Треба віддати належне українському суспільству, воно в черговий раз виявило свою громадянську позицію — забезпечило явку майже на 70%. І це не дивлячись на всі розмови про апатію до політики і політиків. Традиційно високу явку продемонструвало село. Цього разу «польові дослідження» українських виборів газета «День» проводила в південно-західному напрямку від столиці (під час першого туру — в північному — читайте «День» №6 за 19 січня 2010 року). Кінцевим пунктом було село Бобриця Києво-Святошинського району. Але дорогою до зазначеного села ми встигли стати свідками народного волевиявлення ще на трьох виборчих дільницях.
Отже, виборча дільниця № 44 (територіальний округ № 96), розташована в «Молодіжному центрі» села Білогородка. Доволі просторе приміщення із прикріпленою до стелі дискотечною кулею служить для багатьох заходів — дискотек, концертів, різноманітних зборів і, звичайно, виборів. Безумовно, матеріальний стан центру міг бути й кращим, але «маємо те, що маємо» — сільські реалії. Вибори проходили в звичайній обстановці — бажання проголосувати виявляли люди різного віку, але здивувала Бернадська Надія Федорівна. Без сторонньої допомоги, хіба що ціпка, вона сама прийшла на виборчу дільницю. На питання: «Скільки вам років?», Надія Федорівна відповіла: «Ой, та двадцятого року я!». Вона навіть пригрозила ціпком нашому фотокореспонденту, щоб той не фотографував її, але, звичайно, це був жарт. На знак пошани до найстаршого виборця голова комісії вручила Надії Федорівні квіти.
«Ви найстарша серед виборців, напевно, вам важко ходити, але ви все ж таки прийшли на голосування», — звернулися ми до пані Бернадської. «Так, все життя голосую, голосую, але нічого путьового так і не виголосувала. Але що робити, закону треба підкорятися.... У що я можу вірити, якщо я вже вік прожила, але так нічого доброго й не бачила. Пройшла дві голодовки, війну, що з мене ще треба? Так, я прийшла, але настрій від виборів у мене дуже поганий. Я як той кіт: побув на одному мішку — його звідти вигнали, потім заліз на інший та й думає — як же воно далі буде. Звичайно, надія є, але... Я стільки працювала на землі, а сьогодні воно все гуляє й нікому не потрібне. Іноді навіть іду до кінця свого города і плачу... Все, більше не буду балакати, бо ще й у тюрму посадять».
А от Ларису Георгіївну (пенсіонерка, 73 роки) привезла на виборчу дільницю донька, яка спеціально для цього приїхала з Києва. Адже, за словами пані Лариси, кожен голос на вагу золота: «Звичайно, боїмося розчаруватися, як це було після 2004 року, але в цілому сьогоднішній вибір мене влаштовує. Менше того, я відчуваю свою відповідальність. Будемо сподіватися на краще, щоб пенсію підняли, а головне — щоб нашим дітям і внукам жилося краще».
«Свою відповідальність не відчуваю, тому що це вибір без вибору, — говорить молодий чоловік Микола, — але не зважаючи на це проголосував за Тимошенко, бо якась надія, все ж таки, існує».
За нашим опитуванням, стало зрозуміло, що виборці здебільшого голосують емоційно. Як зізнався один із них (не представився): «Скажу чесно, я голосувала емоційно, де головним критерієм була чесність. Шкодую за В’ячеславом Чорноволом, якому я як людині, довіряла на сто відсотків. Я відчуваю свою відповідальність, і думаю, що мій голос піде на користь країні, навіть якщо президентом стане не той, за кого я проголосувала».
Рухаємося далі, наступна зупинка — виборча дільниця № 43 (с. Білогородка). Центр села, Будинок культури — використано справжній творчий підхід до організації виборів. Можливо, навіть це можна назвати «провінційним декором», коли назви вулиць, за якими орієнтуються виборці, написані якимось особливим, дуже гарним шрифтом, а малий герб України, що прикрашає стіну, вишитий в стилі українських національних традицій. Більше того, все приміщення прикрашене різноманітними квітами: живими й неживими. Тобто люди серед всього політичного бруду й негативу, намагаються шукати для себе щось позитивне, те, що одразу викликає посмішку й радість.
Але, на жаль, приходили виборці на дільницю не в дуже гарному настрої. «В першому турі я голосувала за іншого кандидата, а тепер, від безвиході, обирала серед того, що є. Звичайно, сподіваюся на краще — хочеться, щоб молодь знайшла собі роботу і, врешті-решт, настала якась стабільність в країні», — говорить безробітна Ольга. Людмила взагалі розчарована всіма політиками, і не зважаючи на те, що прийшла голосувати, мало в кого вірить. «Хотілося б інших», — каже вона. Натомість, вісімнадцятирічний Олександр оптиміст, він навіть готовий виходити на майдан, щоб захистити свій голос.
Справжня несподіванка чекала на нас у селі Гореничі (виборча дільниця №38), де вирішили поєднати два в одному — вибори й мистецтво. Перед входом до Будинку культури, де знаходилася дільниця, уздовж невеличкої алеї була розташована виставка місцевого художника Володимира Лавренюка. Тому всі виборці, перш ніж проголосувати, мали змогу долучитися до прекрасного, й лише потім зробити свій вибір.
Як виявилося, Володимир Павлович в 1970 році закінчив Владивостоцьке художнє училище. Малює картини все життя, виставляється майже двадцять, але інтенсивно художнім мистецтвом почав займатися тільки після виходу на пенсію. Місцевий художник виявився прибічником Юлії Тимошенко: «Якщо прийде Юля, то зробить краще. Якщо ні, надій жодних немає».
Дійсно, поєднання перегляду картин і прояву громадянської позиції мало свій вплив. «Вибори — це завжди свято, — каже пенсіонерка Людмила Майстренко. — Минулого разу я голосувала за іншого, цього разу — обирала з того, що було. Хочеться, щоб новий президент збільшив пенсії, додав стабільності в наше життя».
Колоритом гореничянських виборів став громадянин із цікавим прізвищем — Машина Василь Миколайович (показав паспорт). «Враження дуже позитивні. До виборців ставляться з повагою. Покладаю надії на правду й чесність. Новий президент повинен давати надію молодим і підтримували людей похилого віку, щоб завжди на їхньому путі горіла зірка життя й радості. Даю тисячу процентів, що той, за кого я проголосував, це реалізує. Я сам скорпіон, тому вірю в це. Готовий навіть повезти новообраного президента по селах, щоб він подивився на життя людей. Я ж хочу працювати, але немає де». До слова, Василь Михайлович навіть запрошував нас до себе в гості.
Отже, остання зупинка — село Бобриця (виборча дільниця № 45). Головна її відмінність — це чисельність виборців (майже 460). На попередніх дільницях нараховувалося від двох до двох із половиною тисяч голосуючих. Тому, з приходом кореспондентів та фотографа «Дня» до Будинку культури, де проходили вибори, на виборчій дільниці не було жодного виборця, тільки члени комісії та спостерігачі. «Доведеться зачекати», — сказали нам. Чекати довелося хвилин десять-п’ятнадцять. «Чого ви очікуєте від нового Президента», — запитали ми у Валентина Валентиновича: «Хочеться, щоб він був симпатичнішим і оригінальнішім, а не примітивною людиною. Мені здається, що Київщина проголосує за красоту». Дійсно, Київська область проголосувала «за красу» (за даними ЦВК Юлію Тимошенко підтримало 69,71% виборців).
У вперше голосуючої Людмили, як вона сказала, «відчуття суперове, надії тільки на краще». Члени комісії привітали її з першим волевиявленням та подарували квіти.
Зрештою, коли виборців не було, бобринці не сумували — говорили про бобрів. Про те, як вони валять дерева, будують укріплення, риють нори (як туди не провалитися), тощо. Але це не все. Коли у віддалені зовнішні двері, яких було ледве видно, хтось заходив, присутні починали гадати: «Жінка!» — «Ні, чоловік!» — «Та жінка, тобі кажу!» — «Бачиш, чоловік!». Звичайно, проблем із голосуванням не було, тому що охочих проголосувати не приходило одночасно більше трьох-чотирьох чоловік (за час нашого перебування). Не було проблем і на інших дільницях, принаймні про це говорили голови виборчих комісій та спостерігачі.
Тим часом ми звертаємося за коментарем до наступного виборця (Наталії Тиндик): «Прийшла на вибори, тому що хочу, щоб ми й наші діти жили краще. Якщо ми, як то кажуть, не жили, а виживали, то хоча б, щоб наші діти жили. Мене влаштовує цей список кандидатів, тому що скільки Тимошенко в політиці, стільки я її й підтримую, я вірю в неї. Якщо Юля не стане президентом, можу сказати, що за зброю братися не буду, але буде прикро. Якщо розчаруюся в ній, то визнаю — це була моя помилка. В кожного є помилки».
Продовжив Володимир Павлович: «З моєї точки зору, ці вибори, більш-менш стабільні. Якщо чогось хочеш в житті, треба бути активним — іти й голосувати. Нічого нового не очікую, тому що — яка країна, такі й політики».
Можливо, цими словами можна було й завершити, але... Як ми вже переконалися, переважна більшість опитаних нами виборців підтримали Юлію Тимошенко. Так, її ораторські здібності, позитивний образ приваблюють, але голосували за неї і ті, які вважали її «меншим злом». Тобто, результат Тимошенко — це не тільки її заслуга, але й заслуга виборців, які голосували за цінності, які були здобуті в 2004-му, зокрема, європейський вектор розвитку. Як сказала Галина Федорівна із села Гореничі (70 років): «Ми вже вік прожили, за що нам боротися, — тільки за молодь. Вам дорога». На жаль, за ці п’ять років, «помаранчеві» політики, напевно, зробили більше для перемоги — реваншу Віктора Януковича, ніж він сам, тому, зрештою, і отримали вирок від суспільства.
