Методи управління та господарювання в Харкові мера Михайла Добкіна та секретаря міськради Геннадія Кернеса призвели не просто до конфлікту на місцевому рівні, а до консолідації регіональних політичних і бізнесових еліт за принципом «дружби проти».
Хоч як це не парадоксально, сьогодні харків’яни сприймають імовірні перевибори міського голови та міськради як гарантію поновлення політичної, економічної та соціальної стабільності в регіоні, що серйозно похитнулася за нинішньої міської влади.
Те, що мер Харкова повинен піти (а це тягне за собою і відставку секретаря міськради Геннадія Кернеса — то для багатьох це набагато значущий результат очікуваних перевиборів), сьогодні зрозуміло навіть самому Михайлу Марковичу. Політична еліта і країни загалом, і регіону зокрема зацікавлена у проведенні перевиборів: для Партії регіонів — це шанс позбутися чинника, який знижує її рейтинг; для Блоку Юлії Тимошенко — унікальна можливість зміцнити локальний успіх у дуже важливому в масштабах країни регіоні; для блоку «Наша Україна — Народна самооборона» — можливість ліквідації проблемних моментів у комунікації політичних еліт регіону; для комуністів — можливість нагадати виборцю про своє існування в цьому, колись «червоному» регіоні.
Таким чином, так звана проблема Добкіна консолідувала політичну еліту регіону. Саме в цьому полягає головний прорахунок нинішніх лідерів міської влади — у гонитві за дивідендами (політичними та економічними) Михайло Добкін і Геннадій Кернес ухитрялися знаходити ворогів там, де можна було б досягти союзницьких домовленостей або хоча б утворювати тимчасові альянси з опонентами. Представники регіональних еліт зазвичай схильні до крайнього індивідуалізму, але водночас тяжіють до компромісу. Молоді політики Добкін і Кернес нехтували цим чинником, і, по суті, самі себе витіснили на маргінес. Більше того, своїми діями мер і секретар міськради поставили під електоральний удар найбільшу політичну партію: ПР делегувала їм свій вплив, а потім вимушена була розплачуватися рейтингом за неадекватність своїх висуванців.
Консолідація «харківських» стала останнім програшем колишнього соціал-демократа Михайла Добкіна. Унаслідок протистояння тандему Добкіна та Кернеса в усіх напрямах політичної та бізнесово-господарської діяльності почався процес формування так званого харківського клану.
Навряд чи можна розраховувати на повноцінне сходження чергового регіонального клану на всеукраїнському рівні, як це було у випадку з «дніпропетровськими» або «донецькими», оскільки за нинішньої кон’юнктури та системи взаємовідносин це навряд чи можливе. Однак факт залишається фактом: на даний момент політичні групи впливу Харківського регіону об’єднані єдиною метою та спільними ворогами. Це очевидно і для експертного співтовариства, яке з питання харківського протистояння включилося в дискусію як з владою, так і з опозицією.
Саме впливом позицій експертного середовища на розстановку сил у Харкові можна пояснити загравання місцевих політиків iз громадськими діячами, журналістами, політологами й інше — з усіма тими, кого заведено вважати лідерами громадської думки. Найпопулярнішим форматом стали «консультації» влади з експертами. Один із яскравих тому прикладів — створення «громадської міськради», яка не тільки вела популістську діяльність під час виборчої кампанії, але і стала реальним учасником нормотворчої роботи.
Однак варто відзначити надзвичайну агресію, з якою міська влада реагувала на активність політологів. При цьому політики, ймовірно, іноді забувають, що експертне середовище, за своєю суттю, не є суб’єктом виборчого процесу. Інша справа, що до неї багато хто ставиться як до інструмента досягнення мети. Очевидно, саме цим можна пояснити надто жорсткий характер протистояння мера Добкіна, секретаря міськради Кернеса та їхніх представників із політологами і журналістами, що наважилися поставити під сумнів «досягнення» міської влади.
Експертне середовище раніше прогнозувало об’єднавчі процеси на рівні регіональних лідерів партій, що входять до урядової коаліції. Мова йде, передусім, про нещодавнє висловлювання харківського губернатора та лідера обласної організації НС-НУ Арсена Авакова. Він фактично розставив всі точки над «і» в питанні власної участі у виборах мера, а також щодо того, хто стане єдиним кандидатом від демократичних сил, реальною альтернативою Михайлу Добкіну і К о .
Консолідація зусиль Арсена Авакова та Олександра Фельдмана аж ніяк не є тактичними хитрощами політиків напередодні виборчого ривка. Сьогодні вже цілком очевидно, що ідейні послідовники Євгена Кушнарьова, якими по праву вважають лідерів партійних організацію БЮТ і НУ, мають намір підвищити значущість Харкова на політичній карті України.
Така консолідація має і короткострокові завдання. Протистояння губернатора та мера міста не сприяло поліпшенню політичного та інвестиційного клімату. У разі формування команди однодумців в органах виконавчої влади в окремо взятому регіоні можна чекати поліпшення і соціальної ситуації в області — адміністративні, соціальні, економічні та політичні реформи в регіоні набагато легше провести, спираючись на підтримку мера бюджетоутвюючого міста.
Дотепер фактично вплив і влада Арсена Авакова розповсюджувалася переважно на сільськогосподарські регіони області. У разі ж обрання Олександра Фельдмана міським головою Харкова можна прогнозувати координування передусім управлінських рішень — зникне або хоча б мінімізується ефект суперництва міста та області. А це безпосередньо відіб’ється на темпах консолідації політичної еліти регіону загалом. Адже ще нещодавно представники бізнесу та політики, не знайшовши спільної мови з губернатором, могли сміливо розраховувати на деяку підтримку з боку мера.
Після перевиборів, які, за словами Арсена Борисовича, можуть відбутися навесні цього року, можна чекати, що роз’єднаність харківської політичної та бізнесової еліти буде зведена до мінімуму.
