І зі словами «Погань-народ, і випало ж мені народитися у ЦІЙ країні!» я ліг спати, вимкнувши НТВ. Два перші канали, державні, уже давно не працювали, оскільки гру було давно зроблено, ставок більше не було.
Вранці ж вирішив пом’якшити формулювання, за яке з вигуком: «Ти що, падло, Батьківщини не любиш?!» — при Сталіні урки сунули під ребро фінку. Однак загалом настрій залишився колишнім.
І причина тут не в тому, що за Зюганова проголосувало майже 30 відсотків. У нього стійка тусовка, не менш стійка, ніж стабільно-безнадійне становище найбідніших верств населення. Для цих людей після багатьох безпросвітних років продовольчі замовлення від місцевкому до свят (ковбаска, баночка шпротів, угорська курочка, баночка болгарських огірочків, пляшечка шампанського) сяють так само яскраво, як зірки Кремля. Їхнє протестне голосування з метою повернути молодість, яка безповоротно проминула, і знову злити воєдино 15 республік, які розбіглися цілком резонно, заслуговує не традиційного зубоскальства, а співчуття.
Зрозумілі і 52,64 відсотків незрозуміло якого Путіна. Народ ним причарували і спокусили на найкондовішо-печінковому рівні — підсвідомо-фізіологічному. Недаремно учора Борис Миколайович, опускаючи в урну бюлетень, вимовив ключову кодуючу фразу: «Народ хоче змін». І дійсно: один, набридлий — високий і атлетичний, інший — невисокий і мало чи не астенічний. Один — гучномовний і недорікуватий, інший говорить тихо і доладно, без запинок. Один був завжди під шофе, інший, як це прийнято в органах, можливо, і п’є, але не п’яніє. Оркестром диригувати точно вже не полізе. В одного владолюбні дочки із зятями та численними сімействами, в іншого — лише підліткового віку. Ні, Путін зовсім інший, і, значить, слід чекати прекрасних змін.
Убиває інше. Те, що народ так прокотив Явлінського, поставивши його на один рівень з Тулєєвим, якого ніхто ніколи всерйоз не сприймав. Чи то пак, не самого Явлінського, а ідею вітчизняного лібералізму, яку Григорій Олексійович одноосібно представляв у президентському поєдинку. Не було, окрім нього, лібералів, жодного. Власне, все було відомо заздалегідь. Перший — Путін, другий — Зюганов, третій — він. Та щоб із таким ганебним результатом — цього ніхто не міг передбачити.
Звичайно, як сказав Нємцов, біда Григорія Олексійовича полягає в тому, що всі дуже давно його знають. Мовляв, у політиці не можна залишатися чистеньким. Однак не жерти ж з корита у господарському хліву, як це робить наш головний ліберал-демократ і багато інших?
Так, Явлінський не виявив себе на державному терені, хоч у нього є на те всі дані. Так, він непримиренний опозиціонер і не вступає ні до яких коаліцій. Так, він чекає, коли ж у народі прокинеться розум і країною правитиме яблучний уряд, який всуціль складається з порядних людей та інтелектуалів. Та, як показала минула ніч, не в цьому житті. У Росії вибирають аж ніяк не ідеї, як це прийнято вважати, а гасла. Чим вони утробніші, тим у них більше шансів на загальне визнання. Наприклад, «Грабуй награбоване», «Смерть зрадникам Батьківщини», «Повернемо золото КПРС», «Позбавити чиновників привілеїв», «Замочимо всіх у сортирі». Причому лозунги можна виконувати, а можна спускати на гальмах. Та головне, щоб взяти владу до рук, необхідно вразити уяву народу очевидністю вигід, які будуть отримані при реалізації майстерно сконструйованих фраз.
У Явлінського в арсеналі хоч і є ефективна економічна програма, але немає подібних чудес. Він нудно говорить про те, що ми не зможемо жити добре, якщо, як і раніше, ні на гріш не цінуватимемо етичних принципів. Ні — не погоджується народ — з моральністю у нас все нормально, ми до церкви ходимо і храми зводимо. А от слід було б замочити всіх шахраїв та крутіїв, які пограбували країну.
Добре, нехай ми обрали Путіна, нехай, я проти цього, перепрошую за нахабство, не заперечую. Інакше й бути не могло. Однак що таке Путін без опозиції? Цього поки що не знає ніхто. Якби Явлінський набрав відсотків двадцять, то всім і йому в тому числі було б ясно — п’ята частина народу поділяє ліберальні цінності і на чільному місці хотіла б бачити даровані Конституцією свободи і повагу держави до своїх громадян. І ця частина не хотіла б, щоб насущні задачі управління державою вирішувалися, виходячи виключно із здорового глузду й ефективної доцільності. Зараз ситуація така, що думку цих жалюгідних 6 відсотків відщепенців можна не враховувати. Є лише конкретні комуністичні громадяни, яких набралося 30 відсотків. З ними і треба рахуватися. Однак різниця між «вірними путінцями», які ратують за наведення порядку твердою рукою, і ними невелика. Просто одні вважають, що мочити потрібно силами спецназу, інші ж за звичкою вважають зброєю пролетаріату булижник. Інтенції ті ж самі.
У зв’язку з цим зворушує переконаність, з якою в ніч виборів Кирієнко говорив про те, що Путін не зірветься з різьби, що у СПС є механізми, які дозволяють на нього впливати. Це він з приводу того, що СПС підтримав Путіна, бо це доцільно, мовляв, треба співробітничати тільки з реальною владою, і продав свого Титова, у якого не було шансів. А Явлінського еспеесівці то й взагалі мало не ворогом вважають. Гірко і соромно, зокрема й мені, старому ідіоту, що спокусився чарами молодих екс-реформаторів. Якась нелюдяна, ленінська чіпкість, блін!
Ну а тепер, спливаючи жовчю, подивимося, що говорить про народ Венедикт Васильович Єрофєєв: «Зате у мого народу — які очі! Вони постійно витрішкуваті, але — ніякої напруги в них. Повна відсутність всякого сенсу — але зате яка потужність! Яка духовна потужність! Ці очі не продадуть. Нічого не продадуть і не куплять. Що б не трапилося з моєю країною. У дні сумнівів, у дні обтяжливих роздумів, в годину будь-яких випробувань і бід — ці очі не зморгнуть. Їм усе — Божа роса…»
Після цього залишається пригадати про те, як зовсім нещодавно ми голосували за претендентів на різноманітних серверах. Які різні були результати, що свідчить, що в Мережі ліберальні цінності мають дуже велике значення. Отже, мій народ, до якого і я належу, живе у РУНЕТі. Відтепер саме його вважаю своєю Батьківщиною, яку потрібно писати з великої літери.
