Серйозні проблеми, з якими ми зустрічаємося в житті, не можна вирішувати на тому рівні мислення, на якому вони були породжені.
Кризовий стан українського суспільства є даністю, яку одностайно визнають вітчизняні політики й державні службовці. Але такої одностайності у них немає стосовно причин цієї кризи. Ю. Тимошенко, В. Янукович, Л.Кравчук, В.Яворівський, М.Томенко, Б.Колесников, С.Ківалов, М.Чечетов, інші вітчизняні посадовці й політики причину всіх бід вбачають у тому, що президента України вибирає народ. Президент України в усьому звинувачує уряд Ю.Тимошенко. Більшість українців такою причиною вважають ринкову безграмотність і непрофесіоналізм всіх, у тому числі й Президента. Ця множина поглядів на причини хвороби суспільства породжує багато рецептів її лікування — одні пропонують внести зміни до виборчої системи, другі — вибирати президента в парламенті, треті — замінити всіх політичних гравців.
Сьогодні значна частина українського суспільства пов’язує оздоровлення країни з приходом до влади молодих політиків, наприклад — А.Яценюка. На перший погляд, така думка є правильною і єдино вірною. Але це тільки на перший погляд. Бо при більш глибокому й детальному дослідженні цієї проблеми виявляється, що прихід молодих до влади не є гарантією оздоровлення країни. Не виключено, що буде так, як сталося з В.Ющенком, якого також вважали молодим політиком. Бо головною причиною кризи нашого суспільства є не вік політиків, а помилковість парадигми, що визначає і спрямовує їхне мислення і практичні дії при розробці стратегії й тактики розвитку суспільства.
Термін«парадигма»в науку ввів американський фізик, історик і філософ науки Т.Кун. Він розумів парадигму як набір переконань, цінностей і технік, що визнаються абсолютно правильними та істинними судженнями про світ і процеси, що мають місце в ньому, які через систему освіти і виховання«вкладаються»у свідомість людей і завдяки цьому набувають здатності спрямовувати й регулювати людське мислення і людські практичні дії. Творцями парадигм, як правило, є відомі вчені — І.Ньютон, Ч.Дарвін, А.Ейнштейн, інші, які формулюють авторське бачення певних явищ і процесів, покладаючи на плечі інших обѓрунтовувати істинність запропонованої ними картини світу або його частини. З часом терміном«парадигма»почали користуватися для пояснення регуляторів і спрямовувачів будь-якої практичної діяльності суспільних індивідів. Сутність і функції парадигми американський спеціаліст із самоменеджменту С.Кові пояснював за допомогою такої життєвої ситуації. Пізно ввечері у вагон нью-йоркського метро зайшов чоловік із трьома дітками. Людей у вагоні було не багато, можна думати, що вони поверталися з роботи, —були втомленими, заглибленими у свої думки та переживання. Чоловік сів на лавку, обхопив голову руками і не звертав ніякої уваги на дітей. Діти ж бігали по вагону, плакали, кричали, заважали дорослим пасажирам. Ті не втрималися і в доволі жорсткій формі попросили батька вплинути на своїх дітей. Чоловік вийшов з оціпеніння, попросив вибачення і пояснив, що поведінка дітей викликана смертю їхньої матері, що сталася щойно в лікарні. Після цих слів ставлення пасажирів до дітей різко змінилося: діти опинилися на руках у дорослих, їм співчували, заспокоювали, пропонували дарунки дітям і допомогу батькові.
Парадигма, отже, являє собою суб’єктивну світоглядну установку, яка викликає до життя систему практичних дій індивіда в певній ситуації на основі її сприйняття і розуміння. Зміна парадигми — це перехід людини від однієї системи сприйняття ситуації, мислення про неї та практичного діяння в ній до іншої системи, породженої отриманням нових даних і нової інформації про цю ситуацію. Така зміна світоглядних орієнтирів є нормальним явищем — кожний із нас, для прикладу, змінить своє ставлення до будь-кого, коли узнає, що той, кого ми вважали своїм другом,«ллє на нас грязь»і намагається«витирати об нас ноги»за нашою спиною.
Функцію парадигми при розбудові суспільства виконує домінуюча в ньому концепція людини. За цими словами проглядає твердження, що члени будь-якого суспільства при його розбудові орієнтуються на знання про людину, її сутність, процес формування та розвитку; що, образно кажучи, суспільство в усі часи і в усіх народів розбудовується за образом і подобою людей, що живуть у ньому і його будують. Таку функцію концепції людини на кожному кроці підтверджують практичні працівники: галузі народногосподарського комплексу зорієнтовані на задоволення потреб, інтересів і смаків людей, управління цим комплексом здійснюється з урахуванням вимог людського фактора, а історія людства трактується як історія реалізації людських потреб, інтересів, смаків, здатностей і здібностей. Терміном«людина»активно користуються і вітчизняні теоретики при спробі пояснити причину тих чи інших суспільних явищ та спрогнозувати їхню динаміку в просторі й часі. Для прикладу можна взяти обговорення на сторінках «Дня» проблеми жадібності вітчизняних чиновників — майже всі експерти вдалися до використання терміну«людина». То ж у нас є підстави стверджувати, що термін «людина» сьогодні є основним у вітчизняному суспільствознавстві. І, отже, в педагогіці, політиці, соціології, менеджменті, інших сферах практичного життя людей. Він визначає мислення практичних працівників цих сфер і цим самим демонструє свою здатність виконувати функцію парадигми при розбудові суспільства.
Сьогодні відсутнє загальновизнане і прийнятне визначення людини, тому кожне суспільство вибирає для парадигми ту теоретичну модель людини, яка є домінуючою в ньому. В Україні до і після отримання незалежності в ролі парадигми використовується концепція людини як живої природної істоти, на яку перетворилася мавпа, що протягом тисячоліть співпрацювала і спілкувалася з іншими мавпами. У цій концепції людини акцент зроблений на природній сутності людини, на вирішальній ролі природних потреб і функцій у забезпеченні існування та розвитку суспільства. Саме тому абсолютно всі підручники з економіки при поясненні суспільного виробництва цитують слова Маркса і Енгельса про те, що люди, аби жити, повинні їсти, пити, мати житло; що через відсутність у природі потрібних для них засобів існування змушені самостійно виробляти необхідні їм предмети потреб і засоби виробництва. Такий погляд на людину можна назвати природним, в його основі лежить ототожнення людини з її природним організмом, його потребами та функціями.
Таке розуміння людини виконувало функцію парадигми суспільства в Україні впродовж десятиліть. Воно нормально сприймалося людьми і видавалося їм правильним і обѓрунтованим. Зумовлене це тим, що на тому етапі своєї історії українське суспільство вирішувало проблему фізичного виживання. Голодомор, постійні черги навіть за хлібом, не кажучи про молоко й м’ясо, примушували дивитися українців у бік задоволення своїх природних потреб і забезпечення своїх природних функцій. Зумовлене це й тим, що на тому етапі української історії вирішальною продуктивною силою суспільства була фізична сила людей, а його девізом — союз серпа і молота.
Сьогодні настав час відмовитися від марксистської моделі людини з декількох причин. По-перше, тому, що її домінування в суспільстві дещо спрощує та збіднює зміст і смисл життя людини. Щоб переконатися в цьому, достатньо, для прикладу, зробити об’єктивний аналіз і неупереджену оцінку рекламної інформації, яка лунає з вітчизняних телеекранів. Там із кожної сторінки і в кожному епізоді звучать заклики до боротьби за тілесну досконалість та сексуальну привабливість, пропагується матеріальна забезпеченість і висока престижність професій, в основі яких лежить експлуатація організму та його природних задатків — спортсменів, моделей, інших. Усе багатство подій і явищ в культурі на деяких вітчизняних телеканалах обмежене зображенням насилля, пошуків убивць та замовників, сценами із фільмів жахів, актами фізичних насолод у ліжку й т.ін.
Ще переконливішим доказом того, що в Україні має місце зведення людини до її тіла, є ставлення влади до праці людей пенсійного віку: маєш 60 років — не маєш права працювати;«стукнуло» 65 — іди з керівної посади (так було недавно). І це при тому, що людина фізично здорова, має бажання працювати й володіє найціннішим надбанням сучасного виробництва — багаторічним досвідом професійного виконання обов’язків, інтелектом і мудрістю.
Про вирішальну роль організму в житті суспільства прекрасно знають політики. Сьогодні президенти та інші«царствуючі особи»люблять демонструвати здатність свого організму боротися із супротивником на борцівському килимі, сидіти на місці другого пілота суперсучасного винищувача, носити колоди на плечах, копати ямку для саджанців і таке інше. Дехто з них дозволяє собі з’явитися перед журналістами в модних плавках із метою продемонструвати здатність організму триматися на воді та підтягуватися на турніку. Це робиться з єдиною метою: переконати своїх співвітчизників, що його тіло в змозі бути президентом або ж мером столиці. І люди вірять. І віддають голоси на виборах за такі «організми».
Без сумніву — задоволення природних потреб людей, забезпечення здоров’я, досконалості та сексуальності тіла — є важливою стороною життя кожного суспільного індивіда. І хай йому, як кажуть, хочеться і можеться! Але ж не хлібом єдиним живе людина!
По-друге, необхідність відмовитися від послуг марксистської концепції людини викликана й тим, що Україна стала на шлях розбудови суспільства з ринковою економікою. Відомо, що на етапі інтелектуальної економіки в розвинених ринкових країнах тон задають носії компетентності й таланту, а не майстри серпа і молота. Сьогодні прогрес очолюють країни, в яких більше творців інновацій і ноу-хау, комерційних ідей і технологій, інтелектуального капіталу та інтелектуальної власності. Країни, в яких багато людей підприємливих, творчих, самобутніх і неповторних. Наша власна незалежна історія засвідчує, що марксистська концепція людини нездатна виконувати функцію парадигми при розбудові ринкової економіки. Зумовлене це тим, що«людина» є науковим поняттям.
У понятті, як відомо, відображаються загальні характеристики об’єктів, що пізнаються. Ці ознаки складають зміст поняття. До загальнолюдських ознак людини прийнято відносити прямоходіння, великий об’єм мозку, художньо-образне мислення, моральність, суспільне виробництво, інші. Вживаючи термін«людина»для характеристики та оцінки поведінки окремого представника Homo sapiens чи групи таких представників, ми цим самим визнаємо, що всі ці персони є носіями названих (і не названих) загальнолюдських ознак, що у фундаменті їхньої діяльності лежать однакові механізми та що при спробі пояснити їхні дії та вчинки потрібно виходити з факту вирішального впливу на них названих (і не названих) загальнолюдських ознак.
У світлі сучасних поглядів на людину, її сутність та її природу поняття«людина»непридатне для пояснення причин дій та вчинків конкретних свідомих особистостей тому, що в реальній дійсності причиною істинно людських, творчих і красивих практичних дій і вчинків індивідів є їхні неповторні, неординарні, індивідуальні й самобутні ( а не загальні) ознаки і властивості. Справжні творці історії не такі, як всі люди, — у них, окрім загальнолюдських ознак та характеристик, є щось із того, що робить їх неповторними і самобутніми особистостями. Суб’єктом історії є не людина взагалі, а Сократ, Александр Великий, Наполеон, Маркс, Ейнштейн, Моцарт, багато інших всесвітньо відомих особистостей. Саме завдяки таким суспільним індивідам тільки на нашій пам’яті з’явилися космічні кораблі та атомні станції, комп’ютери й мобільні телефони, маркетинг і генна інженерія.. Без таких людей людство й сьогодні б перебувало в Божественному раю разом із Адамом та Євою.
У світлі сучасної концепції людини суспільний індивід постає перед нами органічним сплавом загальнолюдського та особистісного, соціального та індивідуального. При цьому загальнолюдське більш-менш піддається пізнанню, індивідуальне ж відкривається тільки самому індивіду, але не завжди, не всім і не повністю. Для позначення загальнолюдського в цьому індивіді ми користуємося терміном«людина», для позначення органічної єдності в собі загальнолюдського і індивідуального сам індивід вдається до послуг займенника «Я». Усе це є підставою для висновку, що справжнім суб’єктом і творцем суспільства є «Я» суспільного індивіда, перш за все — та частина цього «Я», яка характеризує його індивідуальність, неповторність, самобутність, його самість («Я»сам (-а). Це є також підставою для твердження, що джерелом і спонукою практичних дій і вчинків індивіда є потреби, інтереси, смаки, здібності та здатності його«Я».
Сучасні дослідження засвідчують, що вирішальна роль в енергетичному та інформаційному забезпеченні практичних дій та вчинків суспільного індивіда належить енергії його «Я». Ця сила підпорядковує собі фізико-біологічну й хімічну енергію людського тіла (технології йогів). Знання людини про своє«Я»(образ «Я») визначає успішність (неуспішність) практичних дій та вчинків індивіда, рівень його фізичного, інтелектуального й духовного здоров’я. Сьогодні якщо не всі, то значна частина дослідників людини переконана, що досконале й мудре «Я» суспільних індивідів у змозі розбудувати здорове й мудре суспільство.
Є інші причини відмови від нинішньої парадигми суспільствознавства. Але й відзначеного достатньо для того, щоб зробити висновок, що парадигмою ринкового суспільства є «Я» людини. Це означає, що ринкове суспільство ми не побудуємо до тих пір, поки не забезпечимо формування в країні достатньої маси творчих, підприємливих, самодостатніх, порядних, мужніх і мудрих громадян. Це означає також, що вихід України з кризового стану стане реальністю не стільки тоді, коли до влади прийдуть молоді політики, а саме тоді, коли політики (молоді й немолоді) знайдуть у себе мужність відказатися від послуг концепції людини на користь концепції «Я» (образу «Я») для розробки стратегії входження України в коло цивілізованих країн Європи.
Першим кроком на цьому шляху має стати доведення до свідомості тих, хто має справу із соціалізацією молоді, її освітою та вихованням, ідеї вирішального впливу«Я»людини на суспільство. Цей крок у житті нових парадигм є найважчим тому, що нові ідеї, як«славні маленькі жінки, не віддаються чоловікам із жаб’ячою кров’ю»(Ніцше). Зрозуміти і взяти на озброєння ідею«Я»можуть лише мужні, творчі й духовно здорові особистості. Це — по-перше. По-друге, тому що нові парадигми завойовують світ тільки після смерті прихильників старих (С.Гроф). То ж можна прогнозувати, що зміна парадигм у нашому суспільстві відбуватиметься впродовж тривалого часу і з великими втратами як для країни, так і для прихильників нової концепції людини. З тієї причини, що у нас є багато людей, які зробили ім’я, кар’єру і благополуччя на експлуатації старої парадигми. Але колись це буде зроблено. Для боротьби з кризою бажано, щоб це сталося скоріше. Бо, як говорив Альберт Ейнштейн, серйозні проблеми, з якими ми зустрічаємося в житті, не можна вирішувати на тому рівні мислення, на якому вони були породжені. Вітчизняні політики наробили багато помилок, керуючись знаннями про тіло людини. Їх можна виправити, керуючись знаннями про людське«Я».
