Можливо, це збіг обставин, можливо, закономірність. Але факт — кепкування польських парламентаріїв щодо «багатоверстатного» голосування наших нардепів стимулювало їх «заворушитися». Мабуть, стало ніяково перед Європою. Останні події у Верховній Раді, коли потоком пішли коментарі стосовно натискування кнопок «за того депутата», свідчать, що прийшло усвідомлення необхідності щось міняти або бодай якось пояснити суспільству цинічне порушення Конституції самими законодавцями. Втім, це питання має довгу історію, і цим грішили так звані народні обранці незалежно від того, у владних чи опозиційних лавах вони перебували. За нинішньої влади непристойність дійства сягнула апогею — рішення ухвалювалися практично в порожній залі та реально кількома десятками депутатів, тоді як необхідний кворум становить 300 осіб, картки для голосування роздавали пачками прямо на «робочих» місцях. «День», у тому числі автор цих рядків, за кілька років до того, що нині відбувається у Верховній Раді, наголошував на неприпустимості подібного способу прийняття рішень у парламенті й на особистій відповідальності голови Верховної Ради. Арсеній Яценюк на цій посаді щиро намагався змінити ситуацію та спробував упровадити технічні новації для ідентифікації депутатів, але його відсторонили від спікерства раніше, ніж він встиг це зробити. Виявляючи похвальну послідовність, лідер «Фронту змін» нещодавно виступив з ініціативою запровадити кримінальну відповідальність за голосування чужими картками, а ще стверджував, що систему ідентифікації народних обранців можна запровадити негайно розпорядженням голови ВР. Звісно, за нинішнього складу парламенту з великою кількістю депутатів, які зрадили не так свої партії та фракції, що за них голосували люди, як виборців, імовірність прийняття таких положень і нововведень дорівнює нулю. Але питання потрібно ставити обов’язково.
А ось Володимир Литвин, який полюбляє патетично закликати суспільство і політикум поважати закон, на посаді голови парламенту де-факто відверто нехтував і Конституцією, і регламентом Верховної Ради, і законом «Про статус народних депутатів України». Бо, повторимося, систематична відсутність кворуму для відкриття засідань під куполом парламенту була видною для всієї країни. Проте В.Литвин проводив засідання, ставив питання на голосування й потім підписував прийняті рішення, знаючи достеменно, що вони ухвалені всупереч зазначеним наріжним законам. Показовою видається історія з карткою (чи її дублікатом) для голосування народного депутата Володимира Ар’єва — якщо те, що він заявляє, відповідає дійсності, то виходить, що саме спікер прикриває сфальсифіковане надання картки-одноденки цього парламентарія, коли той перебував далеко від парламенту. Особливо турбує те, що з її використанням голосували за зміни до Конституції, що це є звичайною практикою.
Дуже важливим кроком стало рішення фракції «БЮТ-Батьківщина» голосувати кожному депутату лише за себе. Тепер потрібно, щоб вони його чітко дотримувалися. Тоді провладним парламентаріям буде складніше виправдовувати своє «рояльне» голосування. Недаремно тон їхніх заяв зараз змінився: якщо раніше лідери Партії регіонів твердили, що інакше бути не може, «забуваючи» згадати, що таким чином вони топчуться по Конституції, то тепер змушені визнавати, як Олександр Єфремов, наприклад, що до забезпечення особистого голосування потрібно наближатися. Хоч голова регламентного комітету Володимир Макеєнко «проштовхує» протилежну ідею — легалізацію голосування за інших у Конституції та законах. Якщо цій ідеї дадуть хід, то тим важливішою є остання ініціатива «БЮТ-Батьківщини» — зараз у них з’явилася моральна підстава вимагати особистого голосування щодо всіх питань. Для ухвалення змін до Конституції чи прийняття нового Основного Закону (звісно, якщо його прийматимуть у парламенті) ця обставина матиме вирішальне значення. Виникають підозри, що влада спробує внести до нього такі положення, що мають знівелювати навіть ті демократичні засади, які існують у старій-новій Конституції, в тому числі щодо прав особистості, зокрема презумпції невинуватості, способу голосування, права на мирні збори тощо. Крім того, опозиція матиме можливість, якою повинна неодмінно скористатися, щоденно вказувати на незаконність дій влади в парламенті й апелювати до суспільства: наших лідерів і колишніх міністрів кидають за ѓрати лише за підписи на документах, а представники правлячої партії в парламенті, по суті, публічно чинять антиконституційні злочини. Із мовчазної згоди (а може і прямої вказівки) Президента, бо Віктор Янукович публічно цього не засуджує. Крім усього, має бути заборонена видача будь-яких дублікатів карток — уже зараз зрозуміло, що це зумовлює серйозні фальсифікації голосування. Хай краще хтось не проголосує. До речі, незадовго до останніх подій, перебуваючи в Житомирі, віце-спікер Микола Томенко («БЮТ-Батьківщина») відреагував на запитання автора і деяких місцевих колег щодо «рояльного» голосування в такому дусі, що це не є визначальним для долі України. Звісно, можна погодитися, що реально кількість опозиційних «штиків» ще зменшиться. Крім того, цілком імовірно, що представники великого бізнесу, які поки віддають свої картки для голосування депутатам, вірним Юлії Тимошенко, почнуть їх передавати регіоналам. Однак, урешті-решт, і для опозиції, і для країни це стане ще більш чітким визначенням «хто є хто», без чого на кращі перспективи годі сподіватися. Якщо опозиція не покаже прикладу поваги до Конституції, новий Основний Закон, який, скоріше за все, «проштовхуватиме» чинна влада, може легітимізувати диктатуру.
