Сьогодні засоби масової інформації повідомляють громадськість про економічну кризу і кожен українець думає над тим, як вона вплине на його життя. Проте не кожен зауважує, що 1996-1998 роки, такі важкі для української економіки, не тільки були масштабними за розмахом кризи, аніж спостерігаємо тепер, але й важчі. Кишені пересічного українця були пусті, неодноразово роботодавці затримували зарплатню на багатьох підприємствах місяцями.
Економічна криза в світі порушила псевдорівновагу ситого, а може й навіть захланного та черствого до чужого болю прагматика. Роками виплекане почуття спокою за своє матеріальне становище, котре відчувало дитя матеріальної цивілізації, поволі наганяє жах на людину. Хочеться пригадати слова українського публіциста Євгена Сверстюка: «Цивілізація виросла, людина змаліла» і перефразувати її — «духовна темрява сучасності вирвала зі світу змалілу людину». Людина перетворилася у продукт виробництва, на «гвинтик та коліщатко суспільної машини». У буденній суєті десь загубилася ця скривджена маленька людина. Людина перетворюється в продукт, товар, жертву. «Людина» — це вже не звучить гордо.
Прикро, що насправді криза виникла не сьогодні і навіть не півроку тому. Криза людяності виникає постійно, коли людство і кожен його член складає свій іспит на міцність перед спокусами примхливого світу. Людина-машинерія, котра не спроможна думати, а тільки виконувати чужі вказівки і бути жертвою маніпуляцій, псевдоморальних цінностей, насправді відчуває пустку. Матеріальне забезпечення похитнулося, а отже певне становище у світі «сильних та черствих», почастішали випадки депресії, розпачу, самогубств. Пустка... Пустка, а навколо нічого. Бо життя втратило сенс для тих, хто не має міцного «морального фундаменту». Життя, начинене самотністю і поверховими забаганками. Для тих людей існує криза, криза їх внутрішньої «маленької людини», що рветься на світ та жорстоко придушується безціннісним існуванням. Людина-машинерія хоче собі забезпечити «рай земний», а не рай Божий. Її відлякують вічність та Божа справедливість. Її захопила жадоба, кар’єризм, жорстокість.
Економічне обличчя «духовної кризи» — це спроба втечі змалілої людини від реальних причин, це спроба втечі від свого «бездуховного я», це спроба нав’язування псевдокартини світу пересічному громадянину. Спостерігаємо через засоби масової інформації та через пропаганду насилля на телеекранах, що наша нація, котра пережила голод, катастрофи, біди, неволю і ярмо вмирає як духовна формація. Генофонд нації знищується. А поряд з тим руйнується генетична, історична пам’ять народу. Винищення багатих моральних цінностей нашого суспільства призвела до того, що українець вважає економіну кризу найбільшою катастрофою свого життя. Обізлені люди — це загублені люди, загублені часом.
Я хочу щиро поспівчувати тим «моральним калікам», тим, хто поза матеріальним становищем не бачить краси, хто молиться на долар, бо ці люди не сильні світу сього. Вони маніпуляційні іграшки у руках світової корупційної системи. Такі собі прагматичні створіння, у котрих з кожним днем вмирає Людина. І нема вороття. Це саморуйнівний процес особистості. Особистості без душі. А чи довго проживе Людина без душі? Скільки їй відміряно? В цьому світі вмираємо щодня як люди, навіть коли наше фізичне здоров’я міцне. А коли нема святого в серці — чи варто далі продовжувати своє фізичне існування, котре врешті-решт перетвориться тільки в біль. Біль... і більш нічого.
Простежуємо випадки самоспалення осіб, котрі не можуть розрахуватися з кредиторами. Так виражається криза їхньої особистості. І навіть духовні наставники найчастіше наживаються на людських слабкостях (наприклад, секти Посольства царства Божого). Криза духовності присутня всюди, навіть у церквах. Гіпностичні сеанси, окультизм, спіритичні практики — все, чим займаються люди, котрі хочуть подолати у собі пустку. А чи подолають вони пустку в собі? Пустки нема. Чим її наповнити? Чи може вартує у час кризи переосмислити свої цінності? Можливо, це правильний шлях до гармонії, до розвитку особистості.
Світова економічна криза, створена штучно і запущена як пропагандивна машина мультимільйонерами, котрі вичерпали ресурси збагачення і потреби котрих ростуть з кожним днем у геометричній прогресії нав’язана суспільствам. Але це найкраще випробування на міцність, випробування людяності, випробування, яке використовує Провидіння, щоб нагадати нам, черствим прагматикам, що цінності не загинули, що тільки від нас залежить епохальне «Бог помер», про котре писав на початку століття декадент Ніцше. Тільки від нас залежить, чи дозволимо бути маніпулятивними іграшками у руках «грошових мішків» чи будемо сильними міцними людьми, котрі можуть подолати тимчасові невдачі. І криза перетвориться дійсно у тимчасові труднощі, а не у трагедію.
Світова економічна криза — це боротьба особистості за себе, за своє внутрішнє «святе». Це боротьба за духовне і моральне життя, це боротьба світу за неї, за Людину. Як ніколи актуальне у нашому суспільстві — «Не дайте сильному згубити Людину!» Кароля Войтили (відомого слов’янського Папи Івана Павла ІІ). Не даймо ж сильному згубити Людину! Хочу, щоб ця Людина жила і щоб вона була великою. Я вірю в те, що великих і чистих серцем людей більше! І я не помиляюся. Великі українці просто чекають слушного часу.
Як сказав поет Тарас Шевченко:
Коли ми діждем Вашингтона
З новим і праведним законом,
А діждемо таки колись...
Людина, велика Людина, великі українці обов’язково гідно переживуть це випробування, подолають економічну кризу і кризу духовності, бо Правда все перемагає. Вони ще готуються, вони ще шукають себе, вони ще чекають свого часу...
