У нашій країні, як і в усьому світі, існує тенденція збільшення кількості людей з особливими потребами; лише дітей-інвалідів в Україні сьогодні нараховується понад 153 тисячі. Перед державою постає проблема забезпечення умов для нормального розвитку цієї категорії дітей і самореалізації їх у майбутньому. Керівник Представництва Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні пан Джеремі Гартлі погодився відповісти на запитання «Дня».
— Як ви оцінюєте підписання меморандуму?
— Ця подія увінчує декілька років дуже тісної співпраці між ЮНІСЕФ і Міністерством праці та соціальної політики України. Це сталося напередодні дуже важливої події — підписання програмного документа між ЮНІСЕФ і урядом України на 2003— 2005 роки. Це важливо не лише з погляду поглиблення наших контактів і співпраці, але це й сприятиме створенню нових реабілітаційних центрів для дітей з інвалідністю та поліпшенню структури роботи цих центрів. Треба звернути увагу на коріння виникнення інвалідності, виявити це коріння й зайнятися питаннями профілактики. Зокрема, займатимемося виявленням виникнення інвалідності в момент народження людини й вивчати причини виникнення дефектів в організмі людини. Ставитимемо питання про ранню реабілітацію дітей. У своїй роботі ми спираємося на такий документ, як Конвенція про права дитини, зокрема статтю 23 Конвенції напряму адресовано питанням дитячої інвалідності. Діти, у яких є фізичні та розумові вади, мають користуватися всіма спектрами життя, і їх гідність має бути захищена і їм має бути надано спеціальний догляд. З раннього дитинства такі діти мають отримувати належний розумовий, фізичний і духовний розвиток.
Свої зусилля ми маємо сфокусувати, на таких питаннях — рання соціальна реабілітація дітей з інвалідністю, розвиток для таких дітей системи, як державних, так і недержавних центрів реабілітації, професійної орієнтації та первинного професійного їх навчання, а також на розвиткові системи інтегрованого навчання і виховання дітей з особливими потребами.
Я радий, що Мінпраці та соціальної політики скоро утворить особливий відділ, який займатиметься питаннями ранньої реабілітації дітей- інвалідів і всі питання, пов’язані з дітьми-інвалідами перебуватимуть у віданні цього відділу міністерства. ЮНІСЕФ підтримуватиме і Міністерство, і неурядові організації в їхніх зусиллях у розв’язанні вищеназваних проблем.
— Що, на вашу думку, перешкоджає соціальній реабілітації дітей-інвалідів в Україні?
— Питання про соціальну реабілітацію дитини-інваліда вже саме собою дуже складне. Йдеться не просто про ставлення до таких людей у суспільстві, а про те, як може якась урядова структура чи неурядова організація забезпечити необхідну реабілітацію. Йдеться про зусилля урядових і неурядових структур у цьому питанні. Не можна скидати з рахунків ставлення здорової частини суспільства до інвалідів. Це також проблема. Я вважаю, що в Україні є певна інерція ставлення здорових людей до тих, у кого великі проблеми зі здоров’ям. Це ставлення треба змінити. За два тижні в Україну приїжджають відомі фахівці в галузі розв’язання проблем інвалідності. Вони ознайомляться з українською системою реабілітації інвалідів, дорослих і дітей і дадуть свої рекомендації, які грунтуються на позитивному досвіді розв’язання таких проблем у інших країнах. Однак передусім вирішувати самим українцям, які моделі реабілітації інвалідів вони хочуть у себе застосовувати, враховуючи умови країни, її менталітет.
— На яку допомогу ЮНІСЕФ може розраховувати Україна?
— Я не можу навести точну суму наших фінансових вкладень у розв’язання цих питань, але хочу сказати ось що: якщо коштів буде недостатньо, то звернемося до спонсорів. Допомога йтиме за висхідною — і для проектів, які вже почато, і для тих, які здійснюватимуться в майбутньому. Щоб працевлаштування інвалідів у дорослому віці відбулося, вони мають уже в дитинстві отримати необхідні професійні навички. Це має бути якісна освіта.
— На що конкретно ЮНІСЕФ має намір виділяти кошти?
— Гроші підуть на виконання державних і недержавних програм із надання різного роду допомоги для полегшення життя інвалідів. Однак не йдеться про виділення грошей на пільги даній категорії населення, фінансуватимуться лише програми. Встановлювати й оплачувати пільги — це відповідальність держави!
