Після серії московських з’їздів у Росії з’явилися два альтернативних ЦК КПРФ і два партійні лідери — депутат Держдуми Геннадій Зюганов і губернатор Івановської області Володимир Тихонов. Два Х з’їзди КПРФ, проведені ними паралельно на початку липня, лише остаточно оформили несподіваний розкол. Після липневих внутрішньопартійних маневрів російські експерти в один голос заявили, що «колишньої Компартії в Росії вже не буде», і в пошуках прихованих течій, що посприяли такому неочікуваному повороту подій, звернули свої погляди в бік Кремля. Спокуса останнього остаточно добити й без того важкопораненого внутрішньопартійними колізіями «комуністичного ведмедя» виявилась сильнішою за аргументи на користь збереження колабораціоністської лівої опозиції. Зюганов «со товарищи» ще не встигли отямитись від гучного провалу на виборах до Думи та стрімкої втрати електорату, який з величезним скреготом зупинився на відмітці 10%, як відчули фактично смертельний «удар в спину». Розкольники на чолі із головою антизюганівського ЦК КПРФ, губернатором Івановської області Володимиром Тихоновим стверджують, що складають переконливу більшість. На двох паралельно проведених з’їздах загальна кількість делегатів, які проголосували проти Зюганова, становила 174, а це, за словами Тихонова, більше половини. Як стверджують експерти, майбутнє КПРФ тепер цілком залежить від того, яке з угрупувань підтримає Кремль, і — висновку Мін’юсту РФ про легітимність з’їздів. Проте ні Мін’юст, ні хтось інший, схоже, вже не вбереже колись єдину КПРФ від незворотних процесів відчуження власності, броунівського руху кадрів і в майбутньому — ще більшої сегментації: на три, чотири чи п’ять уламків. За такого сценарію на майбутніх виборах до Держдуми жодне з відгалужень навряд чи зможе подолати 5%-й бар’єр. Привид комунізму дійсно перетвориться на політичний привид.
Аналогічний «вірус розкольництва» невдовзі може перекинутися й на вітчизняний клон КПРФ — Комуністичну партію України. Схожі симптоми хвороби в КПУ вже спостерігаються: з кожними парламентськими виборами симпатії електорату зменшуються; як Зюганов, так і Симоненко з однаковим «успіхом» брали участь у виборах президента тощо. Внаслідок того, що комуністичні верхівки не виправдали сподівань рядових комуністів на цих виборах, в лавах як КПРФ, так і КПУ маса невдоволених зростає. Вибух розкольництва в КПРФ вже стався, тому не побоюся спрогнозувати, що на черзі КПУ, питання лише — коли? Відповідей знаходимо дві: після прогнозованого провалу Симоненка на виборах-2004 або на парламентських 2006 року, якщо симпатії виборців, з огляду на все вищесказане, досягнуть тієї ж злощасної 10%-ї позначки. «Зюганівський сценарій» в Україні — це не лише припущення, він має усі шанси бути реалізованим у нашому середовищі, і нинішній курс КПУ лише якнайкраще сприятиме такому розвитку подій.
