Надворі ХХI століття, а на елементарних поняттях багато наших громадян, як і колись, розумiються мало. Наприклад, такими словами, як «делімітація» і «демаркація», деякі ідеологи, як і раніше, із завидною завзятістю лякають широку громадськість. Останнім часом різні як вітчизняні, так і закордонні засоби масової інформації тиражують заяви, що однобоко, а іноді й спотворено трактують основоположні проблеми національної безпеки на кордоні. Наслідками цього є негативна реакція простих громадян на урядові рішення та виникнення штучних перешкод у закономірному і дуже важливому для авторитету держави процесі договірно-правового оформлення її кордонів. Щоб внести ясність у деякі трактування, «День» звернувся до голови українських комісій із питань перевірки проходження лінії держкордону генерал-майора Бориса ТРЕГУБОВА.
— Сучасна міжнародна практика передбачає декілька етапів законодавчого урегулювання проблем національних кордонів, основними з яких є делімітація і демаркація. Яка суть цих робіт?
— Делімітація — це узгоджене проведення лінії державного кордону між двома країнами, яке виконується на великомасштабних картах. Одночасно здійснюється її детальний опис у супроводжувальних документах. Карти та опис — невід’ємна частина основного договору про держкордон, що підписується між суміжними країнами. До цього ж договору включаються положення про зобов’язання сторін щодо подальшої демаркації та положення про створення відповідної комісії. Наприклад, між Україною і Російською Федерацією сухопутну ділянку фактично делімітовано, і нині Договір про держкордон готується до підписання.
Демаркація — другий обов’язковий етап договірно- правового оформлення кордону, під час якого практично здійснюється його позначення на місцевості спеціальними прикордонними знаками. Після завершення цього процесу готується пакет підсумкових демаркаційних документів. Така послідовність є загальноприйнятою світовою практикою.
— Але багато хто якраз і ототожнює такі роботи з першим кроком на шляху створення горезвісної «залізної завіси» між народами…
— Сама по собі демаркація не тільки не передбачає жодних спеціальних загороджень, але й не може створювати перешкод до співпраці між прикордонними регіонами сусідніх країн. Більш того, чіткість у розмежуванні територій, правова урегульованість цього питання сприяє затвердженню державності й зміцненню національної економіки. Нанівець зводиться вакханалія з переміщенням товарів, а коли вони провозяться через офіційні пункти пропуску, то завдяки надходженням від митних та інших зборів наповнюється бюджет країни, є можливість своєчасно виплачувати пенсії, допомоги, дотації незаможним. На якомусь етапі прикордонна формальність може дратувати деяких громадян, вони обурюються, що, мовляв, зазнають дискомфорту, раніше такого не було. Але давайте не турбуватися про одномоментну вигоду окремих осіб, а раціонально дивитися і в завтрашній день, і в післязавтрашній. І думати про те, як і за рахунок чого житимуть наші діти.
Інший бік порушеної вами проблеми прямо пов’язаний із питанням зміцнення національної безпеки. Тільки правова визначеність дозволяє вести дійсно ефективну боротьбу з незаконною міграцією, контрабандою й іншою злочинною діяльністю. Коли існує чіткий механізм проходження лінії кордону, немає й передумов для юридичних непорозумінь, що нерідко виникають під час розглядів стосовно затриманих порушників. Оскільки найбільше, вибачте за різкість, спекуляцій на цю тему пов’язано якраз із українсько- російською ділянкою кордону, наведу такий приклад. За п’ять місяців поточного року Прикордонні війська України затримали 921 незаконного мігранта з країн Південно-Східної Азії. Є всі підстави передбачати, що до 70% їх проникає в Україну з півночі та сходу. Водночас лінією прикордон-представницьких зустрічей нам вдалося передати до Російської Федерації 218 нелегалів та 135 — до Білорусі. А більшість невдалих спроб під час видворяння затриманих пов’язана з правовою невизначеністю спільного кордону: довести, що кордон перетнули незаконно, часом буває складно. Однак хочу підкреслити, що традиційно прикордонники суміжних країн з розумінням ставляться до таких проблем. До речі, останній випадок успішної передачі до Росії 11 громадян Індії та 1 — Непалу відбувся 16 травня у пункті пропуску «Гоптовка» на ділянці Харківського прикордонного загону.
— В останні роки країни ЄС дуже стурбовані проблемами незаконної міграції. У травні в Брюсселі обговорювалося питання створення європейського корпусу прикордонної поліції, що спільно з національними прикордонними силами через 4 — 5 років міг би виступити на охорону зовнішніх кордонів Європейського Союзу. Чи не загрожує такий крок певною ізольованістю для України і чи не стане вона своєрідним «накопичувачем» потенційних мігрантів?
— Думаю, ні. Адже Україна відкрито проголосила свій стратегічний курс і робить все можливе для інтеграції в ЄС. І кордони свої облаштовує якраз відповідно до європейських стандартів. До того ж, сьогодні і Президентом, і урядом, і РНБОУ, і Держкомкордону робиться все можливе, щоб ніхто не мав навіть морального права докорити Україні в небажанні чи нездатності протистояти транснаціональній злочинності на своїх кордонах. І це не просто слова. Ось дивіться, починаючи з 1991 року кількість затриманих нами порушників прикордонного законодавства неухильно зростала. Пік припав на 1999 рік, коли затримали 25918 чоловік, з яких 14646 були незаконними мігрантами. Після прийняття ряду кардинальних заходів урядом і безпосередньо Прикордонними військами з практичного облаштування кордону вже в 2001 році вдалося покласти край безконтрольному переміщенню людей і вантажів. Зростає кількість офіційно в’їжджаючих до країни громадян і знижується загальна кількість порушників. Взаємодія всіх правоохоронних органів дає свої плоди. А те, що за перші п’ять місяців затримали менше тисячі мігрантів, зайвий раз переконливо свідчить — вони вже побоюються йти через Україну.
