Знову бестселер?

До 150-річчя «Маніфесту комуністичної партії» західні
видавці викинули на ринок безліч його перевидань. Кажуть, що лондонська
книжкова фірма Verso, що ініціювала цей процес дорогим подарунковим виданням,
за допомогою видання твору двох навіжених руйнівників капіталізму уникнула
банкрутства. Для нас нинішній сплеск інтересу до «Маніфесту» на Заході
може видатися абсурдним. Тим часом на науковій конференції, що відбулася
в травні в Парижі, присвяченій ювілеєві його написання, зібралося понад
півтори тисячі учасників. Слава Богу, на поважному академічному форумі
не звучали революційні гасла, але й тотальному засудженню й остракізмові
Маркса ніхто не піддавав. А багато хто, з аж ніяк не лівацьки налаштованих
інтелектуалів, навіть стверджував, що ідеї та аналітика «Маніфесту» багато
в чому пророчі. Й крах соціалістичної системи не означає автоматичного
знищення притаманних капіталізмові вад. Так чи інакше, переставши бути
інструкцією революційної боротьби, «Маніфест» стає популярним серед дослідників
як зразок програмового партійного документа. Перебільшувати його цінність
не варто. Але й ігнорувати — безглуздо. Пропонуємо читачам матеріали українського
філософа Мирослава Поповича та італійського культуролога й письменника
Умберто Еко, що перечитали «Маніфест» перед ювілеєм. Третій автор, полiтолог
Геворг Карапетян аналізує наскільки політична практика неокомуністів відповідає
настановам марксизму.