Проголосувавши 3 лютого під час позачергової сесії за внесення змін в раніше схвалений у першому читанні законопроект про політреформу, парламент на якийсь час відклав політичні питання, перейнявшись законотворчістю та «переварюванням» того, що зроблено. Про підсумки та подальші варіанти редагування Основного Закону тощо — в інтерв’ю «Дню» народного депутата, члена фракції СДПУ(О) Ярослава СУХОГО.
— Зараз можна вже оцінювати події першого етапу внесення змін у Конституцію більш осмислено. То чи є, на вашу думку, привід говорити, що політреформа відбудеться?
— Я зробив для себе два висновки. Перший: із так званою «опозицією» домовлятися не можна й не слід, це — безперспективна справа. У «Нашої України» або взагалі позиції немає, або вони до цього часу не визначилися, хто в них лідер. Лідер каже, що потрібно проводити позачергову сесію та скасувати в законопроекті №4105 дві норми — щодо виборів президента в парламенті та обрання суддів на 10 років, фракція на це погоджується, й тут же «нашоукраїнці»... йдуть на «барикади», штурмують президію. Їхню логіку зрозуміти неможливо. Мабуть, лідер не той, якщо вони його не слухають.
Другий висновок — я не впевнений, що політична реформа насправді розпочала свій тріумфальний хід. Сьогодні ясним і очевидним стало те, що на її шляху дуже багато підводних каменів. І один із цих каменів — мажоритарники. Зокрема я. Ми, народні депутати, безпосередньо обрані людьми, з підозрою дивимося на всі ці потуги прийняти закон про вибори на пропорційній основі. Звичайно, 226 голосів на підтримку законопроекту про вибори за закритими партійними списками наберуть і без мажоритарників. Але тоді одержати три сотні голосів за політичну реформу в цілому буде вкрай проблематично. Я особисто переконаний у тому, що в 2004 році ми оберемо президента всенародним голосуванням на п’ять років, а в 2006 році обиратимемо народних депутатів за змішаним законом.
— Наскільки парламентська більшість на сьогодні є зацікавленою в продовженні політреформи? Щоб залучити на свій бік частину опозиції, 3 лютого, під час позачергової сесії, більшість пішла назустріч вимогам опозиціонерів. Судячи з усього, остаточне ухвалення змін до Конституції можливе тільки шляхом подальших поступок з боку провладних сил...
— Кожен компроміс має свою межу. Є межа компромісу й у цьому питанні. Я хотів би побачити межу цинізму та лицемірства фракції «Наша Україна», хотів би побачити, на чому вони зрештою зупиняться.
Вони скаржаться, що ніхто з ними консультацій не проводить, — та з ними постійні консультації йдуть. Проблема в тому, що вони дають слово, а потім його порушують. Через це ми маємо зараз реальну загрозу «заговорити» політреформу. Хоча в мене немає сумнівів, що вона вкрай необхідна нашому суспільству. Люди не розбираються, їм глибоко байдуже — де законодавча, виконавча чи судова влада. Бо в повсякденному житті їм доводиться стикатися з однією владою — владою, яка відривається від народу, вони бачать прірву між собою та тими політиками, які називають себе «захисниками народу». Політреформа потрібна для того, щоб цю прірву здолати.
Так звані опозиціонери намагаються поставити під сумнів голосування народних депутатів з приводу політичної реформи, і це викликає в мене особливе обурення. Я — живий свідок, який 24 грудня голосував у цьому залі в кутку. Знаєте, я тоді всю ніч їхав в машині, щоб приїхати на голосування. Я приїхав на милицях, тому що в мене була травма ноги, і я голосував тут милицями. І головне — я поставив свій підпис, який є у відомості. Це моя справа — оскаржувати своє голосування, чи ні. Нехай покажуть, хто із тих 274 чоловік відмовився від свого підпису. Чому за мене повинні розписуватися Тимошенко чи Ющенко? Це не справа суду, — може, суд ще прийматиме рішення, як мені голосувати? Це абсурд. Як я голосував, я відповідаю не перед судом, а лише перед своїми виборцями.
— Наскільки сама більшість є сьогодні монолітною в прагненні завершити внесення змін в Конституцію? Чи можна сказати, що всі її складові сприймають ідею політреформи з ентузіазмом?
— Думаю, слово «ентузіазм» тут дійсно недоречне. З одного боку, є розуміння необхідності. Є й певна доля скепсису — це також правда. Водночас домовленості всередині більшості ще жодного разу ніким не порушувались. Це дає привід для оптимізму.
— Нещодавно Президент України ще раз наголосив, що не братиме участі в виборах. Чи проводились у межах більшості впродовж останніх тижнів консультації щодо можливого кандидата від влади?
— Хотілося б висловити захоплення витримкою Президента — стільки разів спокійно відповідати на одне й те ж запитання зміг би не кожен. Нашій опозиції вже ні за що зачепитися, вона відкидає очевидне, вигадуючи якісь абсолютно фантастичні версії. Це як та теща, що постійно шукає в зятеві якісь недоліки. Наскільки мені відомо, на сьогодні офіційні представники від фракцій єдиної кандидатури не обговорювали. Лише домовилися твердо, чітко й неухильно дотримуватися принципу — ми висуваємо одного.
— Чому ж таке зволікання із оголошенням прізвища?
— Тривають нормальні консультації. З елементами політичних домовленостей або торгу. Я б дуже хотів, щоб майбутній президент підбір і розстановку кадрів, особливо якщо за ним залишаться старі повноваження, здійснював не за принципом особистої відданості чи земляцтва, а з погляду професійності, ділових, моральних, вольових та політичних критеріїв. Зрештою, в нього й вибору не буде — якщо він хоче, щоб його влада була сильною та дієздатною, він муситиме діяти саме так.
— Сьогодні ніхто не блокує роботу Верховної Ради. Як ви гадаєте, цей спокій надовго?
— Гадаю, ні. Перше збурення буде, коли ми голосуватимемо за членів ЦВК. Тобто на наступному тижні. Але ми вже навчилися розблоковувати заблоковане. «Против лома нет приема»? Є!
