Чорнобильська трагедія, 20 років якої нещодавно відзначили в Україні і в світі — явище багатогранне. Є про що сказати тут фізикам, історикам, соціологам, зрештою, політикам. А зараз, пам’ятаючи, що про Чорнобиль слід не забувати і в «звичайні», буденні дні, які не пов’язані з його страшною річницею, попри те, що річниця та вже відзначена — надамо слово філософу. Адже саме філософське осмислення того, що означає Чорнобиль для України і людства, нам всім зараз так необхідне.
«День» друкує виступ видатного українського філософа, постійного автора газети, професора Сергія КРИМСЬКОГО на Міжнародному форумі, присвяченому 20-літтю Чорнобильської катастрофи, що відбувся у Києві наприкінці квітня.
— Чорнобильську аварію часто і небезпідставно називають найбільшою технологічною катастрофою в історії людства. У цьому є істина, але вона не є повною. Водночас Чорнобильська трагедія є антропологічною катастрофою, що стосується долі людства, зокрема, його генофонду. Адже цей генофонд є присутнім у наших справах. Про це свідчить простий підрахунок. У людей, як правило, є чотири найближчих родичі: двоє батьків та дідусь і бабуся. Але в попередньому, тобто другому поколінні, людина має 8 предків, а глибше, в 3-му поколінні — 16, у четвертому — 32 родичі і так далі в геометричній прогресії. Так що вже у 40-му поколінні родичами людини стає все населення планети! А це значить, що у людства єдиний генофонд, тому атомне чорнобильське ураження України виявилось ураженням усього людства.
Таким самим ураженням став Голодомор, в якому геноцид українського народу непоправно вплинув на загальнолюдський генофонд, тобто на можливості антропологічного розвитку землян. В обох випадках далися взнаки негативні результати соціальної катастрофи 1917 року. Нібито як пересторога всьому людству, вона супроводжувалась космічними знаками, небувалими ще протуберанцями на сонячному диску, що примусило астронома Чижевського вигукнути: «Вибухнуло сонце!». І вже на останку катастрофічних наслідків тоталітарного режиму спалахнули рукотворні протуберанці ядерного вибуху в Чорнобилі. Отже, соціальні, антропологічні та навіть космічні потрясіння підсумувались в чорнобильських подіях. Більше того, ті події, як це бувало в усіх есхатологічних явищах, опинились під сигнатурою біблійних образів та пророцтв.
І справа тут не тільки в широко цитованому образі Полин-зірки. Не менш серйозним у Біблії є зв’язок між гріхопадінням і намаганням людей «бути як Боги» через силу пізнання. Ми звикли до того, що знання є силою, але ця сила може вести не тільки до спасіння, а й до руйнування. З науково-технічним прогресом людство зазнало не тільки великих успіхів, а й стало заручником «небезпеки помилки», онтологія якої не усвідомлювалась ні міфологічним світоглядом античності, ні релігійною догматикою Середньовіччя. У них суб’єктом творіння вважався Абсолют, дух, а не обмежена людина. Але з початком індустріального суспільства конструкція буття була оголошена людською справою. Тому характерним в цьому відношенні став у XVII столітті заклик Кромвеля: «Брати мої! Нутром Христа заклинаю вас: пам’ятайте, що ви можете помилитись!». Адже виникнення технічної цивілізації з її надмірними потенціями знаменувала здатність людини викликати сили, що перевищують її наявні можливості. А це приховує небезпеку втрати контролю над несподіваними обставинами. Така ситуація і позначилась на Чорнобильських подіях. Після них людство втратило право на помилку; стало ясно, що може не вистачити часу на її виправлення.
При цьому виявилось також, що техніка стала надзвичайно складною для людини. І без повної її автоматизації не обійтись. А неповна автоматизація в межах цього соціуму може викликати загрозливі прецеденти привнесення психології ручної праці з її прийомами «докрутки» на електронну техніку. Експерти пророкували після Чорнобиля вироблення нової теорії прийняття рішень. Так, захоплююча гонитва за «оптимальністю» багато в чому стала ілюзорною. За таких умов адекватною стає стратегія достатності, яка залежить від рівня чекань. Якщо діяльність є успішною, рівень чекань підіймається, якщо вона невдала — рівень чекань падає. Тут є доречною процедура «руху по схилах урвища», де потрібно діяти крок за кроком, з постійною перевіркою ефективності дій.
Чорнобильська катастрофа ще раз нагадала, що людина існує на загрозливих кордонах і що її буття освітлене блискавкою та небезпекою. Людина живе в еруктивному світі, тобто в світі катастроф і вибухів. Такою є картина Всесвіту, який живиться вибухами зірок, зіткненнями галактик, планетарним вулканізмом, притягувальною безоднею «чорних дірок», що полонять навіть світи. Повні катастрофами біосфера (зникли тисячі видів живих істот) і людська історія, що позначена крахом Атлантиди, Крито-Микенської цивілізації, загибеллю Рима, катастрофою татаро-монгольської навали, знищенням тубільців Америки та двома світовими війнами. У цьому світі людство вижило і виживало завдяки своєму зверненню до настанов мудрості, а не тільки чистого розуму. Його історичний шлях визначається побудовою ноосфери, в самій назві якої (ноос) лежить семантика мудрості. Тому весь драматизм Чорнобильської катастрофи полягає в тому, що це — перший в історії конфлікт техносфери та ноосфери.
Як же поєднати технічну раціональність з мудрістю, яка репрезентує розум, що є настояний на совісті? Імперативом тут може бути лиш соціальний контроль за науково-технічним прогресом, розуміння того, що діяльність не повинна претендувати на вседозволеність. Бо все раціональне та доцільне має певне гуманістичні, екологічні та економічні обмеження. Безмежною є тільки дурість.
