Саме на цій хвилі і став керувати новою профспілкою Михайло Волинець, який стоїть біля керма протягом майже всього часу її існування. Змінювався час, змінювалися форми роботи профспілки, але найзначніші, мабуть, зміни відбулися останнім часом у цілях і завданнях самого лідера профспілки. Сьогодні, напередодні IV з’їзду НПГУ, багато її рядових членів, шахтарських низових первинних організацій зі здивуванням запитують одне одного: то ми все- таки профспілка, яка покликана відстоювати права шахтарів, чи політична організація, сили якої спрямовані на те, щоб просунути свого лідера до вершин влади? Гірники відверто кажуть, що для Михайла Волинця питання захисту шахтарських прав стали другорядними, а сама НПГУ перетворилася для нього просто- напросто на ефективний інструмент політичної боротьби.
Та й сам захист прав гірників профспілковий лідер розуміє дуже і дуже своєрідно. Організувати стихійний страйк, кинути гучне гасло: «Стоятимемо до кінця!» — це, будь ласка. А провадити копітку роботу з розв’язання актуальних проблем, які хвилюють людей, шукати компроміси, вникати в суть справи — цим займатися вже ніколи. Наприклад, коли склалася серйозна, що вимагає допомоги центрального органу профспілки, ситуація в ГХК «Добропіллявугілля» (Донецька область), члени первинної організації НПГУ кілька разів просили М.Волинця приїхати в Білозерське і Добропілля. Це, безумовно, підняло б авторитет регіональної й шахтної організацій на підприємствах холдингу, дозволило б вирішити багато питань соціального характеру. Керівник профспілки, як завжди, обіцяв виконати прохання гірників, але так і не приїхав. І таких прикладів можна наводити десятки. Тому на шахтах і варяться у власному соку. Допомоги з Києва ніякої — навіть моральної підтримки немає, хоч вона дуже і дуже потрібна. У шахтарському середовищі дедалі більше звучать прямі докори на адресу керівництва профспілки і персонально М. Волинця стосовно того, що їх сьогодні практично не хвилює матеріальне становище шахтарів та їхніх сімей.
Про те, чого вартий такий «захист», наочно доводить приклад донецького шахтоуправління «Червона зірка». Свого часу «борці» за благо трудящих підбивали колективи цього шахтоуправління на страйки, обіцяючи їм підтримку на найвищому рівні. Закінчилося тим, що страйки вкрай підірвали видобуток, техніку було затиснуто в лавах, видобуток вугілля впав. І ось результат: із трьох шахт нині працює тільки одна, а дві закрилися через те, що відновлювати їх просто-напросто недоцільно. Трудящі цих шахт поповнили армію безробітних.
Подібна ситуація складається і в державній холдинговій компанії «Шахтарськантрацит». Лідерам НПГУ видалося зручним «розкрутити» ситуацію і тут у зв’язку з утвореними за кілька років боргами із зарплати.
Звісно, грошей у касах шахт від цього не додалося, а навпаки, страйк тільки ускладнив економічне становище. Однак Михайла Волинця це ніскільки не непокоїть. У результаті, і в Шахтарську, і на інших шахтах може статися така ж історія, коли після страйку гірникам ніде буде працювати.
Мушу сказати, далеко не всі активісти НПГУ поділяють такі методи та екстремістські настрої свого лідера М.Волинця. Наприклад, голова первинних організацій НПГУ шахти «Білозерська» та ГХК «Добропіллявугілля» А. Горбенко прямо каже: «Завдання в нас одне — боротися за інтереси гірників. Але час страйків уже минув. Майбутнє — за компромісними рішеннями в інтересах вугільної галузі. Ми вже доруйнувалися, час творити. Це — щонайперша необхідність, адже останнім часом виросло ціле покоління гірників, яке просто не знає, що таке високопродуктивна праця». Зріле і здорове міркування.
Хвилюють гірників напередодні з’їзду НПГУ і свої організаційні, суто профспілкові справи. У наявності прагнення нинішнього керівника профспілки щосили централізувати владу, ліквідувати ті демократичні принципи і начала, які були закладені ще 10 років тому, на зорі створення НПГУ. Тепер про демократію вже не ведуть мову, основний наголос — на беззастережне підкорення центру. Одночасно з ініціативи лідера профспілки провадиться наполеглива робота для централізації членських внесків і передачі їх до Києва. Тут уже Волинець діє, практично, як найзакореніліший чиновник: спочатку забрати, а потім поділити. Прагнення, взагалі-то, зрозуміле — дотримуватися відомого принципу: «розділяй і владарюй». Адже за такої ситуації керівник центрального органу, зосередивши в себе левову частку внесків, самостійно призначатиме зарплату всім відповідальним працівникам нижньої ланки. Слухняна організація одержить сповна, а той, хто має погляд, відмінний від лідера центру, — сиди на мілині.
Не погоджуються багато рядових членів Незалежної профспілки гірників і з прямолінійним курсом М. Волинця та його сподвижників — відверто «тягнути» профспілку в політику. Факт залишається фактом. Сьогоднішня НПГУ вже включилася в політичну діяльність, в передвиборний марафон його лідера, який публічно заявив про свою особисту глибоко радикальну позицію.
От і кажуть люди на профспілкових зборах: «Наші колеги з ПРУПу в політику не лізуть, а результати у них вагоміші. Набагато успішніше за нас вони вирішують багато питаннь. І самою профспілкою займаються більше, тому і внутрішньоорганізаційна робота в них налагоджена куди ефективніше».
Звідси і сумніви напередодні з’їзду. Деякі, як і раніше, вважають НПГУ могутньою силою, однак, більшість твердить, що останнім часом профспілка розгубила свою силу.
Однак, схоже, у лідера зовсім інші думки й абсолютно інші цілі: М.Волинець прагне до влади. На перший випадок стати народним депутатом України. І не бентежить те, що він уже пробував свою силу на виборах — не вийшло, прокатали його виборці Павлограда.
А що реального в послужному списку того ж М.Волинця? Нічого не згадується, окрім страйків, які довели нашу вугільну галузь до ручки. До речі, хоч як намагалися гірники назвати хоч би один випадок, коли завдяки діям Волинця вдалося добитися підвищення зарплати хоча б одному окремо взятому шахтарському колективу, але так і не змогли пригадати цього. Ось тому профспілковий лідер вирішив на майбутніх виборах зробити відверту ставку на партійний список. Ну, а щоб заслужити таку честь, треба вирізнитися на терені боротьби із владою. Саме для цього М.Волинець особисто приєднав очолювану профспілку до тих крикунів, які виступають під гаслом «За Україну без Кучми!». Активно діє він і в іншому напрямі, встановлюючи тісні контакти з тимошенківською «Батьківщиною». Для нього не так важливо, із чиїх рук одержати депутатський мандат. Тільки ось чи вдасться обвести своїх товаришів навколо пальця, покаже з’їзд НПГУ, що розпочнеться 18 липня. Чи захочуть гірники знову бути тією безвільною силою, яку ведуть інші куди захочуть?
