Журналісти згуртовано вимагають покарати винних у побитті своїх колег під час суботнього мітингу. Вчора свою позицію вони намагалися донести прем’єр-міністру Миколі Азарову, але результат отримали зворотній — деяких журналістів взагалі можуть позбавити акредитації в Кабінет міністрів. Перед початком засідання уряду троє з них розвернулися до міністрів спинами, на яких було написано «Сьогодні журналістка! Завтра — ваша дружина, сестра, донька. Дійте!». Реакція Азарова: «Що в нас за концерт такий? Якщо це журналісти, запишіть їх по прізвищах і позбавте акредитації у Кабінеті міністрів», повідомляє УНІАН. Після цього прем’єр запропонував учасникам акції вийти із зали засідань і «не заважати роботі уряду». Можливо, прем’єру не дуже сподобалася форма вимоги, але це не привід виганяти журналістів. Відповідь на запитання — хто понесе відповідальність за інцидент на мітингу, все одно доведеться дати.
В Партії регіонів вже заявили, що журналістів таки можуть позбавити акредитації. «Якщо були допущені якісь образи на адресу уряду, то за нормами акредитації ці люди будуть позбавлені можливості бути присутніми якийсь час на офіційних заходах», — заявила заступник голови комітету з питань свободи слова ВР Олена Бондаренко. Ще одна регіоналка Ганна Герман була дещо іншої думки: «Політичні акції, протести, виступи, демонстрації — це справа політиків. Журналістам треба завжди широко відкривати двері всюди, тому я вважаю, що акредитації позбавляти не треба, але журналістам теж треба тримати стандарт».
«Треба примусити владу покарати винних, — коментує ситуацію «Дню» політолог Володимир Фесенко. — Але, мені здається, те, що відбулося на засідання Кабміну не наблизить до розв’язання проблеми, навпаки, посилить протистояння між владою і журналістами. Зараз треба тиснути на Захарченко, прокуратуру, домагатися зустрічей, звертатися до міжнародних організацій. До речі, треба звертатися до самого Президента, він гарант Конституції. Це буде більш дієво. А демонстративні акції не дадуть результату».
В цілому, дуже важливою є оцінка суботніх радикальних дій під час мітингів влади і опозиції. Крапка відносно тих подій ще попереду, але вже сьогодні вимальовуються певна тенденція і можливий результат. З усього видно, тим більше, є численні зафіксовані факти (відео, фото, свідчення учасників), що влада «прокололася». Провокація із залученням бронетехніки, так званих бойовиків, як і в цілому «антифашистський» мітинг — це маргінальний шлях. Політтехнологи, які підсунули владі таку пропозицію, серйозно її підставляють.
Звідси і в не дуже доброму світлі постає міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко, якому доводиться виправдовуватися. Навряд чи БТР без номерних знаків міг непоміченим приїхати в центр Києва у супроводі опозиції, як це каже Захарченко, і лише там його зафіксували міліціонери. Потім, не дивлячись на те, що основний фігурант побиття журналістів Вадим Тітушко (Вадік Румун) заявив — мене замовила опозиція (про це також казав міністр), його анонімний товариш в інтерв’ю «Тижню» повідомив інше: «регіонали нас дуже жорстко підставили..., а Румуна «відмажуть».
З іншого боку, опозиція теж не ангел. Зокрема, побиття людей з бронетранспортеру також є неприпустимим. Таким чином, «свободівці» лише в черговий раз підтвердили своє реноме «спецназу опозиції», яка в даному разі піддалася провокації з боку влади.
Сьогодні ми хочемо зупинитися більш детально на двох проблемах, які випливають з усієї цієї історії (частково ми про них писали в останніх номерах).
Перша проблема пов’язана з участю так званих спортсменів у бійках під час суботніх мітингів. Так званих, тому що коли молоді люди, якій займаються спортом, беруть участь у масових заходах за гроші, незалежно від того, хто їх наймає — влада чи опозиція, це дискредитує саме звання «спортсмена». Але це лише частина проблеми, насправді, вона має набагато ширший соціальний вимір. Справа в тому, що молоддю за роки незалежності мало хто серйозно займався. Як їй себе реалізувати? Той же Тітушко говорить про те, що я ходжу на мітинги за гроші, бо спортсмени в цій країні нікому не потрібні.
Як ми вже писали раніше, на думку соціолога Ірини Бекешкіної, коли молоді немає куди дітися, це загальна проблема. «Просто ці хлопці вирішують її для себе таким чином, займаючись єдиним, що вони вміють. А вони вміють битися. У нас майже зруйноване професійно-технічне навчання професіям, які дозволяють непогано заробляти. Зверніть увагу: це хлопці з невеликих містечок. Там з роботою взагалі дуже погано».
Думку продовжив інший відомий соціолог Євген Головаха. «Чесно кажучи, усюди є соціальні проблеми, але в нас — якийсь дуже дивний шлях їхнього вирішення — платити за протестні акції. Це розбещує людей і доходить до того, що потім ці ж люди продають свій голос на виборах, як один із способів заробити на майбутньому своєї країни. Тому, як на мене, від такої практики повинні відмовитися всі політичні сили: як провладні, так і опозиційні, а журналісти і свідомі представники громадськості мають від них цього вимагати, тоді проблема зникне сама по собі. Справа не втому, що люди погоджуються за гроші брати участь у мітингах, а в тому, що їх «купують» цинічні політики. Тобто це насамперед проблема політична, суспільство ж має цю практику припинити. Якщо ж така практика продовжуватиметься, то отримаємо на багато років уперед безнадійне покоління цинічних і продажних студентів та молодиків, яким узагалі байдуже кому продаватися. У цьому й полягає відповідальність влади».
Другий пункт — це проблема міліції. В ці дні на її адресу лунає багато критики. Багато в чому вона виправдана: якщо був допущений конфлікт, значить МВС недопрацювало. Більш того, міліцію звинувачують у потуранні «бойовикам», ну і, звісно, появі бронетехніки. Але подивимося на ситуацію глибше. Хіба така міліція є продуктом сьогоднішнього дня? В цьому контексті є показовим виступ Віталія Яреми, нині — народного депутата від «Батьківщини», раніше — головного міліціонера Києва у 2005—2010 роках, який відбувся під час доповіді міністра Захарченка у парламенті.
Спочатку він звинуватив міністра у брехні, адже, за його словами, відомі вже молодики, які брали потім участь у бійці, із самого ранку зібралися біля готелю «Дніпро», навпроти якого пізніше проходив мітинг регіоналів. Потім Ярема сказав наступне: «Ніколи за роки незалежності міліція не була разом з бандитами. Ми пройшли 90-і роки. В Партії регіонів зараз находяться 4 народних депутати, які тривалий час працювали в правоохоронних органах, але такого ганебного відношення до людей раніше не було».
«Пан Ярема помиляється, — говорить Фесенко. — Були ситуації 2004 року і більш ранні. Я не думаю, що міліція у нас кардинально змінилася в кращу сторону. Вона поводиться так як і поводилася раніше в багатьох ситуаціях. Не секрет, що були спецзагони міліції, які «вирішували» справи з бізнесменами, так звані «оборотні в погонах». А «справа Гонгадзе»? В міліції були ще гірші традиції, ніж сьогодні. На жаль, деякі з них відроджуються».
Експерт назвав лише деякі приклади. Дійсно, були спецзагони міліції — їх ще називали «орлами Кравченка», які готові були виконати будь-які накази керівництва. А плівки Мельниченка свідчать про те, що накази йшли, в тому числі, від найвищого керівництва держави. «Справа Гонгадзе» — лише одна з них. Як вже відомо, побиттям громадського діяча Олексія Подольського також займалися міліціонери. Насправді, подібні традиції, коли міліція вирішує «інші справи» тягнеться з радянських часів, а далі під час президентства Леоніда Кучми в незалежній Україні вони лише досягли свого апогею. Зміни, звичайно, могли статися за часів Ющенка, але як відомо, все залишилося на своїх місцях, тому сьогодні ми маємо таку міліцію, яку маємо. А остання історія з побиттям журналістки лише демонструє — зараз міліцію також ніхто не збирається реформувати. А для того, щоб почати зміни в першу чергу потрібно дати оцінку більш раннім злочинам, наприклад, тим, які вже були названі. Тоді з’явиться шанс.
