Зиновій Кулик настільки довго був в обоймі перших керівників інформаційних структур держави, зберігаючи свій вплив за численних змін у верхніх ешелонах влади, що навіть здобув у певних колах репутацію «непотоплюваного». Насправді за останні три роки один із найкваліфікованіших і найвпливовіших вітчизніних медіа-керівників вже втретє опинився поза владою, не займаючи жодних офіційних посад у держструктурах. Зважаючи на це, а також на безперечний факт глибокої і фундаментальної поінформованості пана Кулика, було цікаво дізнатися про його сьогоднішній погляд на процеси, що відбуваються в країні. Так вже склалося, що політику чи урядовцю, який опинився поза владою, легше говорити і давати оцінки, не будучи зобов’язаним підтримувати офіційну точку зору. Ми зустрілися з паном Зиновієм в редакції журналу «ПіК» («Політика і Культура»), проект видання якого був здійснений ним навесні минулого року.
— Якщо говорити про політичну ситуацію в країні, то прогнози щодо «жаркої політичної осені», які висловлювалися як політиками, так і журналістами, поки що відчутно не матеріалізовуються. Що є причиною цьому?
— Осінь таки нехолодна, причому рівень політичної температури постійно підвищується. Проте, питання, які мали б цю температуру визначати: імплементація результатів референдуму і ситуація у паливно-енергетичному комплексі певною мірою відійшли на другий план. Візьмемо імплементацію. Майже нікого сьогодні гостро не цікавить кількість парламентарів, недоторканість депутатів. Стосовно двопалатного парламенту, то це питання тихо вмирає. Лише одна політична сила — об’єднання регіональних лідерів — виступило із заявою про необхідність двопалатного парламенту, подавши своє бачення механізму формування верхньої палати. Як не дивно, ця заява не привернула суттєвої уваги ні ЗМІ, ні політичних партій. Дивно тому, що в нашій системі, яка прагне до демократизму, при виборах і президентських і парламентських чи не вирішальну роль відіграє так званий адміністративний ресурс, тобто здатність місцевої влади вплинути на результат народного волевиявлення. І якраз цей ресурс знаходиться в руках регіональних лідерів.
— Чи не зарано про це говорити, наступні вибори будуть не завтра і не післязавтра?
— Не зарано, тому що хоч і питання, які могли б бути найбільш конфліктними, такими не є, говорити про політичну стабільність, про неможливість дострокових парламентських виборів я б не став. Є всі ознаки того, що вибори можуть відбутися на рік раніше передбаченого Конституцією терміну. Такі вибори були б реальним кроком до стабілізації. Нові вибори могли б означати не стільки ще одну виборчу кампанію і зміну персонального складу парламенту, скільки суттєву зміну політичного устрою в Україні. Якщо нові вибори відбудуться навесні 2001 року, у нас буде дуже короткий період для політичного блокування. Окремі партії будуть протестувати, казати що їм це невигідно. Однак це дозволить прискорити процес політичної структуризації суспільства, скорочення реального числа політичних блоків спочатку десь до десятка, а потім до трьох-чотирьох згідно загальноєвропейської політичної традиції.
— Ви гадаєте це реально за умови існування понад сотні тільки офіційно зареєстрованих політичних партій?
— Велика кількість партій, що загальновідомо, не є запорукою демократії. Наша проблема в тому, що наші ліві не є лівими, праві — правими, центристи — центристами. Партійні програми повторюють одна одну і виступають з одними й тими ж, здебільшого популістськими гаслами. Ідеологія у лівих — залишкова, у правих несформульована, а центристи взагалі вважають, що ідеологія зайва. Класична партійна модель — це наявність професійних партійних ідеологів і організаторів, які є партійною елітою і з цього живуть. Бізнесмени підтримують їх не для того, щоб бути у партійному списку, а з принципових політичних переконань, знаючи, що партія буде відстоювати інтереси суспільства так, як вони це розуміють. Відомі люди, артисти, вчені, спортсмени також підтримують партії не для того, щоб потрапити у партійний список.
— Це все загальновідомо. Українські реалії поки що занадто далекі від цього. Опитування у всіх регіонах періодично підтверджують, що народ знає лише дві політичні сили — комуністів і рухівців. Чи не слід надати цим партіям цивілізованого вигляду, вклавши в їхній розвиток розум і кошти?
— Комунізм — ідеологія, що відходить. Бізнесмени ще певний час підтримуватимуть комуністів, купуючи місця у партійному списку, але це безперспективний шлях. Рух міг би мати перспективи, якби залишася не партією, а широкою коаліцією національно- демократичних сил. Процес роздроблення, розпочатий із створенням партії Рух, навряд чи вдасться зупинити, поставивши всіх під знамена однієї, а тепер двох партій під однаковою назвою. Тому треба думати про інший шлях об’єднання політичних сил. Є закони розвитку суспільства, які діють об’єктивно поза нашою волею і саме за цими об’єктивними законами формуватиметься наша партійна еліта. Я про це вже вище говорив.
— Для того, щоб ці закони діяли, потрібна поінформованість населення про реальний стан справ. У нас же газети і телебачення дають нині майже протилежну оцінку стану країни. Одні стверджують, що все гаразд, інші лякають кризою. Чи можна говорити за таких умов про формування громадської думки, переконань, ідеології? Чи можуть діяти об’єктивні закони суспільства за відсутності об’єктивної інформації?
— Ситуація в інформаційному просторі є прямим віддзеркаленням того, що відбувається у суспільстві. Якщо у нас партії формуються не за принципами, опрацьованими в демократичних державах і підтвердженими столітнім досвідом, а під певні інтереси, то й інформаційний простір формується у нас таким самим чином. Поняття «незалежний засіб масової інформації» у нас не існує. Наші ЗМІ або прямо, або опосередковано підпорядковані певним політико-бізнесовим групам. Група розпадається, або змінюються її інтереси — зникають або міняють свій напрямок відповідні ЗМІ. Хоча я не назвав би жодного українського ЗМІ, яке стверджувало, що все у нас добре.
— Нехай буде не добре, а «не все так погано». Труднощі у нас були завжди і, здається, не закінчаться ніколи.
— Накладаючи ситуацію в політиці на ситуацію в ЗМІ, я б зазначив, що у нас починається принаймні задекларовано створення великих медіа- холдингів. Проте, зайти далі заяв та декларацій не дає саме несформованість, неструктурованість політичної еліти, про що ми вже говорили.
Процес створення інформаційних імперій пережили свого часу всі цивілізовані країни. Але там засоби масової інформації — насамперед бізнес, а вже потім засіб для досягнення політичних цілей. Їхні медіа-холдинги можуть підтримувати на виборах ту чи іншу партію чи блок, але у них це справа ситуативна, а стратегічним є бізнес, отримання прибутку шляхом надання інформаційних і рекламних послуг. У нас же все з самого початку ставиться з ніг на голову. Потужні медіа-об’єднання прагнуть створити наперед, задаючи їм політичний напрямок, причому не ідеологічний, а персональний, під групи людей, які, маючи гроші, вирішили піти в політику. Сумна доля багатьох відомих колись українських ЗМІ, створених за таким принципом, добре відома не тільки журналістам. Це шлях безперспективний, і я хотів би, що це не тільки почули, а й зрозуміли. Життєздатним об’єднання ЗМІ або медіа-холдинг може бути лише тоді, коли підтримує не одну, а кілька політичних сил. Це забезпечує об’єктивність, певну матеріальну незалежність і врешті довіру споживачів інформації, як вітчизняних, так і зарубіжних. Газета, радіостанція чи телеканал, які є філіями прес-служби тої чи іншої партії, ніколи не матимуть тої довіри, яку матимуть ЗМІ, що висвітлюють різні точки зору.
— Чи сприятиме довірі до вітчизняної преси «справа Гонгадзе», до якої цими днями прикуто небувалу увагу? Чи спричинить це все зміну ставлення до ЗМІ з боку влади і суспільства?
— Справа ця набула величезного резонансу і не тільки в Україні. Можливі два варіанти. Якщо врешті це все виявиться містифікацією, то наслідки будуть дуже поганими насамперед для журналістів. Буде значно підірвано довіру до людей нашої професії. Міжнародний імідж держави також може постраждати, адже довіра до національної преси є довірою до країни, де ця преса видається. Якщо ж це все всерйоз, то пошук і виявлення замовника ймовірного злочину може допомогти нашому суспільству піднятися на новий рівень розуміння ролі преси і журналістів у політиці. Можливий і третій варіант, якщо стануть відомі нові подробиці того, що сталося із журналістом.
— За галасом навколо захисту свободи слова, в якому лунають не завжди щирі голоси, не так яскраво видно головні проблеми, що стоять нині перед країною. Чи вдасться владному трикутнику, чи, може, чотирикутнику, владнати всі протиріччя, що назріли за час роботи нинішнього уряду?
— Поки що все відбувається дуже складно з тенденцією зтягування проблем у гордіїв вузол, який доведеться просто розрубувати. До того ж, ми не маємо інформації про те, як поведуть себе учасники процесу, як вітчизняні, так і зарубіжні. Мені відомо, наприклад, що багато великих підприємств вже заплатило за енергоносії наперед по низькій ціні, що дало можливість уряду дещо виправити стан справ із виплатою пенсій та інших бюджетних зобов’язань. Що буде, якщо ціни, за якими нам ці енергоносії постачає та ж Росія, раптом зростуть? Я не маю таких даних, а тому не дам відповіді. Тому що кожне твердження має базуватися на певному обсязі інформації.
