Новаторство, прагнення до реальних змін, впевненість у молодому поколінні та яскрава боротьба за власне, українське — все те, що за надзвичайно короткий період часу змогла показати учасницям Літньої школи журналістики «Дня» Ганна Гопко, нині — народний депутат, а раніше — активна громадська діячка.
Зустріч виявилася унікальною. Не кожного дня зустрінеш політика зі сформованою національною свідомістю, який створює позитивний імідж для молодих депутатів і країни загалом. За круглим столом Гопко відповідала на всі запитання з такою завзятістю, що заплановані 30 хвилин змінилися двома годинами. Встигли поговорити про стан парламенту, про окремі «характери», окремо згадали закон про держреєстр майна, а також спекуляцію Угорщиною щодо освітньої реформи, після чого торкнулися теми національної мови і національної свідомості загалом. Згадала пані Ганна і конференцію в Копенгагені, яка, за її словами, була «можливістю для України донести представникам Заходу інформацію про ті реалії, які відбуваються всередині країни, почути зворотну відповідь і спільно обговорити подальші кроки».
Наприкінці зустрічі пані Ганна поділилася зі школярками власним секретом її успішності як молодого політика.
«Є БАГАТО ЛОБІСТІВ У ПАРЛАМЕНТІ, ЯКІ ГАЛЬМУЮТЬ ВАЖЛИВІ ЗАКОНОПРОЕКТИ АБО ВИХОЛОЩУЮТЬ ЇХ У ПРОЦЕСІ УХВАЛЕННЯ»
Соломія НИКОЛАЄВИЧ, Східноєвропейський національний університет ім. Л. Українки:
— Мені цікаво, як ви оцінюєте якість нинішнього парламенту? Які зміни ви особисто внесли як законотворець?
— Я є автором більш ніж 170 законодавчих ініціатив, які стосувались не лише міжнародної політики. По-перше, це закон про поіменні голосування в місцевих радах, завдяки якому виборці тепер можуть бачити, як голосував кожен депутат місцевої ради. Раніше ця інформація зазвичай була недоступною, тепер вона публічна і зберігається безстроково.
По-друге, закон про відкриття об’єктів нерухомості, який дозволяє кожній людині зайти на сайт і знайти, чим володію я, депутати чи міністри. Спочатку було відкриття реєстрів нерухомості, потім ми заповнювали електронні декларації на виконання вимог щодо візової лібералізації з ЄС.
По-третє, я є співавтором закону про декомунізацію, про українські пісні та українську мову на радіо. А також — співавтором закону про стратегічну екологічну оцінку, який посилює можливість людей впливати на рішення, що стосуються довкілля. Щодо міжнародної політики, то це законодавче закріплення курсу на членство України в НАТО, — відповідний закон ми ухвалили в червні 2017 року. Тобто всі ініціативи — різнопланові, багато таких, до яких я долучалася і була співавтором.
Якщо подивитися, як працює цей парламент, то важливим залишається ухвалення змін до регламенту. Ми могли б значно більше часу працювати у пленарному режимі, при цьому ухвалювати рішення простою більшістю голосів, як в усій Європі. Наприклад, зараз ми не змогли через нестачу п’яти голосів ухвалити таку важливу законодавчу ініціативу, як прозорість видобувних галузей, і подібних прикладів безліч. Я внесла відповідний законопроект, але не вистачає політичної волі для того, щоб його ухвалити.
Зараз важливо ухвалити рішення, захистити важливі здобутки, такі як незалежні антикорупційні органи. І через парламентський контроль домагатися втілення вже ухвалених законів, які не завжди працюють на практиці.
На жаль, є багато лобістів у парламенті, які гальмують важливі законопроекти або вихолощують їх у процесі ухвалення. Нещодавно, наприклад, ми ухвалили закон про національну безпеку — важливий рамковий закон, але через відомчий лобізм і небажання справді глибоких змін при його ухваленні відхилено ключові поправки, що передбачали реформу СБУ, припинення руйнівного втручання спецслужби в бізнес.
Крім того, зараз уже стартував передвиборчий сезон, і багато хто «заточений» на свої комерційні інтереси й не хоче голосувати за важливі для держави питання. Зараз чинний парламент ще працює, проте, на мою думку, з грудня ситуація погіршиться, і в сесійній залі стане складніше збирати голоси, щоб приймати важливі рішення.
«ПОТРІБНО ЗАЛУЧАТИ ПОБІЛЬШЕ ПРОФЕСІЙНИХ ТА ПРИНЦИПОВИХ ЛЮДЕЙ»
Владислава ШЕВЧЕНКО, Національний університет «Києво-Могилянська академія»:
— Українській політиці сьогодні не вистачає характерів. Чому так? Що відбувається з людьми в парламенті, які ніби хочуть змін?
— Після Революції Гідності багато молодих людей, які не мали політичного досвіду, вперше потрапили в парламент у складі різних політичних сил. Вони не змогли кристалізуватися в єдине об’єднання, яке могло б обстоювати принципові позиції незалежно від інтересів партій та груп. Хоча при ухваленні багатьох реформаторських законів наполегливість цих людей була одним із вирішальних чинників. Наприклад, при ухваленні закону про ринок газу.
Потрібно залучати побільше професійних та принципових людей як помічників-консультантів депутатів, щоб вони набували досвіду і знань для політичної боротьби, роботи в парламенті чи уряді. При цьому важливо не піддатися тиску системи, не вплутатися в корупційні схеми, залишитися вірним своїм принципам і служінню людям, намагатися протягнути важливі законодавчі ініціативи. Зараз багато залежатиме від того, наскільки ми зможемо в передвиборчий сезон використати обіцянки різних політичних гравців для того, щоб витиснути ухвалення важливих рішень для держави.
Важливе об’єднання людей, які мають принципову позицію, — це не обов’язково саме молоді люди, але вони повинні мати досвід служіння державі, — в якісно іншу силу, альтернативу, яка зможе відповідати на ті виклики, що стоять перед Україною, запропонувати якісно новий порядок денний.
«МИ ПОВИННІ БІЛЬШ ПРИСКІПЛИВО СТАВИТИСЯ ДО ПИТАНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ НА ЗАКАРПАТТІ»
Ольга КРИСА, Львівський національний університет імені Iвана Франка:
— Угорщина і надалі активно спекулює освітнім законом. Тепер уже на саміті НАТО обіцяє блокувати будь-яке рішення за підсумками зустрічі з Україною. Як у такому разі діяти українським дипломатам і які перспективи подальшого розвитку відносин між Україною та Угорщиною?
— Ми повинні бути свідомі, що угорці мають певну ностальгію за Великою Угорщиною і тими кордонами, які були до Тріанонського договору, — до 1920 року. І, очевидно, до 100-річччя цієї угоди вони будуть намагатися активно робити цю тему частиною своєї зовнішньополітичної позиції, навіть ескалуючи свої відносини з сусідами. На відміну від Румунії чи Словаччини, яким угорці теж постійно пред’являють якісь претензії, ми не є членами ні ЄС, ні НАТО. В нас найслабша позиція зараз у зв’язку з війною, і вони можуть собі дозволити шантажувати Україну, використовуючи своє членство в НАТО, підриваючи взагалі інституційно Альянс. Вони, з одного боку, себе капіталізували в перемовинах зі США — візити у Вашингтон, зустрічі на найвищому рівні й таке інше — на такому питанні, як конфлікт чи погіршення відносин з Україною, блокуючи засідання Комісії «Україна — НАТО». З іншого боку, частина цих настроїв підігрівається різними провокаторами і, зокрема, зацікавленістю чи впливом Кремля. І третє, мене дуже тривожить ситуація на Закарпатті й брак зусиль, зокрема Президента, уряду, для протидії небезпечним тенденціям. Дуже тривожить те, що робить і чого не робить там голова ОДА Геннадій Москаль. Ми повинні прискіпливіше ставитися до питань національної безпеки на Закарпатті, усвідомлюючи загрози, які там уже більше десятиліття визрівають, щоб ми не мали якихось сценаріїв, які ми бачили, скажімо, на Сході й які зараз неможливі, оскільки Угорщина — член НАТО, а Україна має що протиставити спробам дестабілізації Закарпаття. Але ми бачимо в планах різних кремлівських аналітиків, що вони хотіли би бачити «несколько Украин», і вимоги якоїсь особливої автономії для угорської меншини цілком лягають у такі сценарії. Це не значить, що такий сценарій обов’язково здійсниться, але нам треба готуватися до гіршого, граючи на випередження. Тому важлива ефективніша присутність уряду на Закарпатті, реалізація реформ, які там саботуються, припинення контрабанди і кланового управління регіоном.
Яна ХРОМ’ЯК, Київський університет імені Бориса Грінченка:
— Я родом із Закарпаття, Рахівський район. Мені якраз близька ця тема.
— Мені цікавий ваш погляд.
Я.Х.: — У нас проблема не тільки з Угорщиною, а й з Румунією. Я живу на кордоні з цією країною, і в нас, до прикладу, є райони, де відсутні навіть українські школи. Зараз ця проблема поступово вирішується. У нас є дуже багато людей, ми їх називаємо українські румуни, які абсолютно не розуміють української мови...
— Тому й був ухвалений закон про освіту з мовною статтею, де поруч із забезпеченням прав національних меншини на вивчення їхніх мов ми хочемо, щоб було вивчення державної мови і щоб мовою освітнього процесу була українська, особливо у старшій школі. Це абсолютно державницька позиція. Ми не говоримо, що буде тільки державна мова і ми закриваємо можливості — ні. Ми зацікавленні в тому, аби свідомі громадяни України, представники національних меншин знали крім своєї рідної мови державну офіційну мову, щоб потім мали можливість працювати на держслужбі та в інших публічних сферах, балотуватися в органи місцевої влади, у Верховну Раду. Тут є представники румунської меншини, угорської, які працюють в парламенті народними депутатами, знаючи державну мову. І це повага до власної держави, адже ми всі, незалежно від етнічного походження, належимо до єдиного українського народу і маємо українське громадянство.
«У НАС ПРАКТИЧНИЙ, ЩОДЕННИЙ, УНІКАЛЬНИЙ ДОСВІД ПРОТИДІЇ РОСІЙСЬКІЙ ЗАГРОЗІ»
Христина САВЧУК, Київський національний університет імені Тараса Шевченка:
— Які ваші очікування від саміту Україна — НАТО, який відбудеться в Брюсселі вже цього місяця?
— 10 років тому в Бухаресті на саміті НАТО Україна була ближча до Плану дій щодо членства в НАТО, але менш готовою, ніж зараз. Зараз українська армія і за потужністю, і за якісною підготовкою суттєво зміцніла (на восьмому місці в Європі), і ми є сильним партнером, контрб’ютером для євроатлантичної спільноти. Ми не прохачі, які говорять, що ми жертви російської агресії. У нас практичний, щоденний, унікальний досвід протидії російській гібресії. Відбивання кібератак на критичну інфраструктуру, банківський сектор, більше 5 % ВВП йде на сектор безпеки і оборони — це більше, ніж мають інші країни, які є членами Альянсу. Якщо подивитися на ті країни, які стали членами Альянсу зовсім недавно, наприклад Чорногорія, і подивитися на той потенційний внесок, який може дати Україна Альянсу, то це не лише потужне військо, а й досвід, круті ІТ-розробки. Тобто той інтелектуальний продукт, який ми можемо в цю епоху принести і бути в НАТО. Тому я вважаю, що ми більш готові, але політична воля всередині НАТО — суттєво не на нашу користь. Звісно, зважаючи на те, що всередині НАТО є багато країн, які не хочуть погіршувати відносини з Росією, очевидно, це відділяє нас від перспектив щодо надання плану на членство в НАТО. Адже для прийняття такого рішення потрібна згода всіх членів Альянсу. Тому ми маємо говорити про програму розширених можливостей. Україна шукає різні формати для проведення зустрічей, що було би важливо, оскільки поки комісія Україна — НАТО заблокована, тоді як в двосторонніх форматах можна було би обговорювати перспективи подальшої співпраці. Тим більше, що закон «Про національну безпеку» ухвалений, і я дуже сподіваюся, що будуть дієві кроки з його імплементації.
Тому, щоб сказати, що все є настільки оптимістично, то — ні. Ні Європейський Союз на 20-му саміті Україна — ЄС, ні саміт НАТО не ставлять якихось амбітних цілей щодо європейських, євроатлантичних перспектив України. І тому нам треба надалі продовжувати зміцнювати наше військо всередині країни через національну єдність для того, щоб не ми стукали у двері, а одного дня (я в цьому переконана) багато хто в НАТО усвідомить, що життєво важливо для них мати у своєму складі Україну.
Ми дякуємо за санкції, дякуємо за підтримку, але якщо ми подивимося на всі ці роки (на конференції на підтримку реформ у Копенгагені тиждень тому верховний представник ЄС із закордонних справ та політики безпеки Фредеріка Могеріні говорила про найбільший пакет допомоги для України, жодна інша країна-член ЄС стільки не отримувала), то самі цифри свідчать про таке. Після Революції Гідності 2014 року Україна від МВФ отримала $8 млрд, а у минулому році — $1,7 млрд прямих іноземних інвестицій. Українці, які працюють за кордоном, нам надіслали $9 млрд впродовж одного 2017 року.
Виступаючи на панельній дискусії в Копенгагені, я сказала: давайте відверто говорити, чи достатня допомога Заходу?
«В УКРАЇНІ Є ПОКОЛІННЯ, ЯКЕ УЖЕ ЖИВЕ В ЕПОХУ ЧЕТВЕРТОЇ ІНДУСТРІАЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ»
Андріана БIЛА, Київський національний університет імені Тараса Шевченка:
— Росія активно схиляє світ до гібридної поведінки, особливо ми це бачимо у ставленні до ЧС з футболу. Як бути Україні в цій ситуації?
— Насправді Україна завжди виступала і виступає проти гібридної дипломатії, проти російської агресії, яка проявляється, починаючи від пропаганди, дезінформації, проплачених західних експертів, втручання в демократичні процеси, вибори до реального військового вторгнення на чужу територію. В порушення й Гельсінського заключного акта, і взагалі міжнародного порядку, який базується на повазі до міжнародного права, повазі до територіальної цілісності й суверенітету. І тому наше найперша позиція: «we do not trade with principles» — ми не торгуємо принципами. Ми намагаємося на всіх міжнародних платформах, як наприклад, Рада Європи, доносити чітку позицію, не дозволяючи російським грошам, які впливають і на позицію генсека Ради Європи, дискредитувати величезні інституції, організації внаслідок розширення впливу Кремля.
Питання протидії гібридним формам для нас теж є непростим завданням. З одного боку, ми бачимо дуже важливі заяви на підтримку України — продовження санкцій на наступних півроку. Але з другого — ми бачимо візити і канцлера Меркель, і Макрона відповідно в Сочі та Санкт-Петербург. Але коли ми бачимо, як французькі компанії чи німецький автопром відкривають заводи, зокрема французька компанія «Тотал» планує інвестувати 2,6 млрд євро у видобуток газу в Сибіру, то виходить, що вони Україні дають поради, як далі продовжувати реформи, ставлять жорсткі вимоги: від заборони зняття мораторію щодо лісу-кругляка, до інших важливих речей, а в Росію йдуть інвестиції всупереч існуючим санкціям.
Це політика подвійних стандартів, де абсолютно гібридні підходи, які базовані на служінні і Богові, і мамоні одночасно. Очевидно, для нас є надзвичайно важливим бути готовим до того, щоб будувати сильну Україну, розраховувати на власні сили, на розуміння тих реалій, слабкості політичного класу, який є, з ризиками реваншу і з тим, що всередині країни Путін намагатиметься використовувати різних проросійськи налаштованих акторів, щоб у наступному скликанні ми тут бачили більше таких представників, як «Опозиційний блок». І вони будуть розповідати, що, мовляв, сідайте за стіл перемовин із представниками так званих «ДНР», «ЛНР», які відповідно до українських законів не існують. Є російська окупаційна влада, а ми будемо далі чути заяви на погоджувальній раді фракцій, що Україні слід напряму домовлятися, і не лише з Кремлем, а й із маріонетками Путіна. Це абсолютно несумісно з державними інтересами.
Для України перспективи членства в НАТО досі віддалені, але є інші можливості інтеграції. Починаючи від більш ефективного використання трастових фондів. Наприклад, Румунія відповідальна за трастові фонди кібербезпеки. Напередодні президентських і парламентських виборів дуже важливо, зокрема подбати про захист результатів голосування, щоб не було кібератак тощо. Існує українсько-польсько-литовська бригада. Таким чином країни-члени Альянсу співпрацюють з нами, а ми своєю чергою посилюємо професійну обороноздатність української армії. Також важливо співпрацювати з центрами передового досвіду НАТО, такими як центр із енергетичної безпеки (Вільнюс), Стратком (Рига).
В Україні є покоління, які вже живуть у епоху четвертої індустріальної революції, вже думають про штучний інтелект, обговорюють актуальні для всього світу питання. На міжнародному форумі в Давосі, на якому був представлений Український Дім і робот Софія, говорили про сучасні теми, і це був класний приклад, де Україна разом із інноваторами говорила про існуючі глобальні тенденції і наш внесок. А у ВР — бачиш людей, які застрягли в експлуатації застарілих міфів. Відтак інколи виникає відчуття осуду, що є люди, які звикли використовувати громадян як електорат, щоб на ньому паразитувати і ніяк не хочуть дбати за розвиток країни. І все це через величезний вплив олігархів. Тому важливо ухвалити Новий Виборчий кодекс.
Думаю, що після Літньої школи журналістики «Дня» у вас відкриється багато нових горизонтів, розуміння процесів. Тобто досвід абсолютно інший. Я думаю, що це хороший крок для подальших професійних зростань, чи буде це журналістика, чи держслужба, але важливо, щоб ви були завжди критичними, перевіряли інформацію, готувалися до кожного з завдань, прискіпливо ставилися до тих, хто говорить. Тобто здатність і до самокритики, і до конструктивної критики інших, тому що має вирости нове зубасте покоління вільних людей.
За ці три з половиною роки в мене у ВР не раз опускалися руки, спершу було дуже багато таких мрій, що ти прийдеш у парламент і за рік багато законів з Реанімаційного пакету реформ буде ухвалено і країна стане іншою. Тепер я розумію, що трансформація відбувається поступово і значні зміни — побачимо аж тоді, коли нинішні двадцятирічні керуватимуть державою. Наше завдання втримати державу, не допустити реваншу, закласти підвалини для того, щоб отакі люди могли прийти і бути готовими робити не половинчасті, а швидкі й безкомпромісні кроки для розвитку країни.
«ДІЯТИ, СПИРАЮЧИСЬ НА ТВЕРДІ ЦІННОСТІ Й ПЕРЕКОНАННЯ»
Я. Х.: — Ваш особистий рецепт як молодого політика, як уживатися з політиками системи? Як просувати свою ідею?
— Діяти, спираючись на тверді цінності й переконання. Газета «День» має цілу мережу проектів. Я вдячна Ларисі Олексіївні за реальний університет — Літню школу журналістики газети «День», бібліотеку газети «День», фотовиставки. Це ті проекти, які закріплюють українську ідентичність. Тому що сьогодні відбувається кілька процесів. Це state building, коли ми будуємо державу через сильні інституції. На Майдані ми захищали державу, бо Янукович із Кремлем хотіли повернути курс у Митний союз і Євразійський союз, ми прагнули не допустити того, щоб нас знову повернули в «русский мир», використавши нашу історію. Тому що, крім російських танків, ми маємо окупацію і спробу вкрасти нашу історію. Тому дуже важливо, щоб в екс-держсекретаря США Джона Керрі, екс-віце-президента США Джо Байдена та багатьох інших західних політиків є книжки «Україна Incognita. Топ 25», які я передала їм. Коли іноземці приїжджають, я їх запитую: «А ви відвідали святу Софію?». Тому що, коли існувала Київська Русь, то Москви на мапі світу взагалі не було. Спочатку були ми. Це дуже важливе усвідомлення. А помилок, які були в минулому можна уникнути в майбутньому. Тому важливо приходити в політику зрілими і мати своє розуміння хто ти, в якій державі живеш і яка твоя ціль. Для мене це — в першу чергу служіння Богу, служіння людям. Коли важко приймати рішення, треба думати, як воно обернеться за 5, 10 років чи не викличе конфлікт. Мені байдуже, що про мене скажуть колеги, особливо, якщо вони корумповані. Мені важливо, як я буду спати, як дивитись у очі своїй дитині.
Наприклад, відстоювання змін у СБУ було дуже важким, було багато «захисників», які зацікавлені в усіх цих корупційних схемах. Є чесні офіцери СБУ, які, справді, ризикують життям, захищають країну, протидіють терористам. А є ті, які за рік роботи стають мільйонерами і не декларують своїх статків. Плюс треба мати внутрішню готовність, яка до мене прийшла з часом, що трансформація України — це питання тривалої боротьби й поколінь. Недаремно ж Мойсей 40 років водив людей пустелею. А тобі хочеться все й одразу, бо ти жива людина і за своє життя хочеш побачити зміни.
Люди не розуміють, наскільки важливими є певні історичні речі, які в плані нашої ідентичності й наближення до європейської сім’ї, та віддалені від Росії — є знаковими. От зараз Україна бореться за отримання Томосу. Почався величезний супротив тому, щоб Українська православна церква отримала автокефалію. Це теж історичне рішення і якщо воно відбудеться, то це буде одна з великих перемог. Адже Україна століттями була в таких міцних лещатах. І ми намагаємося нарешті втекти від кремлівської орди, ставши незалежними енергетично, інформаційно, культурно. Ці процеси дуже непрості й тривалі. Й тут треба бути готовим до марафона. Бо для нашої нації це такий собі понад тисячолітній забіг. Просто маємо пам’ятати про служіння, розбудувати команди й мати свої проекти, в які ти віриш.
Літня школа журналістики відбувається за підтримки Центру інформації та документації НАТО в Україні
