«Нехай квіточки зів’януть, аби кулеметик не заіржавів» — це западенське прислів’я часів ОУН і УПА, Степана Бандери і Романа Шухевича не завадило б засвоїти тим провокаторам із Севастополя й Одеси, лужковсько-рогозинським вигодованцям, які на московські долари подалися до вільного антирадянського Львова (тобто в західний монастир) зі своїм запліснявілим статутом, що складається із сталінських портретів, крадених георгіївських стрічок і серпасто-молоткастих червоних ганчірок.
Як завжди, провокатори добре вибрали час: 9 Травня, свято фронтовиків, що ризикували життям, які згадують молодість, товаришів і «битвы, где вместе рубились они», і улюблений день мародерів, які, не воювавши жодного дня, задарма примазалися до них та ще й народилися після 1945 року, що мізинця собі не вкололи заради Батьківщини, вирядилися, як ворони в павине пір’я, в символіку георгіївських кавалерів (ще б ордени собі понароблювали з марципана) і тягають по Красній площі іржаві балістичні бляшанки і видивляються на салют, як на ярмарковий феєрверк.
Не злічити їх — від вульгарних телеведучих, що начепили георгіївські стрічки до Путіна з Медведєвим, які дорвалися до щорічного піару на кістках 27 мільйонів загиблих у ту війну. І ще додайте до них совків, що втерлися в нємцовську «Солідарність» і накинулися з прокльонами на Миколу Храмова, справжнього антисовєтчіка і дисидента, лише за те, що він справедливо відзначив (услід за блискучим журналістом і одним із стовпів дисидентського співтовариства Олександром Подрабінеком), що 9 Травня святкувати нам нічого, святкують його лише неосвічені й тупі вічно радянські громадяни.
День 9 Травня — корпоративне свято фронтовиків (мінус вохра, «Смерш» та НКВС). Відв’яжіться ви від них, штатські, нестройові, тилові щури з чужими стрічками, ви на передовій не стояли і в окопах не лежали. Спочатку повоюйте (тільки не в Афгані, не в Чечні і не в Грузії), а потім поговоримо. Я теж ветеран війни проти тоталітаризму зі стажем в 43 роки, і навіть з орденом за це від Литви. Ми теж воювали, я і мої товариші-дисиденти, і багато хто поліг у бою. Так, ми програли війну, ми не змогли звільнити Росію від СРСР, але хто посміє кинути в нас за це камінь? Ми теж йшли на смерть, і у нас теж є свої корпоративні свята: 21 і 22 серпня — дні революції 1991 року і 4 жовтня — день падіння радянської влади. Ми ветерани програної війни, і як нам не зрозуміти і не пошанувати фронтовиків 1941—1945 років, які свою війну теж програли. Як писав Йосиф Бродський: «Скажіть там, щоб більше не будили, і хай ніхто не потривожить сни... Що з того, що ми не перемогли, що з того, що не повернулись ми!»
Павло Коган, Михайло Кульчицький, Борис, зіграний Баталовим у фільмі «Летять журавлі», ополченці, які захищали Москву, солдати з Брестської фортеці, Віктор Некрасов, Василь Биков, В’ячеслав Кондратьєв, Василь Гроссман, Юрій Левітанський — всі вони, живі і мертві, хотіли як краще, а вийшло як завжди. Для своєї країни вони нічого не зуміли зробити, вона зогнила в сталінському концтаборі, Східну Європу, країни Балтії, Західну Україну і Західну Білорусь, нещасну Бессарабію — нинішню Молдову — з їхньою допомогою поневолили і загнали в комуністичне стійло. А Німеччину перевиховували і робили просунутою демократією Велика Британія і США. Свою ж частину Німеччини ми зробили філією свого ГУЛАГу. Отже всім нам, не фронтовикам, 9 Травня пристало не салюти влаштовувати, а сльози лити. Адже ми програли не лише свою війну, але і своє життя, своє майбутнє.
Звичайно, битися з Гітлером — це було правильно і похвально. Але й битися зі Сталіним теж було правильно і гідно вічної пам’яті. Тут рівні всі ветерани: і ті, хто брав Берлін, і ті, хто пішов у РОА, до Власова. Знову-таки тут правий Коля Храмов. І якщо у Власова в Маніфесті були погані рядки, то в Червоної армії маніфести були не кращі. А радянський гімн звучить куди гірше, ніж гімн РОА. І як же завидна доля українських патріотів (у нас їх охрестили націоналістами), які в рядах ОУН й УПА під національними прапорами билися і з фашистами, і з більшовиками!
Нам навіть 8 травня нічого відзначати. Світ тихо і скромно святкує закінчення Другої світової війни. А для нас вона не закінчилася до цих пір. Росія — останній агресор, останній захисник пакту Молотова-Ріббентропа. Ріббентропа давно повісили і поховали, а ось Молотов воскрес в Примакову, в Лаврову, в Путіні й Медведєві. Ми продовжуємо окупацію Молдови, тобто Придністров’я, Грузії, тобто Самачабло (Південна Осетія) і Абхазії, японських островів, частини фінської і естонської території.
І зовсім смішно, коли ми вимагаємо в день 9 Травня вдячності й оплесків від поневолених нами народів: українців, естонців, литовців, латишів і молдаван. Для них цей день — день національної трагедії. І для Грузії з Чечнею — теж. Цього дня за ними остаточно закрилися дверцята радянської клітки, і вони стали рабами Сталіна і НКВС. Остаточно розв’язавши собі руки, НКВС зі свіжими силами почав каральні операції проти українських і литовських повстанців. Читайте Солженіцина і Леоніда Бородіна! Дивіться фільм «Вишневі ночі»! Західна Україна билася до 1956 року, западенці йшли в ГУЛАГ цілими районами. А провокатори із загону «Москва-Севастополь» притягнули їм червоні прапори і сталінські портрети з розрахунку на те, що в звалищі затопчуть декілька ветеранів, і можна буде порепетувати всмак.
Партія Олега Тягнибока «Свобода» дуже виросла в моїх очах. Вона і львівська міська влада відстояли національну гідність. В Україні участь у торжествах на честь 9 Травня (так само як і в Молдові, Грузії, країнах Балтії і Східної Європи) — знак національної зради. І георгіївські стрічки з червоними прапорами — теж.
А російський консул мене просто збентежив. Справа дипломатів гасити конфлікти, а не розпалювати. Відкликати б його й відправити прямо до Мекки. Нехай там палить Коран біля стін головної святині. Або послати до Нью-Йорка — там він, мабуть, покладатиме квіти на Ground Zero на знак пам’яті про терористів, що таранили літаками башти-близнята. Покладати вінки до пам’ятника воїнам-поневолювачам у Львові — це аналогічно двом пропонованим хеппенінгам. Добре вчать майбутніх дипломатів у нас у МГІМО.
І взагалі, досить уже віщим совкам шукати всюди хазар для помсти. За ці дурощі історія вже помстилася, і помстилася саме нам. І, судячи зі стилістики 9 Травня, Росія лежить у могилі, набагато глибшій, ніж бункер Рейхсканцелярії. І не треба тягнути на наші похорони львів’ян. У них, може трапитися, ще буде весілля з європейським приданим.
