ПРОМИСЛОВЕЦЬ
Коли у 1995 році очолив область, вирішив покласти край розмовам про неможливість безперебійного водопостачання обласного центру (до того часу рівняни користувалися водою лише кілька годин на день). За півроку запрацювали нові потужності Облводоканалу. Нині ж нічна відсутність води (з причини заборгованості за послуги) сприймається городянами як катастрофа. Адже до доброго звикаєш швидко...
Місцеві журналісти іноді називають його мрійником. Та чи так це погано? Мрії про Рівненщину як виробника українських бурштинових виробів, постачальника найбільш якісного в Україні (і не тільки) сірника, про впровадження найсучасніших технологій у місцеву медицину, чимало інших інновацій — збулися. Тож і відродження льонарства та ткацтва, які Україна втратила через тиск західного ринку та морально застарілі технології — реальна річ, переконаний Микола Сорока.
— Миколо Петровичу, не лише Україна, а й світ переживають велику структуризацію економіки. Особливо це стосується пострадянських держав. Не виняток — Рівненщина, де великі підприємства або зникають, або знаходять потужного інвестора. Це — болісний процес, за яким вам доводиться не лише спостерігати, а й в міру можливості коректувати його. Як це вдається?
— Ставка на великі промислові підприємства-гіганти із десятками тисяч робітників і постійною залежністю від постачальників сировини, енергоносіїв та засобів промислового виробництва — це все в минулому. Майбутнє — за впровадженням у промисловість новітніх технологій, не лише запозичених з-за кордону у вигляді імпортного устаткування чи системи організації управління. Велика перспектива відкривається для вітчизняних науковців та технологів, адже усім відомо: розроблені власними силами проекти з раціоналізації виробництва чи нове промислове обладнання вітчизняних виробників значно дешевше за світові аналоги, а звідси — економія оборотних коштів, інвестування... У цьому плані Рівненщина не відстає від інших областей. Взяти, приміром, найсучасніший в Україні та СНД склозавод з виробництва тари європейського зразка ЗАТ «Конс’юмерс- Скло-Зоря». Щомісячний обсяг виробництва продукції на цьому підприємстві сягає 7 мільйонів гривень. Завод налагодив контакти з іноземними інвесторами, впродовж відносно короткого терміну завоював вітчизняні та зарубіжні ринки збуту власної продукції, перейшов від загального виробництва до ексклюзивного постачання продукції провідним українським та іноземним компаніям. Додайте до цього іноземні інвестиції у виробництво товарів та послуг товариством «ОДЕК — Україна», об’єднанням «Рівнеліс», аграрним сектором, який сьогодні повністю забезпечує продовольчі потреби мешканців Рівненщини: ТОВ ВТП «Агропереробка», СГПП «Маяк», торгова марка «Родина». Це лише неповний перелік підприємств та фірм, які дотримуються європейських стандартів виробництва і соціального забезпечення працівників, зміцнюють імідж області та держави в цілому. Звісно, маємо і цілий комплекс проблем. Зокрема, в енергетиці, від ефективної роботи якої сьогодні область залежить як ніколи, адже дається взнаки велика енергоємність виробництва наших промислових гігантів, збудованих ще за радянських часів. Робимо усе від нас залежне, щоб прискорити процес добудови 4-го енергоблоку Рівненської АЕС. Неодноразово бував на атомній станції, зустрічався з керівництвом. Спираємося виключно на власні сили і кошти з державного та обласного бюджетів.
Темпи приросту промислового виробництва на Рівненщині є сталою тенденцією ось вже п’ять років поспіль. На цей час вони становлять 20 відсотків, область має партнерів у більш ніж 80 країнах, а головним показником ефективності управління в області, як на мене, потрібно вважати щорічне збільшення загального обсягу інвестицій та капіталовкладень в економіку регіону. Вони зросли на 70 відсотків.
АГРАРІЙ
— Ви народились у селі, й коли обирали свій життєвий шлях, то пов’язали його з механізацією сільського виробництва. Чого, на вашу думку, нині найбільше потребує українське село?
— Приватної ініціативи — як ніколи. Далеко ходити не треба: от, приміром, у сусідній Польщі практично в кожному селі надають певні послуги, постійно створюються приватні установи, починаючи від міні-маркетів і закінчуючи сільськими кінотеатрами. Звідси і поповнення сільської скарбниці, подолання безробіття, становлення нової психології приватного власника, який ні за яких обставин не стане діяти собі у збиток, красти, де погано лежить, чи їздити на заробітки до сусідніх країн. А у нас ще досі живуть, як-то кажуть, «колгоспним минулим», де все ніби спільне і неподільне. І виходить, що, прагнучи привести сільську економіку до належного стану, де на першому місці стоїть облік кожної витраченої і вкладеної копійки, чітке усвідомлення тих напрямів і сфер інфраструктури села, куди потрібно ці кошти спрямовувати, — часто зустрічаємо опір, нерозуміння, бо, виявляється, не всім сьогодні вигідно працювати цивілізовано.
Звісно, без керівників нової формації з новим баченням, новими ідеями і здатністю вправно орієнтуватися в умовах вільного ринку про зміну психології та й про розвиток аграрного сектора годі й говорити. На жаль, психологія переважної більшості наших керівників сьогодні не задовольняє вимог часу. Але й тут ми не стоїмо на місці: використовуємо практику виїзних колегій, предметно вивчаємо роботу сільських рад. Реформи потребують швидких та ефективних, а головне — раціональних рішень з боку місцевої влади. Щоб у кожне з цих рішень закладалась соціальна та економічна перспектива.
Окремо зараз стоїть питання про розвиток соціокультурної сфери сільської місцевості. У якому стані дісталися нам з часів перебудови і перших років самостійності об’єкти соціального та культурного призначення? Розграбовані, занедбані. Ми оцінили власні можливості і дійшли висновку, що у цій сфері можемо здійснити перетворення на краще виключно власними ресурсами. Комплексно підійшли до розв’язання проблеми, залучили навіть місцеві служби зайнятості населення, і ось: в кожному районі відтепер створюються КДК — сільські культурно-дозвіллєві комплекси, і це тільки початок. Бачили б ви, який потужний імпульс до творчості дає нашим сільським митцям навіть скромна підтримка влади на місцях. Чи не в кожному селі діти займаються баскетболом, футболом, волейболом, діють виставки народної вишивки, можна тут почути гру та спів творчих колективів. Запрошують відвідувачів відремонтовані та відреставровані будинки культури і клуби.
Активно залучаємо безробітних — через механізм створення при сільських радах комунальних підприємств для заготівлі продукції сільського господарства, надання послуг по обслуговуванню і ремонту техніки та засобів виробництва тощо. Місцеві служби зайнятості направляють безробітних на дотаційні робочі місця і впродовж року компенсують роботодавцям кошти, витрачені на їхню заробітну плату.
БУДІВЕЛЬНИК
— Як і давні мури, якими багата Рівненщина, так і сучасні школи та котеджі — ознака не лише часу, а й культури сьогодення та майбутнього. Що ви лишите по собі як будівничий?
— Без комплексної програми будівництва об’єктів соціальної, культурної, економічної сфери область не змогла б розвиватися такими швидкими темпами. Результат —це і введення 1999 року першої технологічної лінії Рівненської сірникової фабрики, яка забезпечує Україну високоякісними вітчизняними сірниками, виробленими за європейськими стандартами на шведському обладнанні, і відкриття відділення реабілітації ветеранів війни обласного госпіталю для інвалідів Великої Вітчизняної війни в селищі Клевані Рівненського району. Я спілкувався з літніми людьми, ветеранами, яким вдалося ознайомитися з центрами реабілітації за кордоном, — вони стверджують, що умов і обслуговування такого рівня, як у котеджовому містечку Клеванського госпіталю, там не бачили.
Окрасою єдиного в області Національного університету «Острозька Академія», відзначеного на міжнародному рівні премією «Золота зірка за заслуги в управлінні» та міжнародним призом «За якість», по праву вважається побудоване спільними зусиллями всієї області академічне містечко для викладачів та професорів університету. Впроваджуємо у життя програми газифікації сільських районів, будівництва закладів освіти і медицини, майже кожні півроку в області з’являється чи нова сільська школа, чи обладнаний сучасною технікою медичний центр тощо. А зі змінами зростає й добробут рівнян, — для мене це найкращий показник ефективності роботи обласної адміністрації.
— У Острозькій академії на вас завжди чекають з нетерпінням, адже кожен ваш візит неодмінно пов’язаний з позитивними зрушеннями в житті університету...
— Неспроста на гербі Рівненщини — стародавній фоліант і перо. Вважаю, що наш край є одним із найбагатших серед областей України, і передусім в історичному плані. «Золотий трикутник» — древній княжий Острог, Дубно з його унікальними фортецями і підземними ходами, описаними Миколою Гоголем, православний Корець з десятками церков і монастирем, до якого сходяться паломники, негаснучі зорі Козацьких Могил — пам’ятки Берестецької битви, легендарна Пересопниця — батьківщина першого українського Євангелія, на якому присягають українські президенти... Щоб наступні покоління не зганьбили ці святі місця безпам’ятством, варто перш за все оточити їх увагою. Острозька академія — найдавніший вищий навчальний заклад Східної Європи й водночас один з найпрогресивніших вузів сучасної України. Ми спостерігаємо, як з кожним роком поглиблюються досвід викладачів і знання студентів. І це засвідчують дедалі більше іноземних науковців. Переконаний, що саме в Острозі повинен бути центр української історичної школи, бо такі тут і традиції, і люди, вчені, в яких радянський час не зламав прагнення донести співвітчизникам правду про їхню власну історію.
