(парафраз відомої «блатної» пісеньки)
Що таке офшорні зони, в наші часи пояснювати «не треба» не тільки фахівцю із зовнішньої торгівлі, але навіть й пересічному обивателю. Тобто насправді це досить складний механізм, але те, що згадані зони використовуються для втечі від податків, «відмивання» брудних грошей і інших, більш-менш малопрезентабельних речей, незрозуміло, здається, вже тільки немовлятам, чи зовсім ледачим людям.
Зрозуміло, підвищений інтерес молодого українського капіталу до «податкових гаваней» не міг залишитися поза увагою вітчизняних органів виконавчої влади. Щоб хоч щось мати від коштів, що йдуть в офшор, існує порядок, відповідно до якого тільки 85 з кожних 100 у.о., що ви переводите на територію офшорних зон (заявляючи, що це гостро необхідні для вашої діяльності витрати, що не дають вам аж ніякого прибутку) не обкладаються податком. Ну а з 15% суми, що залишилися, хочеш не хочеш, а доводиться платити в державний бюджет України 30% від цих самих 15%. Уся ця трохи заплутана схема реально означає, що грошові перекази вітчизняних компаній у «податкові гавані» фактично обкладаються спеціальним податком із розрахунку 4,5% від загальної суми.
Начебто і не багато (один тільки вітчизняний ПДВ, навіть за новим, зниженим, тарифом майже вчетверо більше). Однак теж гроші, й платити їх, звичайно, не хочеться. Для того ж, щоб полегшити своїм клієнтам задачу неплатежів (подібне до нашого, тільки звичайно набагато жорсткіше фінансове законодавство існує в більшості розвинених країн світу) офшорні території часто всіляко ухиляються від свого «почесного титулу» й виявляти їх доводиться не за «доброю волею», а оцінюючи реальні фінансові та юридичні умови діяльності іноземних компаній у відповідних краях. А це, в свою чергу, диктує необхідність визначення переліку регіонів світу, що вважаються владою даної країни офшорними зонами. У випадку України цей перелік щорічно затверджується спеціальним розпорядженням КМУ, останнє з який, за номером 79-р з’явилося 14 березня нинішнього року (коли дні горе-реформаторського кабінету Ющенка вже закінчувалися — надалі, сподіваюся, читач зрозуміє, чому я одразу звертаю його увагу на цей хронологічний момент).
В офшорному переліку Кабміну багато територій — 42. Хоча й насторожує той факт, що у чиновників апарата КМУ на початку року не все було гаразд з географією (так, британські острівні регіони чомусь не вважаються частиною Європи, втім тодішньому урядовому секретаріату до таких погрішностей було не звикати примудрилися ж в одній з Постанов... посмертно понизити в званні (!!) прославленого маршала Івана Кожедуба, одним розчерком пера перетворивши його на генерал-полковника), але все ж таки список досить значний. Уся біда однак у тім, що він дірявий як сито, а в такій справі як припинення неоподатковуваного експорту капіталу велика кількість дірок рівнозначна повній відсутності контролю — фінансові потоки просто трохи змінюють свій напрямок, прямуючи через створювані за кілька днів фіктивні фірми на інших «райських острівцях». У принципі таке можна було б вважати звичайним українським головотяпством. Якби не кілька «але»...
Я охоче готовий повірити, що урядові фінансисти не знають, що серед тих британських острівних регіонів, що їх так цікавлять, є ще маленький острів Сарк — врешті-решт він дуже близько від набагато більшого Гернсі та й навіть не на всіх картах позначений. Але залишається питання, як людина з багаторічним досвідом роботи в першому банку країни (яким по праву є НБУ) може не знати про існування таких всесвітньо відомих офшорів, які спеціалізуються саме на «брудних» грошах, як Співдружність Домініки чи Сент- Вінсент і Гренадіни. Адже крім іншого, назви цих країн відомі навіть багатьом заможним українським туристам, а про те, що згадані карибські острівні держави є офшорними зонами, можна прочитати навіть у малоформатних радянських географічних довідниках типу «Країни світу», виданих ще в 80-і роки!
Знову ж таки, чому ніхто не підказав колишньому голові уряду, що серед американських офшорів на Тихому океані є також республіка Белау, що знаходиться під протекторатом США, відомий кожному школяреві з історії Другої світової війни острів Гуам і популярне ще з часів Джека Лондона Східне Самоа (не плутати з тим Самоа, що його все ж таки згадано в кабмінівському розпорядженні — це інше, Західне Самоа, що є незалежною державою)? Добре хоч, Вірджинські (хоча в українській і російській мовах пишуть звичайно «Віргінські») острови до переліку потрапили...
Втім тут можливо справа в політиці. Адже насправді уряд Сполучених Штатів, м’яко кажучи, без ентузіазму ставиться до спроб застосувати антиофшорне законодавство до перерахованих вище володінь, залишаючи в якості традиційного «хлопчика для биття» лише ті самі Віргінськи острови. Тобто самі американці антиофшорні санкції в цих випадках охоче застосовують, але що дозволено Юпітерові, те... ну далі ви знаєте. У нашої ж демократії прийнято любити вашингтонську адміністрацію (і гроші численних неурядових фондів цієї квітучої країни) безкорисливо і беззавітно... Справді, хто ж ще допоможе впровадженню тієї демократії в степах України, крім тих, чиї фінансові інтереси ти представляєш?
Але із «загубленими» карибськими офшорами ситуація складніша. Тим більше, що до списку не потрапила і найбільш кримінальна (а тому — скандально відома) з офшорних зон — острів Анжуан Коморського архіпелагу, що неподалік від Африки. (Про те, що «загубили» ще з дюжину британських офшорних територій я вже особливо не говорю — зрештою про острів Святої Єлени — там завершилося життя Наполеона — реформатори можуть і не знати. Хоча з іншого боку, що на цьому історичному острівці — а також на Фолклендському архіпелазі та в багатьох інших місцях розташовані британські офшори, відомо навіть казахському (!) Міністерству праці (!!), що незаперечно випливає з однієї з його загальнодоступних інструкцій).
Втім, українські демократичні фінансисти і «демократи від єдиних енергосистем» (щоправда, останнім часом вони почали сваритися, але тоді, у березні, «любов ще була») не казахстанські чиновники і що знають другі — першим знати необов’язково. І мимоволі закрадається думка, що «загубленими» виявилися саме ті офшори, оголошувати які такими (і позбавляти людей їхніх чотирьох із половиною відсотків) попередньому складу уряду було або ж не вигідно або зовсім неможливо. В свою чергу, відповідь на таке «чому» може бути такою — якщо з Домінікою, Сен-Вінсентом та всілякими іншими Анжуанами пов’язані серйозні інтереси фінансово-політичних угруповань, що підтримували «реформаторів».
Звичайно, це усього лише версія, але перевірити її дуже просто. Досить підкорегувати Розпорядження 79-р на користь деякого розширення списку. Якщо така спроба (а сподіваюся, вона буде) випадково збіжиться з черговим пароксизмом «боротьби за громадянські права й свободи» (з новою партією касет, наприклад) — офшорну базу демократичної опозиції можна буде вважати локалізованої в просторі з великим ступенем імовірності. А поки питання до пана Ющенка: чого це Ви, Вікторе Андрійовичу, людина, кажуть, бездоганної професійної репутації, раптом виявилися навесні цього року таким забудькуватим? Список «загублених» вашим урядом офшорних зон додається…
P.S. Ось цей перелік (усього, нагадаю, до розпорядження КМУ ввійшли 42 зони, тут їх ще 20) — Анжуан (Коморські о-ви), о-ви Британської Антарктичної території, Британська територія Індійського океану (о-ви Чагос), о.Вознесіння, Східне Самоа, Гуам, Домініка, Дюсі, Сен- Вінсент і Гренадіни, о.Св.Єлени, Мальвінські (Фолклендські) о-ви, о-ви Монтсеррат, Оено, Палау (Республіка Белау), Піткерн, Сарк, Трістан-да-Кунья, Хендерсон, о.Південна Георгія, Південні Сандвічеви о-ви.
Не вважаю себе експертом в галузі міжнародних фінансових операцій; тому підозрюю, що і цей список не зовсім повний. Але що вже вдалося зібрати в домашніх умовах — без допомоги апарата КМУ й досвіду банківської роботи...
