Після напруженої публічної й особливо залаштункової боротьби Україна врешті-решт отримала новий виборчий закон, який стимулюватиме постання реальної багатопартійності. Це, безперечно, знімає чимало складних проблем. Проте невдовзі на нас чекають наступні: адже новий закон - це, власне, старт виборчої гонитви в принципово нових умовах.
ЗАГАЛЬНА МОБІЛІЗАЦІЯ
Отже, половину депутатів обиратимуть за партійними списками в загальнонаціональному окрузі, половину - в удвоє збільшених мажоритарних округах. Перше - щось зовсім нове й незвичне, проте й у мажоритарних округах вибори матимуть виразно нові риси. Вести доведеться не персональну, а ідеологічну боротьбу, на рівні партійних програм. Отож не лише гравці партійних "збірних", а й кандидати в мажоритарних округах муситимуть (дехто - проти волі) "засвічувати" свою партійну належність, бо завдяки партійним спискам у психології пересічного виборця відкладеться: "один у полі не воїн".
Проте й персоналії - провідна п'ятірка кандидатів від партії чи блоку - впливатимуть на вибір пересічного громадянина, мабуть, більше, ніж тонкощі ідеологій. І щоб мати успіх, партіям доведеться ставити на чільні місця своїх списків не політиків, а популярних, відомих широкому загалові людей. Деякі, очевидно, щоб привернути симпатії виборців, захочуть внести туди зірок поп-музики, популярних телеведучих, акторів, ледь не футболістів. Проте такий підхід може мати й зворотний бік - виборець вирішить, що перед ним шоу-група, а не поважні політики, яким можна довірити долю країни. Та й, зрештою, чим далі від початку списку вони опиняться, тим менше в них шансів стати депутатами.
Різко зросте потреба в фахівцях-іміджмейкерах, соціологах, аналітиках. Деякі грошовиті політичні угруповання пропонують за співпрацю з ними сотні чи й тисячі доларів на місяць. Проте нагода заробити грубі гроші привабить не лише справжніх фахівців, а й усіляких новітніх Остапів Бендерів. Партії чи блоки, що забаряться з формуванням інтелектуальних штабів, наздоганятимуть конкурентів із великими труднощами; але й ті, що надто поквапляться, можуть набрати в команду гравців, що з безлічі політичних ходів знатимуть два: е2-е4 (розклеювання листівок) та дошкою компромату по голові суперника.
Вперше запроваджена багатопартійність виборів може, нарешті, зацікавити в їхніх результатах досі пасивні електоральні групи: бізнесменів чи, скажімо, студентів. Можна припустити й те, що цей громадський інтерес приведе до лав політичних партій і рухів нових членів.
Вибори за змішаною системою стануть виборами мобілізації ресурсів - людських і грошових. І невідомо, що сприятиме виборчому успіхові більше - нелічені гроші чи активні симпатики.
Головним здобутком нового виборчого закону може стати становлення давно сподіваної реальної багатопартійності та поява відповідальної більшості в парламенті. Серед небезпек найчастіше називають імовірну перемогу лівих сил. Проте, як на мене, розмови про "комуністичну Верховну Раду" - наслідок не стільки неупередженого політологічного аналізу, як прагнень зберегти мажоритарну виборчу систему. Принаймні три ліві політичні сили, що існують тепер в Україні - комуністи, соціалістично-селянський блок і проґресивні соціалісти - роз'єднані глибинними суперечностями й особистими конфліктами лідерів.
Головна небезпека багатопартійних виборів, як видається, полягає в іншому. Через брак координації (чи бодай джентльментських угод) між різними демократичними партіями цілком може статися, що виборчі змагання набудуть брутального тону, на суперників виливатимуться відра компромату, а наслідком буде стійка відраза виборців до багатопартійних виборів. Правда, нещодавно група ліво- й правоцентристських партій підписала своєрідний "пакт про ненапад" протягом виборчої кампанії, але чи виконуватиметься він? Та й така впливова сила, як Народний Рух, до нього поки що не приєдналася.
ДЕ ЗНАЙТИ ДВІСТІ ТИСЯЧ
Проте перш ніж міркувати про тактику у виборчій кампанії, партія чи політичний блок іще мусить здобути право брати в ній участь. Новий закон про вибори встановлює низку умов, які без жалю відсікають від участі у змаганнях дрібні політичні сили ще на етапі їхньої реєстрації. Щоб отримати право висунути список своїх кандидатів у загальнонаціональному окрузі, партія чи блок мають подати до Центрвиборчкому двісті тисяч підписів на свою підтримку, і зробити це фактично за два місяці. В Російській Федерації впливовий блок "Яблуко" ледве встиг подати належну кількість підписів за кілька годин до обумовленого терміну. Що ж буде в Україні, де їх треба зібрати вдвоє більше? До того ж не менше, ніж по 10 тисяч підписів у чотирнадцяти областях.
Зрозуміло, що нечисельні загальноукраїнські та численні реґіональні політичні сили або не зареєструються, або ж мусять думати про об`єднання. Переговори й консультації про активізацію наявних і створення нових блоків розпочалися одразу ж після ухвалення нового закону (навіть не чекаючи, поки його підпише Президент). Одні партії мають красиву "обгортку" та популярного лідера (як, скажімо Демократична партія Володимира Яворівського), але не мають розгалуджених структур у реґіонах, інші створили структури (Конґрес українських націоналістів), їм бракує позитивного загальноукраїнського іміджу. Треті (Партія "зелених", наприклад) не мають нічого, крім гарної ідеї. І, мабуть, найближчим часом ми дізнаємося про появу протиприродних на перший погляд політичних блоків (звісно, якщо не стануть на заваді амбіції їхніх лідерів).
Вже тепер можна перелічити організації, які напевно можуть зібрати потрібну кількість підписів: Комуністична партія, соціалістично-селянський блок, Народний Рух, Народно-демократична та Аґрарна партії (двом останнім, очевидно, допоможе їхній статус якщо не "партії влади", то принаймні "партії побіля влади"). Кільком політичним структурам легше подолати чотиривідсотковий бар`єр, ніж набрати двісті тисяч підписів за два місяці. "Громада" Павла Лазаренка ще не "розкрутилася" й не має осередків у більшості областей України. Чи зарадять за такий короткий термін великі фінансові можливості цього об'єднання, з яких його лідери не роблять найменшого секрета, невідомо. Немає реґіональної мережі й у СЛОна.
Доволі потужні вони в Національного фронту, і він, безумовно, міг би зібрати 200 тисяч підписів на Галичині - але чи спроможеться він зробити це у стислий термін бодай у центральних областях (не кажучи вже про схід і південь)?
Якраз до початку виборчої кампанії встигла знову зареєструватися в Мін'юсті Українська національна асамблея. На думку деяких аналітиків, таємничий "хтось" із структур виконавчої влади пришвидшив її реєстрацію. Чи не підкаже цей "хтось" місцевим держадміністраціям посприяти УНА й у збиранні підписів, а чи просто підкине грошенят із якогось "позапозабюджетного фонду"? Адже УНА зі своїм радикалізмом цілком може відібрати чимало голосів у класичних лівих радикалів, звівши нанівець їхні претензії на більшість у наступній Верховній Раді.
Скидається на те, що намагатиметься забрати голоси в лівих і новостворене об'єднання "Трудова Україна".
На старті виборчої кампанії потрапило в аварію соціально-демократичне об`єднання "Міст". Його суб`єкти вирішили (хоч і з різних причин) не йти на вибори разом. Демократична партія схиляється до блоку з християн-демократами Володимира Стретовича. Соціал-демократична (об`єднана) партія вирішила йти на вибори самотужки - але зробила потужний хід, запропонувавши очолити провідну п`ятірку партійного списку Леонідові Кравчуку та Євгенові Марчуку. Це, безумовно, збільшує шанси соціал-демократів. Марчук навіть назвав мінімум, на який має орієнтуватися партія - 50 депутатських місць.
Нарешті, визначилися "Реформи й порядок" на чолі з Віктором Пинзеником та Сергієм Соболєвим. Приваблива назва та солідні гроші, що стоять за новоутвореною партією, начебто обіцяють "Реформам " безхмарні перспективи - але організаційних структур ця партія має ще менше, ніж "Громада".
Як бачимо, вийти на "бігову доріжку" зможе не так багато партій і блоків. Ті з них, що не мають потужних структур у реґіонах, очевидно, йтимуть на всілякі популістські кроки, аби продертися через перший етап і зареєструвати свій список. "Громада" вже пообіцяла підвищити мінімальну пенсію до 100 гривень, не допустивши при цьому інфляції. Ліві партії змагаються в обіцянках дешевої ковбаси за ґарантованими цінами (тобто за продовольчими картками). Об`єднані соціал-демократи розгорнули масштабну акцію "Народна порада", мета якої - допомогти людям, скривдженим місцевою владою, трастами, сваволею керівників підприємств. Одразу кілька партій шукають прихильності дрібних торгівців, делеґуючи своїх представників до їхніх пікетів. І так далі.
