Так уже повелося, що у свідомості українського обивателя соціологія має стійку асоціацію з виборами та рейтингами. І в цьому немає нічого дивного, адже вибори в Україні — явище перманентне. Але рейтинги, насправді, це лише вершина айсберга. Соціологія — це перш за все соціальна діагностика життя суспільства. Саме це спробували показати організатори третіх соціологічних читань пам’яті Наталії Паніної — одного з творців сучасної української соціології.
Варто зауважити, нинішні читання були особливими. По-перше, цього року Наталії Вікторівні виповнилося б 60 років. По-друге, на конкурс було подано, як ніколи, багато робіт. І, нарешті, учасники конференції мали задоволення послухати твір Франца Шуберта «Смерть і дівчина» у виконанні струнного квартету. Це дуже складний музичний твір і виконується в Києві надзвичайно рідко.
Щоправда, цього року не приїхали російські колеги: злякалися епідемії грипу. Але, як то кажуть, все що не робиться — на краще. Можливо, в присутності іноземних гостей і не вийшла б така відверта, жива та неформальна розмова.
КІЛЬКІСТЬ VS ЯКІСТЬ
Практично всі учасники конференції так чи інакше торкалися теми якості викладання соціології. Говорили про профанацію соціологічної науки, що набула загрозливих масштабів. Як відомо, стрімкий ріст організму призводить до його погіршення. Цей медичний факт якнайкраще описує нинішній стан справ у соціології. Останнім часом у нас «розвелося» велика кількість приватних вишів, де соціологію викладають випадкові люди. І ця кон’юнктурщина дискредитує й українське професійне співтовариство, і саму науку.
— У нас по всій країні — єдиний диплом державного зразка. Що для Крижополя, що для Львова, що для Лондона. Хоча Лондон нам не підходить, бо ми його не сертифікуємо. Це ще потрібно сильно попітніти, щоб сертифікувати лондонський диплом! — зауважив Андрій Горбачик, доцент факультету соціології та психології КНУ імені Т. Шевченка. — Я хочу сказати, що вся наша система освіти сповнена протиріч. Тому залишається лише одне — на таких ось конференціях підвищувати якість студентів і, можливо, з часом зменшувати їхню кількість, щоб поліпшити якість.
Професор Харківського національного університету імені В. Каразіна Людмила Сокурянська зауважила, що в Україні вже з’явилася квазісоціологічна еліта.
— Інколи так складається, що ми вимушені відмовляти претендентам. Не приймаємо їхні роботи. Тоді вони йдуть до приватних вишів, що не мають жодних традицій, проте мають формальну підставу — раду з шести докторів наук (про якість цих докторів я мовчу), і там спокійно захищають і докторські, і кандидатські дисертації. Такі «вчені» навіть деякі соціологічні поняття пишуть з помилками, — обурилася Сокурянська.
А ось заступник директора Інституту соціології НАНУ Євгеній Головаха чесно зізнався, що не вміє відмовляти людям, навіть якщо бачить, що робота слабка.
— Якщо я завчасно бачу, що дисертація погана, то я тікаю і мене не знаходять (сміх у залі). А якщо попав, так попав. Я дивлюся — погано, але що я вже можу зробити? У претендента вже банкет накритий. Усі родичі прийшли, мама з татом. Сам він три роки папірці збирав. І тут я прийду і, як слон у посудній лавці, все зруйную. І що буде?! Ні, я так не можу, вже вибачте. Я не настільки принциповий, — зізнається Євгеній Іванович. — Але відділи, що допускають такі роботи, — ось хто відповідальний. Із них я відповідальності ніколи не зніму!
ЇЇ ВИПАДКОВЕ ПОКЛИКАННЯ...
Головний організатор читань, Євгеній Головаха, дуже зворушливо розповідав про свою дружину, Наталію Паніну. Вона не була публічною людиною, більше того, публічності боялася. Хоча Наталія Вікторівна і народилася в грудні, але не любила холодну зиму і, хто б міг подумати, деякий час не любила... соціологію. Більше того, потрапила в цю науку волею випадку.
— Вона пішла влаштовуватися на роботу до Інституту геронтології на психолога. І її туди не взяли, — оповідає Євгеній Головаха. — Але її в приймальні помітила абсолютно фантастична жінка Ніна Миколаївна Сичук, завідуюча відділом демографії та соціальної статистики. Вона поговорила з Наташею буквально декілька хвилин, учепилася в неї мертвою хваткою і забрала до свого відділу. І там поступово вона стала корифеєм соціології.
Я не знаю, Бог чи доля привели її в соціологію. Але це було її покликання! І це покликання дозволило їй зробити колосально багато в цій науці.
Ще один цікавий і дуже показовий факт: у радянські часи Наталія Паніна «вибила» перший комп’ютер для українських соціологів. Комп’ютер у ті часи коштував 67 тисяч рублів. Для довідки: чотирикімнатну квартиру в Києві можна було купити за 40 тисяч. Це «диво техніки» до цих пір стоїть у кабінеті Євгенія Головахи. Він обіцяє коли-небудь передати його до музею.
Власне, сама ідея конкурсу для молодих соціологів належить Наталії Вікторівні. Передчасна смерть перешкодила їй втілити в життя цю ідею, але її справу продовжив чоловік та однодумець — Євгеній Головаха.
— Вона мені казала: «Адже були за радянської влади якісь конкурси. Хоч і погано, але щось робили. А чому ми нічого не робимо? Чому в міжнародних організацій десятки премій, десятки винагород, а в нас — пустеля?» Я їй відповідав: «Воно тобі треба? Це стільки мороки». Але вона вбила мені це в голову, — згадує Євгеній Іванович. — Мені здається, що ті, хто отримає ці медалі, і зроблять той переворот, що необхідний для нашого професійного співтовариства.
ВИНАГОРОДА ЗНАЙШЛА ГЕРОЯ
Отже, цього року були три срібні призери — це Андрій Мельников, Олександр Шульга і Ксенія Урсуленко. А золоту медаль із зображенням Наталії Паніної та премію отримала молода мама, представниця Львівського національного університету ім. І. Франка Вікторія Середа. Між іншим, медаль виготовлена з чистого золота. Її дизайн розробив відомий художник-реставратор Віктор Баглій. І за цією медаллю, до речі, вже ганяються нумізмати.
Власниця цього ювелірного виробу зауважила, що частково своєю перемогою зобов’язана Наталії Паніній, оскільки писала свою конкурсну статтю на основі її методики. «Тож цікава ідея, яку вона не встигла реалізувати, була реалізована Інститутом соціології, і мені випала честь проаналізувати цей матеріал», — зазначила вона.
Вікторію також привітала головний редактор газети «День» Лариса Івшина:
— Я хочу сказати, що з великою повагою ставлюся і до наставників молодих соціологів, і до самих молодих учених, які, попри спокуси лженаук, йдуть «класичною» дорогою. Україні — як ніколи — необхідний високий стандарт і якість у всьому, — зауважила Лариса Івшина і подарувала переможниці двотомник «Екстракт 150», в якому зібрані знакові матеріали «Дня» з 1997 року.
Колись один з останніх генеральних секретарів ЦК КПРС сказав знамениту фразу: «Ми не знаємо суспільства, в якому живемо». Тоді ці слова всіх шокували, бо це говорив колишній голова КДБ, всесильний Юрій Андропов. Але чи знаємо ми досконально сьогоднішнє українське суспільство? На це запитання важко дати однозначну відповідь. Сучасну Україну, безперечно, вивчають. Але ці знання чомусь не перетворюються в інструмент національного управління.
Можливо, подібні конкурси — це ще один крок до того, щоб переломити подібну тенденцію. Але в першу чергу це, безумовно, велика стимул-реакція для молодих учених. Адже вони отримують не лише винагороду, але й визнання старших колег. А це дорогого варте...
ДОВIДКА «Дня»
Наталія Паніна народилася 10 грудня 1949 року. 1972 року закінчила факультет психології МДУ ім. М. Ломоносова. Останні 15 років була завідуючою відділом і головним науковим співробітником Інституту соціології НАН України. Розробила низку власних методик, що нині широко використовуються в соціології. Під керівництвом Наталії Паніної створений унікальний за рівнем методико-технічного опрацювання архів соціологічних даних Інституту соціології НАНУ, розроблені організаційно-методичні основи створення Національного соціологічного архіву України. Наталія Паніна написала понад 200 наукових робіт, серед яких особливе визнання отримали підручник «Технологія соціологічного дослідження», монографії «Психологія людського взаєморозуміння», «Соціальне безумство: історія, теорія і сучасна практика» та інші.
2004 року, в розпал президентської кампанії, під час відомого скандалу, коли соціологи виявилися залученими в політичний процес, Наталія Паніна виступила зі статтею, в якій написала: «Проблематика називається не «соціологія і політика», а «політика, політика і ще раз політика». Після цього скандалу Паніна подала у відставку з посади голови комісії із професійної етики Соціологічної асоціації України, як зауважують колеги, вкотре підтвердивши свою репутацію «совісті української соціології».
Вона пішла з життя 8 серпня 2006 року. Померла від інфаркту за робочим столом. Наталії Вікторівні було лише 56 років.
