, як і ви зараз, не називає прізвища
злодіїв. Як вам здається, чи займуть вони коли-небудь своє місце у в’язниці,
чи хоча б назве їх хто-небудь?
— Щодо в’язниці — складне питання. Але я як християнський
демократ переконаний, що їх все одно знайде Божа кара, оскільки вони обікрали
свій народ. Тут, щоправда, опоненти мені закидають, що дуже довго їх шукає
Божа кара. Якщо не в цьому поколінні, то в наступному їм все одно воздасться.
А щодо імен, якби я був Генеральним прокурором, мав усю
доказову базу, все одно не назвав би їх. Крапку може поставити тільки суд.
— Ви сказали, що немає ніякої реакції на критичні публікації
в пресі. Але ж, якщо такі речі з’являються, такі видання або закривають,
або накладають астрономічні штрафи. Як вам здається, чи є шанс дожити до
президентських виборів хоча б зовні об’єктивним виданням?
— Шанс завжди є. Питання: як дожити. Чи вийти з цього з
честю, чи понiвеченим, покаліченим, розтоптаним. Гарантій на виживання
ніхто не дасть. Дуже гарний шанс вижити в цій ситуації — політична пародія,
на кшталт «У нас в Окраине». Це не дасть змогу зашифрованим там посадовцям
подавати скарги до суду, оскільки справжні прізвища не називаються.
Ви коли почали запитувати, я гарячково шукав у пам’яті,
коли це була реакція на критичні матеріали в газеті. В такому сенсі дійсно
прикладів достатньо. Це свідчить про те, що влада захищає себе будь-якими
засобами. Тому дуже актуальним є питання захисту честі та гідності людини
в ЗМІ і захист журналістів від нападів. Держава в особі правоохоронних
органів усунулася від цього. Принцип такий: якщо газета провела якесь журналістське
розслідування, то нехай сама за це й відповідає.
— Ми з вами говорили про купівлю місць у парламенті. Чи
не єдиний виняток, коли великий капітал не зміг одразу подолати незалежного
кандидата — 221-й округ. Як ви як юрист розцінюєте прецедент проведення
виборів уже втретє?
— Це аномальне явище. Коли мені стало відомо після третього
туру, що переміг Альошин, я, маючи багато родичів та знайомих у цьому окрузі,
мав перше бажання — стати з плакатом на шиї перед адміністрацією Президента.
Але хто зверне увагу на такий протест?
Це брутальне порушення будь-яких принципів народовладдя.
Щоб опозиціонер Оробець не потрапив до Верховної Ради, було сфальсифіковано
результати першого туру, те саме трапилося і з другим. Тепер знову стара
пісня на новий лад. Прикро, що люди при владі не розуміють, що влада —
явище тимчасове. Не можна побудувати в державі кримінальний режим та забезпечити
безпеку для себе та своїх родичів. Якщо сумна доля не наздожене самого
можновладця, де гарантія, що якийсь кримінальний злочинець не зустріне
на вулиці його дочку чи сина?
— А чому Оробець чи хтось інший не може захистити себе
в суді?
— На жаль, судова влада стає прислугою виконавчої влади.
Прикладів тому безліч, зокрема щодо ухвал Печерського районного суду, які
потім скасовуються Київським міським, Верховним судом. Судова влада не
стала незалежною. Виконавча влада дуже вміло регулює матеріальне забезпечення
судової влади. Далі спрацьовує солідарність суддів: якщо районний суд приймає
ухвалу, вища ланка захищає авторитет судді. В результаті віри в народу
вже немає, до Європейського суду з прав людини надійшли вже тисячі звернень
з України. Це індикатор непорядку в нашій судовій системі. Але надія вмирає
останньою. З жовтня ситуація може кардинально змінитися на краще.
