Українські уряди традиційно виступають у суспільстві в двох ролях: з одного боку, їм відведена роль хлопчиків для биття за будь-яких промахів і прорахунків, а з іншого — саме урядові лави дозволяють політикам ставати популярними та робити подальшу кар’єру. Перший віце-прем’єр нинішнього уряду Анатолій Кінах не новачок і на вулиці Грушевського, й при владі взагалі. За ним принципова позиція в дні оранжевої революції. Коли багато вагалися, вслід за лінією тодішнього президента, він, заявивши про те, що главою держави не може бути чоловік із кримінальним минулим. Тепер, в уряді, Кінах також не втратив свого голосу, хоча він часто й не має іншого вибору, крім як підкорятися правилам командної гри.
— Як ви оцінюєте сьогоднішній рівень довіри до влади і, зокрема, до уряду. Він, на вашу думку, зростає чи знижується?
— Довіра людей до влади — це, на мій погляд, вища цінність і основоположний чинник, що дає можливість консолідувати політичну волю, кадри, ресурси для вирішення проблем розвитку країни й економіки, підвищення рівня життя людей. Тому той кредит довіри, який склався у ході дуже важливих подій протягом останнього часу, включаючи й вибори Президента, це — безцінний ресурс, який треба берегти та зміцнювати. Але дуже важливо, щоб довіра зміцнювалася не на основі спекулятивних популістських ігор влади з суспільством, а насамперед шляхом формування прозорої, морально відповідальної влади, постійного діалогу влади та держави з суспільством, влади та бізнесу, наявності зворотного зв’язку між владою та суспільством, прагнення влади створювати механізми, в основі яких прагнення суспільства контролювати владу і, безумовно, чіткий зв’язок між тим, як розвивається економіка та покращується життя кожного мешканця України, розуміння людьми логіки подій, що відбуваються в нашій країні, доступ до об’єктивної інформації, можливість впливати на ті чи інші рішення, пов’язані з формуванням державної політики. Тобто для встановлення довіри важливе все те, що консолідує. І тільки тоді можна бути впевненим, що довіра зростатиме та зміцнюватиметься. Для України це дуже актуально. Якщо говорити про сьогоднішні критерії, то поки що існує дуже високий кредит довіри до влади. Безпрецедентно високий, особливо якщо порівнювати з попередніми періодами, причому як до влади взагалі, так і до окремих її представників, починаючи від Президента. Але ця довіра не є нескінченна. Як кажуть у народі, від любові до ненависті — один крок. Я часто повторюю своїм соратникам в уряді, що революція — справа дуже складна, але випробування владою — ще складніше. Тому сьогодні в жодному разі не треба забувати про безцінний ресурс довіри. І кожен крок системної та професійної роботи уряду повинен бути спрямований на зміцнення довіри. Повторюю, поки що вона досить висока.
— А куди вона рухається?
— Усе залежатиме від конкретних подальших кроків. Наскільки влада буде мудрою та відповідальною, наскільки вона прагнутиме наповнити кредит довіри реальними результатами своєї роботи за всіма параметрами, починаючи від верховенства права, кадрової політики, інформаційного простору, соціального стану суспільства тощо.
— Сьогодні уряд здійснює титанічні вербальні зусилля для того, щоб залучити до країни інвестиції. Хотілося б почути від вас про основні причини нашого інвестиційного провалу. Ще кілька місяців тому країну переконували в тому, що нас буквально заллє дощ інвестицій. Поки що їх немає...
— Я би не користувався такими формулюваннями, як «інвестиційний провал». Бо за перший квартал в Україні спостерігається зростання інвестицій (даних за другий квартал ще немає). Треба оперувати точними цифрами. Я хочу вам нагадати, що ми підписали дуже важливу угоду з Дойчебанком на два мільярди євро, із яких 300 мільйонів уже пішли на вирішення серйозних проблем енергетичного комплексу. Я би порекомендував такій шанованій газеті не оперувати такими термінами, як «провал», а постарався дати об’єктивну оцінку тому, в який бік змінюється інвестиційний клімат.
— Це не моя оцінка. Це оцінка бізнес-середовища. Я хотів би поцікавитися вашими поглядами на цю проблему.
— Нагадаю, нещодавно міжнародні агентства вкотре підвищили інвестиційний рейтинг України. Проте проблеми, звісно, є, і вони серйозні. Порушений баланс між соціальною складовою державної політики і тим, що ми називаємо стратегією розвитку, її інноваційною й інвестиційною складовою. Баланс, на жаль, порушений змістом бюджету на 2005 рік, починаючи від погіршення умов роботи інвесторів — одностороння ліквідація стимулів для інвесторів в технопарках і ВЕЗах, — замість того, щоб провести там інвентаризацію і навести лад. А ми діяли лінійним методом у гіршому варіанті, створюючи чинник невпевненості інвесторів у майбутньому та порушуючи свої ж зобов’язання як країни. Ці проблеми, безумовно, є. Я вже не кажу про риторику навколо проблем приватизації, яку, на жаль, дедалі частіше використовують у спекулятивно-політичних цілях. Ми зараз робимо все, щоб змінити ситуацію, не допустити зниження рівня безпеки бізнесу, захисту прав власника, інвестора.
— В уряді ви відповідаєте за питання реприватизації?
— Частина функцій із цього питання належить і мені, безумовно.
— Ви відчуваєте внутрішнє задоволення від того, що доводиться цим займатися, та від зробленого? Чим надалі керуватиметься в реприватизації уряд? Списком на дооцінку чи відповідним законом?
— Головне, в чому я впевнений, — цим треба займатися, бо ми говоримо про прозору економіку, рівноправну конкуренцію, баланс інтересів держави та приватного бізнесу, ми говоримо про захист прав власника й інвестора. Усе це як ніде концентрується в процесі приватизації, особливо, коли йдеться про стратегічні об’єкти. І держава без будь-якої сенсаційності або спроб отримати на цьому політичні дивіденди має займатися законністю та контролювати дотримання державних інтересів і інтересів суспільства. Це — постійне завдання держави. І те, що в ході розгляду проблемних питань приватизації постійно звучать певні заяви про кількість об’єктів від десятків до тисяч, про дооцінку, доплату тощо — це дуже погіршує ситуацію та створює негативний фон, включаючи сумніви та недовіру інвесторів. Такі речі недопустимі. Я займаю таку позицію і надалі її відстоюватиму в розгляді проблемних питань приватизації. Жодних списків підприємств, що підлягають реприватизації, немає. Є перелік проблемних питань, які є до тих чи інших підприємств після приватизації. На одному підприємстві явно була занижена вартість у момент приватизації, йдеться про ту ж «Криворіжсталь», на другому, наприклад, Чорноморському суднобудівному заводі, інвестори мають проблеми з виконанням інвестиційних зобов’язань (йдеться про поновлення діяльності за основним профілем — будівництво кораблів), на третьому бачимо погіршення соціально- економічних і фінансових показників, а це стратегічне підприємство — там тисячі робочих місць. На всі ці випадки держава повинна відреагувати, але суворо в рамках закону, з урахуванням презумпції невинності. І тільки суд може ухвалити остаточне рішення. У цьому — суть самого процесу. У нас він, на жаль, дуже заполітизований. На нього впливають численні та різновекторні інтереси різних лобістських груп. Але хоч як би складно було, наша принципова позиція, про що говорив недавно і Президент, полягає в тому, що ми більше ніколи не допустимо, щоб в Україні відбувався переділ власності за рамками закону або ринкової конкуренції. Оце моє кредо, і я його відстоюю. Йдеться про досить обмежений перелік питань, і треба без ажіотажу та нальоту сенсаційності, без політичного популізму розглядати та вирішувати їх, і при цьому одночасно зміцнювати і безпеку бізнесу, і захист прав власності, створювати умови для інвесторів і рівноправної конкуренції. І в цьому нас розуміють. Головне, щоб ми самі не створювали проблем.
— Чи не думаєте ви, що перераховане не можна робити одночасно, — це процеси, які йдуть урізнобіч?
— Ми повинні дотримуватися процедури. Зрозуміло, що одне заважає іншому, але в цьому і суть мудрості та відповідальності влади, щоб вибудувати процес таким чином, щоб його логічно сприймали суспільство, навколишній світ й інвестори, щоб він проходив цивілізовано, в рамках закону.
— Владі це поки що не вдається?
— Тут є проблеми, і ми їх вирішуватимемо.
— На мою думку, реприватизація принесла більше проблем, ніж користі... Від неї до бюджету ще не надійшла жодна гривня. А які надходження від приватизації? Минуло вже півроку…
— Ось дані статистики на 9 червня — 670,5 мільйона гривень надходжень від приватизації. Це навіть вище за план на цю дату — 158%.
— Це цікаво. Ви перший про це повідомляєте. Досі ні Семенюк, ні будь-хто інший про це не говорив. Я чув, що називали цифру 125 мільйонів. І це гроші, отримані переважно від приватизації минулого року. А тепер Держсекретаріат, заступник його глави пан Соболєв, уже повідомляє про новий урізаний список на дооцінку — 22 об’єкти.
— Немає списків на дооцінку. Йдеться про список підприємств, де існують проблеми. Щоб сказати, який буде результат — чи дооцінка, чи розірвання договору купівлі-продажу, чи повторний конкурс, — має бути рішення суду, лише він може визначити кінцевий результат, у тому числі й позитивний для підприємства, якщо там усе гаразд.
— Чим може закінчитися, на вашу думку, цей процес, якщо він швидко не припиниться?
— Ми повинні заявити, що йдеться про певну кількість проблемних питань, які вирішуватимуть суворо згідно з законами. І поставити крапку. А далі вже будуть процедури. Із деяких питань вони можуть тривати і рік, і півтора з погляду судової специфіки. При цьому недопустимий будь- який тиск на судові органи.
— Важливо взагалі закінчити цей період невизначеності, що створений для бізнесу. Він зараз триває...
— Ми прагнемо його завершити.
— Що робить влада з бізнесом? Чому він від неї відвертається? Парламент ухвалив закон, спрямований на реанімацію «спрощенки», але в такому вигляді, що Президент навряд чи зможе його підписати — в ньому загроза виконанню бюджету. Чи не дійде справа до нового протистояння бізнес-середовища та влади?
— Я вважаю, не дійде. Тим паче, цей закон ішов під рубрикою «невідкладний», таким його визначив Президент. За цей документ, серед авторів якого Партія промисловців і підприємців, проголосували 326 депутатів. Ми вважаємо, що він дуже актуальний. А проблеми, пов’язані з можливими втратами бюджету, вирішуватимемо спільно: Кабінет Міністрів, Верховна Рада України та підприємці. Більш того, після повернення доступу до спрощеної системи може бути отриманий позитивний результат для економіки за рахунок зростання підприємницьких структур, підприємств, робочих місць... Ми робитимемо все, щоб цей закон підписали.
— Міністр фінансів заперечує проти цього.
— Це його позиція. А рішення прийматиме Президент. Якщо закон недосконалий, то він може його підписати з відповідними пропозиціями... Ми повинні знайти компроміс і дати можливість відродитися малому бізнесу, що для нас принципово важливо як із погляду робочих місць, так і в справі створення в країні середнього класу.
— Працюючи в цьому уряді, ви як президент УСПП і лідер відповідної партії повинні захищати інтереси промисловців і підприємств провідних галузей — вашого рідного суднобудування, а також авіа-, авто- , машино- й інших?
— Я був проти поправок до бюджету, і фракція Партії промисловців і підприємців голосувала проти у зв’язку з тим, що в ньому були закладені заходи, що погіршували інвестиційний клімат і ліквідовували державну підтримку різних галузей, починаючи від ракетно-космічної, авіа ,суднобудування та інших. Сьогодні з подачі нашої фракції, партії, яку я очолюю, в парламент внесені кілька законопроектів, у яких пропонують відновити певні заходи для підтримки вказаних галузей.
— Ви впевнені, що ці закони пройдуть у парламенті?
— Ми все для цього робитимемо. Із цього питання потрібна відкрита професійна дискусія влади з бізнесом, а не спроба силовим методом вирішувати ту чи іншу проблему, включаючи спроби ручного управління економікою, пошуку ворогів.
— Які відносини склалися всередині уряду, де, хоч як це дивно, виникли якісь фракції?
— Прийшла серйозна команда з високою моральною планкою. Так, треба всім удосконалюватися, підвищувати рівень державного менеджменту. Я почуваюся в уряді дуже комфортно. Поважаю своїх соратників і робитиму все можливе, щоб мій досвід вплинув на системність, професіоналізм і консолідованість у роботі уряду.
— Проте країна не бачить в уряді єдиної команди, хоч як би успішно міністри їздили верхи чи каталися на ковзанах. В уряді є явний лідер, але чому його не слухають та часто йдуть у протилежний бік?
— Річ у тому, що нам, та й вам також, треба навчитися поважати дискусію, яку слід вести, бо уряд — вищий орган виконавчої влади, і кожне його рішення повинне бути вивіреним, професійним, економічно обґрунтованим і мати прогноз наслідків. Треба якраз створювати таку обстановку, щоб усі члени уряду могли висловити свою думку без побоювання, що це може вплинути на політичну кар’єру, на стійкість на посаді. Якщо так не буде, тоді це крок назад. Наші рішення повинні бути максимально професійними та давати результат.
— Що зараз, на вашу думку, найбільше загрожує економіці країни? Що буде, якщо Росія справді підвищить для нас ціни на газ?
— Ризиків для економіки досить багато. На жаль, економіка сьогодні відчуває на собі ще й серйозний вплив торішньої політизації, прийняття безлічі популістських рішень і силового тиску. Починаючи з осені минулого року, темпи економіки почали знижуватися. Нам цю тенденцію треба обов’язково зупинити шляхом створення сприятливих умов для розвитку економіки, промисловості, підприємництва, залучення інвестицій. Таке завдання уряду. Україна, у зв’язку з перемогою добра над злом, у чому я абсолютно впевнений, має досить високий рівень авторитету в навколишньому світі. Тепер необхідно цей морально-політичний авторитет і довіру трансформувати в інвестиції. Звісно, треба виходити на системні програмні дії. І найважливіше тут — не порушувати балансу, пам’ятати, що соціальна політика, рівень життя людей насамперед залежать від ефективності та конкурентоспроможності економіки. Ми це закладаємо й у бюджетну резолюцію на 2006 рік та вимагатимемо, щоб нинішня тактика розширення споживання перетворилася на стратегію розвитку, що вкрай важливо для країни. Важливе значення має зовнішня складова. На світовому ринку гіршає кон’юнктура для українських експортних товарів — металу та хімічної продукції, а це в сумі становить близько 40% валового внутрішнього продукту нашої країни. І нам сьогодні дуже важливо знайти компенсатори, що дозволили б знизити залежність від зовнішньоекономічної кон’юнктури та негативні результати від скорочення темпів розвитку нашої гірничо-металургійної і хімічної промисловості. Компенсувати зовнішні втрати може насамперед розвиток внутрішнього ринку. Адже сьогодні 83% металу, що виробляється в країні, ми експортуємо, і тільки 17% споживаємо всередині країни через низьку платоспроможність внутрішнього ринку та низькі темпи розвитку суміжних галузей — будівництва, машинобудування тощо.
Що стосується природного газу, то я вважаю, що нам треба працювати з Російською Федерацією в рамках угоди про транзит газу через територію України та в жодному разі не допускати одномоментного переходу на розрахунки за транзит у грошовій формі, бо це дуже болісно вдарить по нашій економіці. Зважаючи на її найвищу енергоємність, яка втричі-вчетверо вища, ніж у сусідніх державах.
— Перехід на грошові розрахунки, на мою думку, ми самі й ініціювали.
— Ні, це не було нашою пропозицією. Вона виходила від російської сторони. Я думаю, що ми все ж знайдемо компроміс із Росією, щоб не порушувати наших угод, які, до речі, ратифіковані парламентом і мають силу закону.
— Що ви думаєте з приводу ЄЕП? Чи не примусять нас зрештою піти на ще більші поступки за допомогою газонафтового тиску?
— ЄЕП — це перспективний напрям, про що говорили і Президент Віктор Ющенко, і уряд. Це можливість зняти штучні бар’єри, можливість наблизитися до принципів чотирьох свобод, яким керуються члени Євросоюзу, це сприятливі умови для пересування, спілкування людей, руху товарів і послуг. Україна чітко дотримуватиметься рішень, які були прийняті в момент ратифікації договору про ЄЕП. Хочу нагадати, що там поставлена умова: договір про ЄЕП діє лише в тій частині, в якій відповідає Конституції України. Перший етап створення ЄЕП — зона вільної торгівлі — сприймається в нас абсолютно однозначно. Це тест на щирість, на бажання сторін створити повноцінний економічний простір. І тільки так можна думати про перспективу. Україна запропонувала перейти на цей режим із 1 липня цього року та спрямувала проект відповідного протоколу. Ми готові виключити всі вилучення та перейти в режим вільної торгівлі. Пропозиція розглядається, і від цього залежатиме майбутнє ЄЕП.
— Останнє запитання. Чому вас і вашу партію не запрошують до створюваного політичного блоку пропрезидентських сил?
— Нас не треба нікуди запрошувати. Ми самодостатні люди і самодостатня партія. Наші принципи залишаються незмінними — ми боролися та боротимемось за те, щоб жити в чесній, справедливій, демократичній країні. У країні, яка вміє захищати національні інтереси, сучасними методами зміцнювати свій внутрішній ринок, підтримувати своїх експортерів, створювати сприятливі умови для співпраці з навколишнім світом на принципах СОТ. Ми також упевнені, що нам треба зміцнювати моральне та духовне здоров’я суспільства. Прищеплювати людям порядність, патріотизм. На цих принципах ми готові об’єднувати зусилля. Але остаточно все визначатиметься не раніше осені. І ми не виключаємо, що все-таки підемо на вибори в складі блоку, який дотримуватиметься конфігурації та принципів, які діяли тоді, коли ми боролися в рамках коаліції «Сила народу».
