Микола КОЗЛОВЕЦЬ, доцент кафедри філософії Житомирського державного університету імені Івана Франка, кандидат філософських наук:
— Арсеній Яценюк зумів представити «Фронт змін» як певного роду опозицію до влади. В той час, як Сергій Тігіпко цю владу уособлює. Причому, давши згоду працювати в ній, він загубився, його голосу не чути, не відчувається його власної позиції, власного впливу на прийняття важливих економічних рішень, він не є центром здійснення реформ. Це роблять прем’єр-міністр Микола Азаров, віце-прем’єр-міністри Борис Колесников та Андрій Клюєв. Падіння рейтингу С. Тігіпка відбулося на тлі того, що рейтинг Партії регіонів в деяких областях, в тому числі у Центрі і на Заході України, зріс. З боку суспільства є запит на так звану третю силу, і А. Яценюк так себе і позиціонував. І поки не проглядається появи політичних сил і лідерів, які б могли запропонувати нову альтернативу і перспективу розвитку, не спостерігається різкого неприйняття політики правлячої коаліції. Тому що більшість людей розуміє необхідність проведення реформ, в тому числі непопулярних, і після виборів народ буде очікувати не декларацій, а реальних справ щодо цього.
На даному тлі показове падіння рейтингу Народної партії Володимира Литвина та партії "Наша Україна". Думаю, що майбутня політична кар’єра багатьох політиків з цих структур під сумнівом.
Щодо «Сильної України» на Житомирщині, то в її слабкому результаті винен не дуже вдалий відбір кадрів на керівні посади на обласному рівні. На них опинилися люди, які нічим себе не проявили в партіях, у яких перебували раніше, зокрема в «Нашій Україні». Це люди, які готові служити будь-кому, хто перебуває на гребні зростання рейтингу. Але вони не є авторитетами на місцевому рівні, не формують громадську думку, не мають широкої підтримки серед загалу. Існує гостра проблема висування і формування нових політичних кадрів, партійних функціонерів.
Микола ЛАЗАРОВИЧ, кандидат історичних наук, доцент кафедри документознавства, інформаційної діяльності та українознавства Тернопільського національного економічного університету:
— Той факт, що Сергій Тігіпко пішов співпрацювати з владою, я маю на увазі в даному випадку винятково ПР, не міг залишитися поза увагою суспільства. І мені здається, що провал Тігіпка на місцевих виборах — це, так би мовити, знак для тих, хто наважиться на таку співпрацю. Хоча ніби з одного боку є дисонанс, бо ПР взяла чимало голосів. Решта ж тих, хто у владі, включаючи і Володимира Литвина, взяли дуже мало. Про що це говорить? Як на мене, то це свідчить про те, що ПР зуміла досягти результату на місцевих виборах за рахунок тиску і адміністративних важелів. Але «Регіони» не дали тих важелів ні Тігіпкові, ні Литвинові. Отакий парадокс в ситуації. А щодо Арсенія Яценюка... Ну, Яценюк себе позиціонував досить уміло. Він ніби і опозиція, так би мовити, доволі приємна для Партії регіонів, а з другого боку, Яценюк не співпрацював в таких видимих сферах із Партією регіонів. Також значною мірою пояснюється вплив Яценюка, а особливо ВО «Свободи», зокрема на Тернопільщині, тим, що не брала участь у виборах «Батьківщина». А ще — в людей десь глибоко в підсвідомості засіло, що БЮТ — це ті, які програли. У Яценюка, за великим рахунком, такого немає. Він, по суті, перший раз брав участь в такому масштабному проекті, як президентські вибори, і тоді за нього проголосувало немало виборців. Тож нині відповідно з ним пов’язують надії ті, хто хоче бачити на політичному Олімпі нові обличчя. Я ж чомусь сумніваюся, що це нове обличчя. На мою думку, єдиний вихід у даній ситуації — це об’єднання демократичних сил. Хоча переконаний, що цього не буде, бо Віктор Ющенко, який зробив усе для того, щоб розбити єдність, тепер знову каже, що буде об’єднуватися, але одночасно натякає на те, що не буде об’єднуватися з тією ж «Батьківщиною». Мені здається, суспільство не цікавить, в якій конфігурації проходитиме об’єднання демократичних сил, суспільство цікавить, щоб це була ефективна опозиція, яка не дасть до кінця «переламати країну через коліно». Цього, на жаль, наш колишній вождь не розуміє.
Олесь СТАРОВОЙТ, політичний експерт, Львів:
— Тут передовсім треба сказати, що Тігіпка асоціюють з політикою влади і партією влади — якщо говорити про ті області, де Партія регіонів не набирає більшості. А там, де ПР набирає більшість, відповідно, за Тігіпка не має сенсу голосувати — ті, хто голосує за владу, в першу чергу голосують за Партію регіонів. У той же час Арсеній Яценюк показав себе як достатньо грамотний політик — він не робить гучних заяв, водночас провадить якісну роботу в регіонах. Крім того, досить удало добиралися списки людей, які йшли від «Фронту змін», і таким чином вдалося зайняти саме ту політичну нішу, яка є опозиційною до влади і водночас не є радикальною. «Фронт змін» зараз повністю зайшов на колишнє поле «Нашої України» і «Батьківщини».
Володимир ПРИТУЛА, керівник комітету з моніторингу свободи преси в Криму:
— На жаль, в Криму не змогли досягти успіху ні команда Яценюка, ні команда Тігіпка. Тим більше шкода, що в автономії є електорат, на який вони могли б розраховувати, але вони неправильно проаналізувати ситуацію і не використали цей ресурс. І «Сильна Україна», і «Фронт змін» могли розраховувати в автономії на україноцентричних виборців («Фронт» більшою мірою, «Сильна Україна» — меншою), тобто на молодих, дієвих, сильних людей, які дбають про своє майбутнє та воліють власними силами домагатися, щоб воно було таке, як вони хочуть, на тих, хто, якщо не зараз, то вже завтра прийматиме самостійні рішення. Це студенти, молоді бізнесмени, вчителі, лікарі, грамотна інтелігенція тощо. За моїми спостереженнями, виборці такого штибу могли б складати не менше ніж 10% загального електорату, отже, обом кандидатам могло б перепасти до 5%, або й більше, голосів. Але їхні штаби в Криму не змогли адресно виокремити із загальної маси саме свій електорат, вони не зверталися до нього, не працювали саме з ним, чомусь вирішили, що, як і інші, вони мають сторонитися всього українського та державницького, і виявилися сірими агітаторами, які не відрізнялися від інших партій, а тому отримали менше ніж 1% голосів. Молоді і дієві люди не почули від них звернення саме до себе, команда Яценюка не використала цю тему в агітації, тому не змогла об’єднати своїх виборців. Тігіпка «підкосив» Податковий кодекс, який, до речі, серед певного електорату зіпсував імідж і Партії регіонів. Слід сказати, що цей Податковий кодекс, з вини Азарова, звичайно, ще зіпсує і майбутні виборчі кампанії як Тігіпку, так і Партії регіонів і позначиться ще й на парламентських виборах.
Алла ЧЕРНІЙ, кандидат політичних наук, Рівне:
— Тігіпко асоціюється із Партією регіонів. Хоча він і йшов на вибори окремою партією, однак виборці все одно сприймають її як провладну. Сергій Тігіпко обіцяє побудувати нову Україну, створити щось якісне. Тим часом він — вже в уряді. Тобто на сьогодні в нього є всі важелі впливу, щоб втілювати те нове і якісне, про що він заявляє.
Натомість у Арсенія Яценюка була доволі жорстка реклама на кшталт: «Хочете не дожити до пенсії — голосуйте за Партію регіонів». І це спрацьовуює. Його передвиборна агітація виявилася дієвою, на відміну від інших. До того ж, велику роль відіграла команда на місцях. Вона виявилася добре підібраною. Так, сюди увійшли молоді підприємці, незаангажовані владою. Вони готові на паритетних засадах співпрацювати з нею, однак втілюючи свої задуми. Мав уплив і рейтинг Яценюка на президентських виборах. До того ж, виборці хочуть бачити при владі нових людей. Тігіпко таким не є. А Яценюк — давно не спікер, він не біля керма, і це спрацювало позитивно.
Віктор ПАЩЕНКО, доцент кафедри політології Дніпропетровського національного університету:
— На мій погляд, зниження популярності С. Тігіпка у порівнянні з президентськими виборами пояснюється тим, що він добровільно пішов із ніші опозиціонера і погодився на роботу в уряді. Як віце-прем’єрові, йому доводиться займатися питаннями реформування економіки, а отже, асоціювати себе з украй непопулярними рішеннями, що викликають роздратування серед виборців. Репутацію С. Тігіпка сильно «підмочив» невдалий проект Податкового кодексу, проти якого озброїлися підприємці. Тобто якраз та категорія виборців, яка найбільше підтримувала його на президентських виборах. Як членові уряду, С. Тігіпку довелося озвучувати також різні ініціативи стосовно збільшення тарифів на газ або підвищення пенсійного віку. Все це не додавало йому популярності серед простих українців. Робота в уряді, ймовірно, також перешкодила зосередитися на розвитку партійних структур «Сильної України», що не могло не відобразитися на результатах місцевих виборів. Навіть на Дніпропетровщині, де С. Тігіпко мав найбільшу підтримку земляків, йому довелося очолити партійний список в облраду, аби підвищити впізнання своєї політичної сили. В той же час А. Яценюк не лише зберіг за собою образ незалежного політика та опозиціонера, а й, перебуваючи поза владою, одержав непогану можливість критикувати і коментувати непопулярні кроки уряду. Йому вдалося краще налагодити партійну роботу в регіонах, поставити на чолі організацій відомих і шанованих людей, які не викликали антипатій у виборців. Як результат, А. Яценюк зміг укріпити свої позиції й навіть просунутися на схід України.
Анатолій РОМАНЮК, доктор політичних наук, професор кафедри політології Львівського національного університету ім. Івана Франка:
— Щодо нашого Західного регіону, то Тігіпко тут ніколи не був сильним. Сильним був Яценюк — таким він і лишився. Я думаю, провал партії Тігіпка пов’язаний із тим, що партія Тігіпка асоціюється з Тігіпком. Тігіпко значною мірою «прив’язаний» до Податкового кодексу, який не є популярним. Положення Податкового кодексу по-різному трактуються, але є дуже багато критичних зауважень. Відповідно вони, ці критичні зауваження, переносяться і на саму структуру Тігіпка, на тих людей, які пов’язані з ним. І тому оцінки, які давалися напередодні виборів (що за Тігіпка голосуватиме достатньо високий процент виборців), були не зовсім адекватними. Натомість Яценюк має перевагу в тому, що не є пов’язаний з владою, має більше маневру для критики влади, і за рахунок цього його позиція є значно вигідніша.
Підготували Лариса ОСАДЧУК, Тернопіль; Валерій КОСТЮКЕВИЧ, «День», Житомир; Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів; Вадим РИЖКОВ, «День», Дніпропетровськ; Микола СЕМЕНА, Сімферополь; Тетяна ІЛЬНИЦЬКА, Рівне
ДО РЕЧI
...Якщо не оголосили явку, отже...
Олександр ЧЕРНЕНКО, голова Комітету виборців України:
— Закон про місцеві вибори не зобов’язує Центральну виборчу комісію оголошувати явку виборців. На президентських і парламентських виборах ЦВК збирала інформацію з 225-ти виборчих окружних комісій, до яких, в свою чергу, поступала інформація з дільниць. Сьогодні ж ми маємо понад сімсот територіальних виборчих комісій, які не підпорядковуються ЦВК. Кожен діє самостійно. Хто хоче збирає явку, хто не хоче не збирає. Здебільше зараз ТВК займаються підрахунком голосів. На сьогоднішній день немає централізованої виборчої кампанії, а є понад сімсот локальних компаній. За кожну з них відповідає окрема територіальна виборча комісія. Національна кампанія є на президентських і парламентських виборах. Я думаю, загальна явка буде тільки тоді, коли зберуть всі протоколи, підведуть підсумки, підрахують скільки виборців взяли участь в голосуванні. Можливо, це буде за тиждень.
Святослав КРАВЧУК, голова Волинської обласної організації партії «Фронт змін», екс-заступник голови Волинської облдержадміністрації:
— На Волині наша політична сила, за попередніми даними, проходить і в обласну, і в місцеві ради, зокрема на виборах у Луцьку міську раду ми набрали понад 7% голосів, що є досить непоганим результатом для мало розкрученої, я б сказав, партії. Ми не гналися за кількістю білбордів, чим грішили чимало наших політичних суперників, але у наших списках не було людей, які б мали чи то проблеми із законом, чи провину перед територіальними громадами. Тепер удалим називають рішення ввести у першу п’ятірку відомого футбольного тренера Віталія Кварцяного, котрий, мовляв, здобув нам чимало голосів. Але ми просто підбирали людей, які мають, звісно, свої особливості характеру, як усі живі люди, проте найголовніше, що вони роблять у цьому житті, — це працюють не на себе, а на громаду. Тому на одній з виборчих дільниць у Луцьку по мажоритарному списку у міську раду проходить наш партієць футбольний тренер Микола Діндіберін, який не перед виборами, а вже 12 років опікає спортивний майданчик у своєму мікрорайоні, тренує дітей, часто витрачаючи не лише власний час, а й власні гроші на обладнання майданчика і проведення турнірів. З довіри до людей, які представляють політичну силу, на мою думку, і починається довіра до конкретної політичної сили. Наш лідер Арсеній Яценюк якраз і зумів, вважаю, це довести, коли ще у березні звернувся з листом до Президента з баченням проблем держави і шляхів їхнього вирішення. Це бачення, ці шляхи можуть не всім подобатися, але Яценюк показав, що має свою позицію, що є політична сила, яка готова взяти на себе відповідальність за державу.
Тепер найголовніше для нас — зберегти довіру. І якщо у столиці зміняться стосунки між політичними силами, між їхніми лідерами, то ми мусимо все зробити, аби ці перипетії не заважали нам на місцях вирішувати проблеми місцевої громади. Найстрашніше, на мою думку, на нинішніх виборах було те, що немало політиків місцевого масштабу, які особливо активно представляли себе як захисників народу, громади, вже були при владі тривалий час. Але ніхто не прозвітував про зроблене. Один із претендентів на посаду луцького міського голови договорився до того, що, мовляв, дасть електорату стільки земельних ділянок, скільки той забажає. Але ж Луцьк уже давно стиснутий у своїх межах, і давати такі обіцянки є чистої води обман. Хоч би що вирішували, як кажуть, у верхах, а ми повинні пам’ятати, що підзвітні перед громадою, яка нам довірила. Тому, на мою думку, перспективна політична сила, яку презентує Сергій Тігіпко, і зазнала фіаско саме через те, що дуже відірвалася від людей і не зайняв чіткої позиції з багатьох питань. Народ нині не дуже любить, коли йому, як то кажуть, підкручують гайки... Тому той же Податковий кодекс треба було винести спочатку на всенародне обговорення, аби і вовки були ситі, і кози цілі. Варто було роз’яснити реформи по газу, а проектом пенсійної реформи народ, на мою думку, просто залякали. Суспільство ще не готове до таких змін, воно, образно кажучи, як море, котре хилиться то до одного, то до іншого берега.
Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк
Вікторія ЖУК, прес-секретар Донецької обласної організації партії «Сильна Україна»:
— Керівник нашої організації Владислав Дрегер вже висловив позитивну оцінку результатів виборів, які щойно минули. При цьому ми спираємося на екзит-пол, який на наше замовлення проводився в Донецьку та 37-ми великих містах та райцентрах області. Згідно з підсумками 17-ти тисяч інтерв’ю цього опитування, «Сильна Україна» на другому місті після Партії регіонів в цілому по області (7,3%), та по Донецьку (7,6%). Це гарантує, зокрема, нашим висуванцям чотири-шість місць в пропорційній частині майбутньої обласної ради, приблизно стільки ж наших людей має пройти по мажоритарці.
Непогані шанси у представників «Сильної України» увійти до владних структур таких чималих індустріальних центрів, як Маріуполь, Краматорськ, Горлівка, Слов’янськ, Дзержинськ, Сніжне. Владислав Дрегер також певен, що «Сильна Україна» матиме міських голів у Горлівці та Новоазовську.
Інша річ, що паралельно із замовленим нами екзит-полом у Донецьку нині оприлюднено, так би мовити, паралельне опитування. Провела його соціологічна служба, близька до домінуючою в регіоні політичної сили, і відсоток, «виділений» на користь «Сильної України», там майже вдвічі менший. Не хотілося б думати, що це перша ластівка можливих маніпуляцій із бюлетенями при офіційному підрахунку (про що вже вголос кажуть представники партій, що точно «пролетіли» повз нинішні вибори).
Сергій КОРОБЧУК, Донецьк
