Чи навпаки. Не в цьому суть. Прийняті урядом на свої груди борги ЄЕСУ в обмін на любов колишніх «громадних» любителів Павла Лазаренка до «Батьківщини» — це також з галузі «монікознавства». Якщо чарівна пані Тимошенко спочатку піднімалася на сходинку великої економіки й політики на плечах могутнього Лазаренка, а потім — уже на його кістках — на наступну сходинку, то «шукайте Моніку». Угамувалася «неліва опозиція», засмоктала гачок по саме нікуди, зображає тепер «вільне плавання». Або, як всерйоз (чи знущаючись) написала весела газета «ВВ» про бюджетно-економічні новації своєї патронеси пані Юлії — «відома доктрина Тимошенко»...
«Шукайте Моніку» і в остаточній концентрації соціалістичної опозиціонерки пані Вітренко на ворогові прогресу Олександрі Морозі, котрого на останньому з'їзді ПСПУ Наталiя Михайлівна «крила» з таким неприборканим почуттям, що розгадка цієї пристрасті непідвладна одній політології, оскільки лежить швидше за все на стику різних наук. До речі, всі звернули увагу, що пані Наталiя як би «зіскакувала» з питання про своє президентство. Чим, треба думати, ніби погрозила Банковій, яка не оцінила старання куратора фракцій ПСПУ по лінії нацбезпеки пана Разумкова, котрий дошефствувався над лідером ПСПУ до її рейтингової першості над Кучмою з неприкритою метою — вивести пані Наталiю у «флагмани лівої загрози». Поломка цього сценарію, як правильно здогадується й сама Вітренко, і її високий «іміджмейкер», несе новий розклад передвиборного пасьянсу та іншу розстановку сценаристів, котрі воюють за вплив біля головного крісла. І тому — «отримай, фашисте, гранату!» Услід за тактичною стриманістю пані Наталії, котра як би ще не визначилася зі своєю участю у виборах, газета «Факты» знов публікує ті ж дані «кращих соціологів», які вже дали підстави побачити значення великого ігрища: з найвищим рейтингом кандидат Вітренко єдина «побиває» кандидата Кучму з напрочуд переконливим рахунком — 32:23. Певно, Леоніду Даниловичу, котрий розсердився було, «довели»: не завжди буває приємно спочатку, а неприємно потім, тут якраз навпаки, і взагалі, все навмисно, інакше Наталiю «дерла» б уся інформаційна обслуга...
До речі, про «Факты», за якими, як відомо, проглядаються близький до Президента пан Пінчук і пан Осика, котрий, у свою чергу, в партнерських відносинах з Андрієм Деркачем і Вадимом Рабиновичем на телениві каналу «Ера», що своїм «Досьє» вже виявило рівень та інтереси господарів. Ну, гаразд, те, що газета пана Рабиновича «Столичные новости» в розпал російського скандалу з паном Березовським друкує його прозріння про те, що «Кучма — від Бога» і що «народ України» повинен «ухвалити це рішення Бога» — можна вважати дрібною помстою Президентові. За припущення, що виправдалися надалі, що Кучма «не тих» євреїв призначить головними в Україні: Рабинович у результаті залишився з Кобзоном, котрий періодично співає для нього, а альтернативна його об'єднанню конфедерація — з привітанням Президента, американським послом і Суркісом. Тут уже як в анекдоті: «Зямо, їж кашу, щоб ти здох, тобі треба видужувати!»
Добре також, що всі президентські зяті-свати виростають із пристрасті до нафтогазу, й нікого наче не бентежить, що саме ця кривава (в період накопичення капіталу) галузь повинна була б постачати всі найгучніші кримінальні справи — в період боротьби зi злочинністю й корупцією.
Але коли, призбиравши й примноживши під президентською парасолькою капітали, своя та «прийомна» рідня починає формувати громадську думку в тому напрямі, який, завершившись виборами, не повинен позбавити їх «синекури» — це вже вище за дах. Не встиг син начальника СБУ Андрюша Деркач, постійно, певно, обтяжений тягарем всеохоплюючих турбот тата-Деркача, помудрувати в кулуарах парламенту на тему «провокухи»: як, мовляв, відреагували б маси на таку послідовність — у чорноволівській газеті «Час-Тайм» антимарчуківська стаття, а наступного дня лідер Руху потрапляє в аварію — як «Факты», близькi до пана Пінчука, показали виконання. Та завзято так, а для тих, хто не зрозумів — з повторами, з педалюванням теми «не хотів Чорновіл генерала КДБ, і ось...» Можливо, Деркач-син, просто по молодості плещучи язиком, здав есбеушну розробку? Синки сьогодні хвацько живуть під девізом «те, що батьки не доспівали — ми доспіваємо»? Отакий сімейний підряд? Ну так ось ще одна тема. Восьмого квітня О. Мороз повинен був тією ж трагічною трасою їхати до Харкова, повідомили поінформовані парламентські джерела. Останньої миті було прийняте рішення летіти, щоб не виїжджати о 5-й ранку. А машина щоб прийшла своїм ходом для повернення назад. Водій виїхав вранці і йшов, не поспішаючи, 60—70 км. Напевно, це його й врятувало. Тому що раптом на порожньому місці все, що могло, вирубилося і призвело до втрати управління. Якби, як звичайно на вранішній незавантаженій трасі з пасажиром, котрий поспішає на зустріч, іномарка летіла із швидкістю 130— 140 км, то, за свідченням фахівців, мозаїку для трун було б зібрати вельми проблематично. Що й чому трапилося з машиною — експерти, напевно, розберуться. Але що написала б пропрезидентська газета, якби, не дай Боже, врятуй і помилуй, щось трапилося? Вона б нам розказала, що і в Русі, і в НДП, і в зелених тощо були ті, хто хотів за Марчука, і ті, хто хотів за Мороза. І вона б регулярно й послідовно стверджувала б, що те, що відбулося, найвигідніше Євгену Марчуку, а різного статусу «синки» з різного рівня «татусями» потирали б ручки, тому що вони до такої міри обсіли весь інформаційний простір, що й нікому спитати їх: а може, ви й не чекаєте випадковості для використання в своїх мерзотних цілях, оскільки «взяти милості у природи» — ваше завдання? Перша такого роду автоаварія, між іншим, сталася під час передвиборної президентської кампанії в Криму. А випадковість, як відомо, буває одна. Все решта — закономірність. І всі запитання сьогодні, хто конкретно працює цією «Монікою», котра забралася під президентський стіл з доповіддю про приємне: ті, хто пише й організує антимарчуківські публікації, чи ті, хто спочатку все організує, а потім читає публікації?..
А тут десь на виїзді Генпрокурор Потебенько, він же на дивину голова Координаційної Ради по боротьбі із злочинністю й корупцією, зажадав на «силовому» заході суворого контролю за дотриманням «виборного» законодавства. Мороз по шкірі! І навіть не тому, що людина, схожа на прокурора, могла б переконливо зіграти в будь-якому фільмі про 37-й, а тому, що якщо наша система буде так само вибірково боротися за виконання «виборчих законів», як вона бореться в економічній сфері, то комфортно буде тільки одному кандидату. І ви його знаєте. А на чому може засновуватися впевненість, що буде інакше — не знає ніхто. Ставлення самого Генпрокурора до закону дещо незрозуміле. Чи Григорій Омельченко не правий у тому, що дві посади головному прокурору — не за законом і не за статусом?..
Політбюро СДПУ (о) вирішило: партія повинна віддатися Леоніду Кучмі. Щоб він не переживав і до з'їзду не сумував у сумнівах, загинаючи тільки один палець після політвиконкому НДП. Прем'єр Пустовойтенко тут же знову заявив, що все зробить для того, щоб «Злагода» теж віддалася... А по телевізору показують якихось студентів, котрі розлюбили американського президента, й лозунг: «Зціпи зуби, Моніко!» Дуже мило, чи не так?
