Останнім часом ім’я народного депутата Володимира ВОЮША з’являється у ЗМІ досить часто. Переважно у зв’язку з ужгородським скандалом. Нагадаємо: під час конфлікту між міліцією та народними обранцями, що відбувся півтора тижні тому в палаті Івана Різака, Володимира Воюша, на відміну від колег-депутатів, не били головою об підлогу та не стягували з ліжка. Він залишився в Ужгороді для допомоги парламентаріям-членам слідчої комісії в розслідуванні всіх обставин справи. Про результати розглядів й опозиційні будні — в інтерв’ю «Дню».
— Зі зміною осіб опозиція не змінила методів боротьби. Чим це пояснюється?
— Наш безумовний пріоритет — законні парламентські методи. На радикальніші заходи доводиться йти тільки тоді, коли решта вже вичерпані, а опоненти, як і раніше, не реагують. Події поточного сесійного тижня — найкраще тому підтвердження. Політичні репресії та конституційні права громадян — речі хоч і суміжні, але все-таки різні. Тому ми наполягали на розмежуванні звіту комісії Мусіяки й обговорення питання про побиття народних депутатів в ужгородській лікарні. Шкода, але до нашої позиції прислухатися не захотіли, що й підштовхнуло до блокування трибуни. Іншого виходу просто не було: провладна більшість не реагує.
На жаль, це стосується і глобальніших питань. Нова влада, якщо лише вона й справді така демократична, як хоче здаватися, зобов’язана виконувати свої обіцянки, зокрема щодо прийняття закону про опозицію. Поки що ми бачимо зворотне.
— Чи задоволені ви результатами розслідування подій в Ужгороді?
— Це дуже тісно пов’язане зі справою самого Різака. Навіть побіжного знайомства з матеріалами цілком вистачить, щоб зрозуміти: розслідувати слід не самогубство професора Сливки (ректора Ужгородського університету. —
Ред. ), а вбивство. І те, що Іван Михайлович до цього абсолютно не причетний, — очевидне.
Якби на сьогодні Генпрокурор поводився за совістю, то насамперед усунув би від виконання обов’язків закарпатського прокурора, а також завів би кримінальну справу за фактом незаконного затримання Різака на основі помилкових, сфабрикованих обвинувачень.
— Тривалий час після помаранчевої революції багато експертів говорили, що опозиції в країні не видно. Чи є сьогодні підстави вважати, що влада де-факто визнала ваш новий статус?
— Безумовно! Й окремі висловлювання деяких лідерів країни — мовляв, опозиції сьогодні не існує як політичного класу, — додаткове підтвердження цього.
Звісно, остаточно етап нашого формування ще не пройдений, та цього й не могло статися за такий короткий термін. Проте поповненню протестних лав сприяє, хоч як це дивно, сама влада. Пригадайте, які лозунги оголошували на Майдані та прослідкуйте, як їх сьогодні втілюють, точніше, не втілюють. По суті, в суспільстві починаються реакційні процеси, причому зачіпають вони не стільки політиків, скільки пересічних громадян, які розчаровуються діями своїх обранців. Потенційно ці люди — наші соратники, більша їх частина схильна до вступу в опозиційні партії.
Власні огріхи нові управлінці чудово усвідомлюють. Тому гучні процеси з обвинувачення «в бандитизмі та криміналі» тих, хто ніколи не був до цього причетний, украй необхідні. Іншими словами, це відволікаючий маневр. Що стосується подій в Ужгороді, то без «відмашки» згори міліція просто не насмілилася б замахнутися на народних депутатів. На інавгурації Віктор Ющенко говорив про простягнуту руку співпраці та діалог, але замість цього опозиція отримала міліцейський кулак у зуби.
— І хто наступний відчує його вагу? Чи правда, що есдеки побоюються і за свого лідера?
— Проти нього сьогодні вже розгорнена кампанія масштабної дискредитації. Приписують напівкримінальні зв’язки, наявність нерухомості, якої ніколи не було, ще бозна-що. Реальних доказів, звісно, немає, але і підставні фабрикують із вражаючою недбалістю. Робота ведеться планомірно, і мета влади — очорнити опонента — цілком очевидна.
— Можливо, це просто боротьба за електорат? Як, на ваш погляд, скільки симпатиків есдеків перейдуть на бік Юлії Тимошенко в разі її повернення в опозицію вже восени?
— Виключати такий сценарій не можна, він цілком правдоподібний, проте навряд чи становить для нас серйозну загрозу. Виборці есдеків і блоку Тимошенко дуже різні, і навіть якщо їхня «міграція» станеться, відсоток її буде незначним.
— Чи існує між Віктором Медведчуком і Віктором Януковичем суперництво за лідерство в опозиції?
— Нічого перехоплювати «шапку Мономаха»: дуже вона важка.
— Чи вигідне опозиції створення монолітного провладного блоку?
— Якщо партії Ющенка, Тимошенко та Литвина справді об’єднаються, це буде потужна сила. При цьому весь негатив, традиційно притаманний представникам влади, також дістанеться їм. Для згаданого тріо це небезпечно, але для нас, опозиції, безумовно, позитивно.
— До речі, чому ви, на правах меншини, не претендували на чільні місця в парламентських комітетах, на місце віце-спікера?
— Проведення торгів із метою зайняти те чи інше крісло — не наша мета. Насправді демократична влада сама б запропонувала нам частину керівних постів. Але, на жаль... Не говорячи вже про те, що лідерство в бюджетному комітеті досі незаконно числиться за одним із сумісників.
— Широко анонсованому проекту «тіньового Кабміну» також не судилося здійснитися?
— Ефективність такої структури прямо пропорційна чисельності партій-членів коаліції, які її сформували. Поки опозиція не є єдиним ядром, подібні ігри позбавлені смислу.
