Український політикум продовжує демонструвати свою неспроможність об’єднатися навколо вирішення насущних проблем, що стоять перед державою. Навіть зовнішня загроза у вигляді відключення поставок газу Україні з боку Росії не може привнести взаєморозуміння між основними політичними силами України. У понеділок 12 січня на початку погоджувальної ради парламенту лідер фракції Партії регіонів Віктор Янукович заявив про необхідність проведення спеціального засідання Верховної Ради за участю Президента Віктора Ющенка, де необхідно розглянути ситуацію в економіці та газове питання. «Ми вносимо пропозицію щодо проведення спеціального засідання Верховної Ради за участю Президента країни і з обов’язковим звітом уряду. Суспільство повинне мати повну інформацію про те, чого чекати надалі від цієї влади і що влада пропонує на цей рік», — заявив лідер опозиції. За словами Януковича, від звіту уряду залежатиме і його подальша доля, а точніше, можливе ініціювання ПР відставки Кабміну. Хоча пізніше голова парламенту висловив свою думку про нереальність відправки у відставку уряду Юлії Тимошенко: «Якщо вчиняти згідно із законом про Кабінет Міністрів, то потрібно вносити питання про відповідальність Кабміну, потрібно давати десять днів на підготовку, потім заслуховувати відповідну інформацію. Гадаю, це буде політична постановка питання, але рішення прийняти, навіть якщо дотримуватися закону про Кабмін, — це просто нереально».
Як опозиційна сила, Партія регіонів має повне право критикувати роботу уряду, але коли йдеться про енергетичну безпеку не лише України, а й усієї Європи, це виглядає вже як нікому не потрібні політичні розбирання. Від яких втомилися всі — в Україні, Європі, США, але які вміло використовуються Росією. Крім цього, Янукович пропонує з’ясувати, є газове питання «зовнішньополітичним чи внутрішньополітичним». У випадку першому повинен звітувати Президент, у випадку другому — прем’єр. Тобто, на жаль, з боку лідера опозиції ми, як і раніше, чуємо заяви рівня голови політичної сили, а не державного діяча, який би приносив конструктив та користь державі, незалежно від того, хто перебуває при владі.
Вже у вівторок 13 січня від Януковича надійшли наступні, більш різкі висловлювання про необхідність відправки у відставку не лише уряду Тимошенко, а й голови Нацбанку Володимира Стельмаха і навіть Президента Віктора Ющенка. «Якщо в парламенті сьогодні постане питання про відставку голови Національного банку, то Партія регіонів голосуватиме за це так само, як голосуватиме за відставку чинного уряду й чинного Президента», — заявив Янукович. Лідер опозиції переконаний, що провина НБУ складає «максимум 30%», а інша частина провини — на уряді й Президентові. Крім цього, на засіданні президії політради Партії регіонів відбулося звернення до українського народу: «Ми звертаємося зараз до українського народу: в подіях навколо падіння гривні винен уряд, його непрофесійна й безвідповідальна політика. Тому ми наполягаємо: всі «помаранчеві» повинні відійти від влади. І саме тому Партія регіонів ініціювала відставку уряду».
Можна, звичайно, багато і детально говорити про емоційні заяви лідера опозиції, та й інших політиків, але виникає запитання — наскільки реально втілити все це в життя? Чи вистачить голосів у цьому випадку в парламенті для реалізації відставки уряду? Як казав перший президент України Леонід Кравчук: «Публічні суперечки між першими особами країни — це не демократія, це стриптиз». Дійсно, так і виходить. Але українському народові вже зовсім не цікаво дивитися на це шоу, притому, що з них висмоктують останні соки. Простому громадянинові України сьогодні не так важливо, хто виграє в політичній «гризні», йому хочеться стабільності й достатку, який би не гіршав із кожним днем. Невже нинішні можновладці не відчувають ту межу, за яку не можна переходити, за якою вже провалля? — Гадаю, що ні. Адже рано або пізно народ утомиться все це терпіти й не обов’язково вийде на масові протести, а просто не проголосує за колишніх політиків, за набридлі всім обличчя.
Аналізуючи ж постійні розбіжності між провідними політичними силами України, потрібно відзначити явний взаємозв’язок їхніх зовнішньополітичних та внутрішньополітичних поглядів, де перше виникає з другого. Не є таємницею, що нинішні основні політичні партії України свого часу створювалися з метою захисту певних фінансово-промислових груп та структурно будувалися під певного лідера. Все це робилося для того, щоб перевести в політичну площину боротьбу за ресурси країни, бо методи 90-х рр. вже зжили себе. Як наслідок, сьогодні ми спостерігаємо апогей боротьби за збереження і десь за перерозподіл капіталів великими олігархами, які заради досягнення влади та «економічного пирога» жертвують суверенітетом країни. При цьому не розуміючи, що поступаються власною гідністю й незалежністю. Адже нинішньому світу не цікаво, хто сильніший — «біло-блакитні», «помаранчеві» чи «біло-серцеві» (хоч для них усіх особисті й корпоративні інтереси понад усе), їм важлива наявність єдиної влади в країні (хоч для деяких важлива й її відсутність), з якою можна вести переговори. Політичні партії в Україні цього не розуміють і заздалегідь заганяють себе в глухий кут, бо від постійної боротьби і, по суті, безвідповідальності влади, повторюся, громадяни країни втомилися. Тому не виключено, що в найближчому майбутньому всім політичним партіям народ покаже червону картку.
