Одне з трьох офіційних державних свят, що покликані символізувати суверенітет і незалежність нашої країни, — День Прапора — традиційно «губиться» у вирі заходів напередодні Дня Незалежності.
Цього року 23 серпня в Києві очікується урочисте підняття Державного Прапора Президентом України та вручення ним паспортів громадян України юним киянам, яким цього дня минає 16 років.
Однак проблема не у святкових заходах. Річ у тім, що в Україні сьогодні немає культу національного Прапора. А заяви від деструктивних політиків про те, що символи незалежності країни потрібно змінити, ще більше підривають віру в них.
Адже прапор треба любити! Прапор треба поважати! Прапор треба оберігати! Бо ж саме наш стяг — не лише символ суверенності та незалежності України. Він — уособлення повалення Імперії зла.
На жаль, сьогодні частина українців забула, в яких умовах і з яким почуттям гордості 24 липня 1990 року на флагшток перед будівлею Київської міської ради мешканці столиці підняли синьо-жовтий прапор України, освячений у Софійському соборі владикою Володимиром і настоятелем храму Бориса і Гліба Української автокефальної церкви отцем Юрієм. Крім того, з Днем Прапора пов’язані сотні людських історій про те, як жовто-синій стяг уперше підіймали в регіонах країни.
І не лише на адміністративних будівлях, а передусім на шкільних лінійках і власних будинках. Журналісти «Дня» знайшли людей, які особисто взяли участь у першому піднятті українського Прапора у своєму селі, районі, місті, в південних регіонах.
ХЕРСОН. «Прапор купили в Народному русі України за 3 карбованці 50 копійок»
