— Олександре Петровичу, коли ви служили в Афганістані?
— Це були 1984-86 роки, найбільший розпал бойових дій...
— Ця війна — перемога чи поразка? Як ви зараз вважаєте?
— Це була і не перемога, і не поразка. Не перемога тому, що ми там і не могли побудувати жодного соціалізму, тому, що це країна без розвиненої промисловості, та й з інших соціальних причин в Афганістані навіть експеримент щодо побудови соціалізму був неможливий. Цю війну і не варто було починати; нічого, крім страждань та непотрібних жертв вона не принесла. Але це і не поразка — ми не втікали з ганьбою. Було прийняте рішення вивести війська через безперспективність — таку війну можна було вести нескінченно. І війська було виведено.
— Американці зараз намагаються пройти, очевидно, той же шлях, який пройшли і ви, адже і Радянський Союз починав з операцій загонів спецпризначення…
— На жаль, мабуть, американці не врахували наш гіркий досвід війни в Афганістані. І свій досвід війни у В’єтнамі. З оперативної точки зору бомбардування Афганістану не має сенсу — там немає промислових і стратегічних об’єктів. Єдине — аеродроми. Наземна фаза операції неодмінно буде пов’язана з великими жертвами з боку американців. У такому випадку американцям надасть, можливо, велику допомогу Північний альянс, але потім афганці все одно будуть разом.
— Під час тієї війни ви нічого не чули про талібів та Осаму бен Ладена?
— Ні, звичайно. Рух талібан та їх лідер — це породження американських і пакистанських спецслужб, спрямоване проти Радянського Союзу. Я добре знаю Ахмеда шах Масуда, якого я дуже поважаю, як грамотного командира. Він єдиний жодного разу не покидав Афганістану, поки там велася радянсько-афганська війна. Він давав нам хороші уроки. Гідний противник... Це був головний ворог талібів, мабуть, і операцію кореспондентів-смертників було організовано талібами. Можливо, свого часу афганський народ, якому тоді вже сильно набридла війна, пішов за талібами: вони обіцяли мир і спокій. Але вийшло не так, як бачимо…
— Яка воєнна перспектива застосування спецпідрозділів в Афганістані з вашої точки зору?
— У нас були і десантно- штурмові бригади, інші елітні спецчастини. Вони проводили багато операцій. Вони виявилися здатними змінити владу за декілька годин, але змінити систему життя Афганістану вони не змогли. І американці не зможуть. Таліби відмінно знають місцевість, їм допомагає населення. Є гори, є печери, на півдні є ліси. «Викурити» їх з цих печер неможливо. Ми застосовували і вогнемети, і гранатомети, але якщо це багатоярусна печера, то це мало що давало…
— Ви добре знаєте всю територію Афганістану. Де, на вашу думку, може переховуватися Осама бен Ладен?
— Я думаю, що десь у південних провінціях. Там легше переховуватися, є хороші ліси, хороші печери та гори. Ховатися дозволяє і місцевість центрального Афганістану. Крім того, таліби можуть побудувати справжні бункери, такі, яких жодна бомба не візьме.
— Чи могли б ви проаналізувати чинники успішності ваших операцій в Афганістані. Чому вони вдавалися та чому провалювалися?
— Так, звичайно. Успішними були всі операції, коли їх планувала наша дивізія без залучення радників та афганських воїнів — царандоя. Зараз ми розуміємо, що всі мусульмани надзвичайно єдині. Серед тих, хто, здавалося б, воював на нашому боці, була маса душманських розвідників, які попереджували про наші майбутні операції; завдяки цьому душмани встигали втекти. Якщо ж операції готувала тільки наша дивізія — ми брали і полонених, і трофеї. У одній із таких операцій ми взяли архів секретної служби, там були списки їхніх агентів, починаючи з 1979 року, коли наші війська увійшли в Афганістан. Ми здивувалися, наскільки широкою була ця мережа.
— Деякі аналітики передбачають, що світова боротьба з тероризмом може перетворитися в Третю світову війну. Як вважаєте ви?
— Я вважаю, що ні. Нової світової війни не буде. Але тероризм в його гірших масових виявах, звісно, повинен бути переможеним. Сьогодні це найбільш несправедливе та безцільне явище, що призводить до загибелі ні в чому не винних людей. Терор — це акти відчаю, помсти. Але вони безрезультатні, з їх допомогою не можна добитися поставлених цілей.
— Як, на вашу думку, скільки американцям доведеться продовжувати в Афганістані боротьбу з тероризмом? Десять років чи менше?
— Не думаю, що десять років, але не один рік їм доведеться воювати. Думаю, не менше двох років, можливо, навіть чотири або п’ять…
— Чи могли б ви передбачити: чи вдасться зловити Осаму бен Ладена?
— Тут і передбачати нічого: вдасться тільки у тому випадку, якщо таліби його самі видадуть. До речі, від цього, від здатності талібів вести тривалу війну, залежить і тривалість перебування там американців. Але думаю, що ресурси тієї частини мусульманського світу, який солідарний з талібами — у Пакистані та інших країнах — величезні, їх достатньо для досить тривалого опору…
