Мені вже доводилося писати у «Дні», що політична історія Закарпаття упродовж минулого століття демонструвала одну цікаву закономірність: лишень у столицях починається смута й центральну владу переповнюють чвари — настає улюблена пора для вилазок сепаратистів. Так було восени 1938 року, напередодні розчленування Чехословаччини, потім — на рубежі 1990-х, коли став тріщати по швах Радянський Союз. Наступного разу політичні провокатори активізувалися в 1993—1994 роках, коли політична гризня на Печерських пагорбах призвела до дочасних парламентських та президентських перегонів. Прийшовши до влади, унітарист Леонід Кучма боляче дав по руках підбурювачам сепаратистів, і ті тривалий час сиділи тихенько, наче миші під віником. Тепер, коли столична влада в черговий раз безнадійно погрузла у президентсько-урядовому протистоянні й нічого іншого навколо себе не помічає, моськи знову стали провокувати слона...
За відсутності в області підтримуваних широким загалом радикальних громадсько-політичних структур, спроможних вносити в суспільство елемент екстремізму, вільну нішу чомусь вирішила зайняти... обласна рада. То вона прийме рішення про відновлення русинської національності, перевищивши при цьому надані їй повноваження, то десятиліттями слабує на «історичний дальтонізм» і в неймовірних потугах усього за два тижні до 70-річчя Карпатської України затвердить історичний крайовий прапор, то спровокує колізію навколо бюджетного фінансування ЗМІ.
І ось новий пасаж. На пленарному засіданні 22-ї сесії облради 14 січня 2009 року під час розгляду питання «Про Програму підтримки ЗМІ, видання творів закарпатських авторів та розвиток галузі на 2009 рік» депутати ухвалили без попереднього обговорення в депутатських комісіях відверто незаконне рішення про виділення бюджетних коштів на фінансування газети «Подкарпатський русин», яка є приватним виданням (до речі, у вихідних даних, усупереч чинному законодавству, засновник чомусь не значиться), і до її заснування обласний представницький орган жодного стосунку не має. З огляду на те, що у Верховній Раді зареєстровано проект постанови про розпуск Закарпатської обласної ради, депутатський вибрик виглядає як свідома провокація. За це рішення проголосували 26 із 29 присутніх на сесії депутатів від «НУ-НС» (тепер члени ЄЦ. — Ред.), усі 14 депутатів від ПР, 12 із 13 обранців від «Батьківщини», 0 із 8 членів фракції БЮТу, 2 із 5 «народників», 2 із 3 соціалістів, по двоє з чотирьох депутатів від «угорських» фракцій. Звісно, прокуратура області опротестувала незаконне рішення, адже бюджетні кошти мають підтримувати лише засновані владою видання. Та ба, видно, закони писані не для закарпатських самоврядців! На наступній сесії, 27 лютого, вони відхилили прокурорський протест.
Яку ж благу мету для захисту інтересів автохтонного населення так вперто обстоюють депутати Закарпатської обласної ради? Які глибинні питання життя краю порушує це видання, аби орган місцевого самоврядування заради нього так відверто йшов на конфлікт із законом? Що пропонує воно для поліпшення життя? Щоб читач мав уяву про те, чим переймається фінансована за державні гроші газета «Подкарпатський русин», наведу лише один пасаж із публікації, вміщеної у найсвіжішому числі від 5 березня 2009 року. У єдиній на першій шпальті статті цієї «общественної культурно-просвітительної новинки» «Переселенці ще гостяться...» читаємо: «Лише за період з 1970 по 2003 роки в Закарпаття на постійне місце проживання переїхало 250 тис. жителів Львівщини, Івано-Франківщини, Волині — повна географія. Вони й зайняли керівні посади в Ужгороді, райцентрах області. (...)
Якщо українці настільки не люблять материкову Україну, що покидають її назавжди, заради кращого життя, то чого чекати від них русинам? Зайдам байдуже, що буде з нами. Вони використають те, за чим прийшли, збагатяться й поїдуть. З чим залишимося ми, що скажемо про свою байдужість, бездіяльність онукам?
Закарпаття — закарпатцям. Для прикладу візьмемо Чехію. Чехи вигостили, виселили зі своєї землі китайців, корейців... Тепер навіть для порядку використають кризу, посилаючись на економічну стагнацію. Не секрет, що візьмуться до виселення українських зайд, бо хто ще з них не чув про готовність держави дати кожному остарбайтеру по 500 євро на квиток додому? Це можна зрозуміти. У чомусь навіть правильно. Хай повертаються до покинутих сіл, занедбаних хатинок, туди, де виросли, хай вчаться робити і свій куток квітучим, привабливим. Кожному народу Бог дав свої палестини...
А щоб русини могли повернутися з далеких, вимушених заробітків, тут треба звільнити тісно обжиті місця».
Ось як «культурно просвіщає» закарпатців фінансоване обласною радою видання. Окрім відвертої люті й ненависті до всього українського — тут жодного слова правди. Якщо, за словами автора, впродовж останніх 33 років на Закарпаття переїхало аж 250 тис. переселенців виключно лише з трьох західноукраїнських (бо бандерівських!) теренів, то прибулих у наш край харків’ян, донеччан, дніпропетровців, луганчан, запоріжців, інших братів-східняків та мігрантів із неозорих просторів Росії мало б бути ще з мільйон... Де вони, куди поділися?
Чомусь оминає автор своєю увагою й те, що рідні сини Закарпаття, очолюючи органи місцевого самоврядування та виконавчої влади на місцях, дуже заповзято продають заїжджим товстосумам рідну землицю гірше усяких зайд. Недавно «День» писав про передану до суду кримінальну справу стосовно колишнього голови Хустської РДА, закарпатця з діда-прадіда, який завзято «краяв» десятки гектарів землі у курортному Шаяні. Кількома днями раніше правоохоронці затримали одного з сільських голів на Свалявщині, який узяв мільйонний хабар за незаконне виділення кількох гектарів землі. Міська влада Ужгорода «дерибанить» землю гірше усякого чужинця-загарбника, а патріоти-русини (як і прокуратура) цього чомусь не бачать. Цікаво, кого з нинішніх найвищих владних посадовців Ужгорода, Мукачева, Хуста, Берегова автор вважає «зайдою» — Гаваші, Кічковського, Балогу, Ратушняка, Брензовича, братів Мартинів, Лендьела, Джанду, Гойдоша?
Закинута в суспільство «пробною кулею» провокаційна ідея може дуже боляче вдарити бумерангом як по іміджу краю загалом, так і по конкретних закарпатцях, передовсім тих, що волею долі опинилися в інших регіонах України. Тепер їм теж чекати від тамтешніх регіонал-патріотів «путівку» за маршрутом «куферт—штація—вітцівзнина»? А що будемо робити, якщо схильний до прийняття нестандартних рішень київський очільник Л.Черновецький схоче запозичити обстоювану русинською газетою ідею та виселити зі столиці «закарпатських зайд»? Геть усіх! Навряд чи пошкодує він дати, згідно з русинським рецептом, по 500 євро «підйомних» футбольним легендам України Йожефу Сабо, Михайлові Коману, неперевершеним мистецьким талантам Ѓізелі Циполі, Євгену Станковичу, Івану Поповичу, академікам-науковцям із світовими іменами Юрію Глебі, Василеві Німчуку, Юрію Керчі, Зореславі Шкіряк-Нижник, громадським діячам Юрію Бадзьо, Михайлові Рябцю, Христо Роглєву, Михайлові Сятині, Миколі Бідзілі, генералам Івану Свиді, Валерію Гелетею, Василеві й Тиберію Дурдинцям, численній дипломатично-управлінській родині Климпушів, нардепам Нестору Шуфричу, Ігорю Крілю, Станіславу Аржевітіну, екс-міністру Віктору Пинзенику, главі Конституційного Суду Андрію Стрижаку та канцлеру самого Президента Віктору Балозі, щоб у їхні помешкання вселити своїх «коханих бабусь». А що, підзаробили собі верховинці грошенят у столиці — і гайда домів. Хай вертають із престижних столичних палаців у «свої палестини» — на стрімкі груні, де минало босоноге дитинство, в осиротілі смерекові отчі хати, хай відроджують утрачену за час їхньої відсутності прабатьківську духовність і культуру, допоможуть надати краю європейського шарму, а зароблені у столиці гроші вкладають у розквіт рідних сіл і містечок; облаштують земний рай у самісінькому центрі Європи, а заодно, маючи неабиякий досвід державотворення, посприяють землякам-провінціалам узяти під жорсткий громадянський контроль свою місцеву владу, яка сьогодні за народні гроші фінансує тиражування підлих і суспільно небезпечних ідей.
