Анатолій КРУГЛАШОВ, доктор політичних наук, координатор Буковинського політологічного центру, завідуючий кафедрою політології та соціології Чернівецького національного університету:
— Якщо говорити про поділ України на національно-демократично орієнтований Захід та проросійський Схід, то таке «класичне» уявлення відходить у минуле, й це великий позитив. Розмови про загрозу розколу є дещо перебільшеними. Швидше можна говорити про розподіл України на територіально більшу частину, до якої увійшов захід та центр і яка переважно зорієнтована на подальший демократичний розвиток, та меншу частину, де все ще успішно діють радянські методи впливу та управління. Існують також певні відмінності в розвитку україномовного заходу та російськомовного сходу, зокрема, й у підходах до формування української політичної нації. Ці відмінності й обумовили той факт, що за роки незалежності не вдалось сформувати єдину націю. Хоча є окремі політичні гравці, серед них зовнішні, які зацікавлені в нагнітанні суспільної напруги навколо загрози можливого розколу. Вони маніпулюють страхом людей перед громадянською війною, розбратом у суспільстві. Але я переконаний: якщо не абсолютна більшість, то вагома частина виборців не бажає вирішувати під тиском страху. Все більше людей переймають цінності демократичної політичної культури, стають її носіями та будівничими. Думаю, цей процес є достатньо оптимістичним і завдання моменту полягає в тому, щоб сприяти, а не перешкоджати, поширенню справді демократичної культури, вільному волевиявленню наших громадян, а не позбавляти їх вибору через інформаційні маніпуляції, якими була переповнена виборча кампанія, чи в результаті адміністративного, судового чи іншого тиску на діяльність виборчих комісій.
Слід зауважити, що цьогорічні президентські вибори відрізняються від усіх попередніх. Раніше українці обирали між вчорашнім та позавчорашнім днем, а тепер ми маємо нагоду зробити вибір на користь дня завтрашнього. Наше суспільство в цілому усвідомило, що ми обираємо не президента, і навіть не особистість, а модель розвитку, і треба, щоб було не просто не соромно, а безпечно та спокійно жити в нашій державі. Якщо вибір у другому турі буде зроблений на основі демократичних процедур і цінностей, ніякої реальної загрози розколу України не існуватиме.
Політична еліта не повинна зважати виключно на кланові, корпоративні чи будь-які інші власні інтереси, а усвідомити свою відповідальність та зростаючі вимоги суспільства до влади в цілому. Тоді на цій прагматичній і стратегічній основі, а не поточно-кон’юнктурній, цілком можливе порозуміння між усіма політичними силами, які пов’язують своє майбутнє з Україною — демократичною, правовою країною, державою добробуту та динамічної стабільності. Гадаю, цей шанс для нас не втрачено.
Михайло КОРОПАТНИК, кандидат історичних наук, викладач Чернігівської філії Київського Славістичного університету:
— Я не вважаю, що такий розкол стався. Його немає. А якщо про нього говорять, то це тому, що комусь вигідно ліпити собі, скажімо, якийсь образ «східняка». Під час президентської кампанії стався розкол не на Схід — Захід, а між демократією й тиранією. А демократію поважають і на сході, і на заході. Тому підстав говорити про якийсь територіальний поділ країни, на мою думку, немає.
Володимир ЗАЇКА, підприємець (Харків):
— За родом своєї діяльності мені доводиться багато їздити по всій Україні. Сам я живу, як зараз говорять, на Сході, хоч завжди думав, що в Україні. Часто буваю по роботі, а іноді й відпочиваю в західних районах України, і мені дуже образливо, що два протилежні кінці нашої країни мимоволі налаштовуються один проти одного. Особливо зараз, коли як ніколи з метою перемоги на президентських виборах кандидати та їхнє оточення посилено мусують тему відмінностей між громадянами начебто однієї країни. Багато в чому винні в розпалюванні смути ті ЗМІ, які постійно підігрівають невдоволення протиборчих сторін, указуючи населенню, що проблеми з мовою великі, а безодня між Заходом та Сходом практично нездоланна. Звідки, скажіть, пішли такі домисли, що була б можливість, західні райони країни відділилися б, а на сході живуть лише одні бандити та «кацапи», яким немає діла до України? Адже і на правому, і на лівому березі Дніпра живуть одні й ті самі люди, з одним українським корінням, які мали б бути згуртованими і пишатися тим, що вони єдина нація! Вихід із ситуації, що склалася, знайти нелегко. Це здебільшого філософське питання. У кожній великій країні є віддалені одна від одної області, які історично розвивалися по-різному, а значить, мають свої певні особливості й відмінності в культурі, способі життя, економіці. Звідси виникає нерозуміння і легка ворожість, яка може перерости у справжню, якщо зачепити інтереси однієї із сторін. І тут для того, аби запанував мир, треба якомога більше виявляти такту і поваги до цих особливостей і спробувати зрозуміти один одного без упередження. Нинішній розкол, що збільшується, під час президентської кампанії цілком зрозумілий, — кожна сторона відстоює того кандидата, який, на її думку, зможе краще захистити інтереси людей. Тому завдання кандидатів зараз не в тому, щоб, виділяючи якусь одну частину України, досягти найбільшої підтримки електорату, а в тому, що, незалежно від того, хто з них стане президентом, необхідно згуртувати націю однією метою і враховувати інтереси всіх.
Ігор КАЛИНЕЦЬ, письменник, лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка (Львів):
— Хоч як декому хотілося, а конкретного поділу України під час першого туру виборів на Схід і Захід не відбулося. Те, що десь виявилося більше прибічників Ющенка, а десь — Януковича, є нормальним для країни, яка лише починає усвідомлювати себе з національних і державницьких позицій. Символічно, що другий тур виборів припав на 21-ше число, день святого Михаїла, який вважається покровителем Києва, але є покровителем всієї України. Архистратиг Михаїл допоможе перемогти правді, й воїнство небесне додасть сили тим людям, які ще бояться, не сміють розправити плечі.
Поділ, власне, на людей застрашених і тих, хто вже позбувся страху, ще існує. Він проходить по душах людських. Це штучний поділ, і ним козиряють зараз. Однак довго він не триватиме. Вже перший тур продемонстрував, що згуртований народ може багато, якщо він сміливо робить свій вибір, і виявив готовність відстоювати його.
Напевно, всі звернули увагу, з яким піднесенням йшли громадяни України на виборчі дільниці, причому і на Сході, й на Заході, яку активність виявила молодь. Ми так довго на неї нарікали — інертна, байдужа до політики, інфантильна! А українська молодь виявилася згуртованішою і свідомішою за багатьох старших людей. Що дуже важливо — зі зрілою, незалежною позицією. Як відомо, політичний програш народу, що робить свій вибір, практично забезпечений, якщо його не підтримує молодь. Якщо ж молодь не просто долучається, а долучається активно, якщо голос її звучить сильно та чисто в загальному хорі людських голосів, то такий народ перемогти неможливо.
Олександр ФОРМАНЧУК, політолог (Сімферополь):
— На жаль, передвиборна кампанія насправді достатньо виявила цю проблему — відсутність єдиної політичної нації. Справді, унітарна побудова держави у звичайні часи згладжує відмінності між двома типами соціокультурної цивілізації, історично сформованими в Україні на Заході та на Сході. Це історична спадщина нашої країни, історична даність. У повсякденному житті вона не загрожує її благополуччю, єдності, розвитку, вона сприяє культурному взаємозбагаченню народу, хоча політика, яка активно сприяє більш тісному об’єднанню правого та лівого берега Дніпра, не була б зайвою для майбутнього України. Водночас сталося так, що основні кандидати в президенти на нинішніх виборах вирішили скористатися саме цими відмінностями в культурних і політичних настроях України. У свою чергу безвідповідальні політтехнологи за допомогою ЗМІ та політреклами почали грати на реальних протиріччях і реально «запустили» конфлікти, які раніше згладжувалися. І вже це, а не самі відмінності регіонів України, почало загрожувати розколом єдиної української державності. І в Україні немає регіонів першого, другого, третього сорту, просто є культурні відмінності, які не мають якісних або «сортових» характеристик, вони неминучі в кожній країні.
Після другого туру виборів треба буде заспокоїтися всім політикам, хто експлуатував цю ідею, а новому президентові треба намагатися поєднати західні та східні цивілізаційні поля України шляхом формування нової політичної культури, яка б згладжувала відмінності, створювала єдину політичну націю.
Олексій МАЦУКА, політолог (Донецьк):
— Про розкол країни, що активно пропагується певними політиками і лідерами думок, з кількох причин не може бути й мови.
Перша — Україна як була, так і залишається суверенною державою з єдиними стандартами і вимогами. Якби ми говорили про розкол країни, сьогодні б наші загальні стандарти не працювали. Наприклад, документообіг на Сході країни став би російськомовним, адже спільна українська мова перестала б бути парадигмальною для країни. Але цього не сталося.
Друга причина — крім популістського висловлювання самих громадян про розкол суспільства, в українському соціумі не спостерігається громадянської активності з приводу якогось розколу. Донеччани, які були колись у Львові, безумовно, констатують, що львів’яни відрізняються від них, але ця констатація відбувається лише на побутовому рівні. У той же час, львів’яни запевняють, що донеччани не схожі на них. Тут кожен трактує цю «несхожість» по-своєму: хтось має на увазі розмовну мову, хтось згадує традиції спілкування тощо. Однак регіональні відмінності всередині однієї країни — це норма. Подивіться на техасців і каліфорнійців у США — і в тих і в інших свої акценти, свої правила і свої норми. Але їх об’єднує єдина американська мрія і єдиний прапор.
Розкол України не буде можливий доти, доки обома частинами країни, які нібито «розколюються», не буде вироблено власні, нові для них норми і вимоги. Наприклад, Львівська область виробляє ідею Галицького сепаратизму, а в Донбасі подібних ідей немає. Наскільки мені відомо, у Львові працюють кілька видань, які активно пропагують відділення області від України. Але не більше того. Це навіть не протистояння, а просто сепаратизм. У Донецькій області немає ні аналітичних центрів, ні серйозних видань, які б дотримувалися принципу незалежності Донбасу.
Тому розмови про розкол передчасні й безпідставні. Регіони, які нібито говорять про розкол, зовсім не зацікавлені у тому, щоб втрачати ринки збуту. Всім відомо, що донецьке вугілля не буде конкурентним за кордоном, але його добре купують на заході країни. У той же час продукти харчування, що вироблені на заході України, не будуть користуватися великим попитом в об’єднаній Європі, але вони добре пізнавані на сході України. І так далі. Взаємозв’язок Схід — Захід вже перестав бути ідеологічним, а став економічним, що дає можливість говорити про єдність країни.
Іван КУРАС, директор Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, академік НАН України, народний депутат (фракція «Регіони України»):
— Розколу України не було й не буде. Є таке філософське поняття — єдність протилежностей. Якщо переходити від філософії до конкретики — Україна єдина, а симпатії політичні бувають різними. Розкол України — це значно глибше, ємкіше поняття, ніж вияв електоральних симпатій на виборах. Сьогодні ми справді стали свідками великої кількості розмов на тему розколу. Очевидно, знайшлося чимало бажаючих на цій темі поспекулювати. Є, мабуть, певні аргументи для таких розмов, серед них і небезпідставні аргументи. Я б, наприклад, питання про мову перед виборами не порушував. Ми маємо Конституцію України, в якій все визначено. Мовне питання надто серйозне, щоб розглядати його в такому вирі політичних пристрастей. Воно має стати предметом для виваженого фахового аналізу. Однак я впевнений, що незалежно від того, хто виграє вибори, нічого подібного до розколу країни не станеться. Бо єдність наша — надто велика цінність, і за нею — велика історія. Надто багато за цим стоїть, щоб президентські чи парламентські вибори могли призвести до подібного результату.
Погляньмо на інші країни. Кілька разів поспіль з таким же результатом — виборці діляться практично навпіл — обирається президент США. Звичайно, там є своя специфіка, Америка — це своєрідний «плавильний котел», де представники різних національностей розсіяні по штатах. Хоча навіть там є певне регіональне розмежування між прихильниками республіканців та демократів. Але це є нормальний процес вияву демократії — поділ симпатій людей. Чи не призведе цей поділ симпатій до якихось глибших речей, багато в чому залежить від політиків, у першу чергу — від переможця перегонів. Лідери перегонів повинні знайти в собі мудрість домовитися, почати співробітництво заради інтересів людей.
