«Немає такої справи, в якій не знадобився б шпигун»
Лао-цзи — давньокитайський філософ VI— V ст. до н. е.
Наближення святкової для воєнних розвідників України дати — 7 вересня — є приводом не лише для привітань, а й для неупередженого та відвертого погляду на напрямки головних зусиль з підвищення ефективності національної воєнної розвідки в умовах інтенсивної «гібридної» війни проти України.
Війна не тільки триває, а й має тенденцію до розширення спектра несилових дій та спеціальних силових операцій на значній відстані від лінії фронту. Вони відбуваються майже в усіх сферах буття суспільства: від відвертих терористичних операцій зі знищення громадян України — до активних впливів на суспільство через інформаційно-психологічні акції, використання груп населення для створення антиукраїнських рухів або виступів. У хід ідуть усі засоби: підкуп представників вітчизняного шоу-бізнесу та європейських політиків, безсоромне використання релігійних символів, залучення до спільних проектів українських промисловців, перекупка висококваліфікованих кадрів, таємне вилучення з України технологій. Не кажучи вже про закордонний простір, де паплюження Української держави здійснюється системно й безперервно.
Отже, незважаючи на необхідність оперативного посилення війська, питання активності й спроможності вітчизняних розвідувальних органів набуває дедалі більшої гостроти й актуальності. На жаль, хоча на заміну Закону України «Про розвідувальні органи України» ще три роки тому було підготовлено проект нового Закону України «Про розвідку», він досі не поданий для розгляду. Примітно, що ще у червні 2016 року Експертна рада з питань національної безпеки (недержавне об’єднання профільних експертів, створене у квітні 2014 року з ініціативи ЦДАКР) наголошувала на необхідності посилення уваги влади України до розвідувальних органів держави задля підвищення ефективності їхньої роботи, зокрема через створення окремого комітету Верховної Ради України з питань спеціальних служб (СЗР, ГУР МО, СБУ). Серед іншого, такий крок мав забезпечити удосконалення парламентського контролю і належного законодавчого забезпечення цих структур, баланс між політичною довірою до керівників розвідувальних органів та необхідним рівнем їхнього професіоналізму. Нині ж ухвалений ЗУ «Про національну безпеку» (21 червня ц. р.) визначив створення такого комітету ВРУ і зробив можливим повернутися до конкретного реформаторства спеціальних служб і, зокрема, воєнної розвідки.
Можна погодитися, що реформу розвідувальних органів та спецслужб взагалі здійснювати раніше було вкрай складно ще й тому, що Росія залишила потужні агентурні мережі в самих українських спецслужбах. Варто лише згадати, що силовими відомствами керували представники РФ і зафіксований факт вказівок представника російського посольства міністру юстиції України, чоловік якої був на той час керівником СЗР. Або управління «Укроборонпромом» через свого засланця Дмитра Саломатіна, яке коштувало Україні втратою величезного іракського ринку зброї на користь Росії. Таких прикладів десятки, і вони мають відповідний шлейф.
Тож є підстави поміркувати над змістом майбутньої реформи.
ІДЕОЛОГІЯ, МІСЦЕ В СИСТЕМІ НАЦБЕЗПЕКИ ТА АМБІЦІЇ РОЗВІДКИ
Це — головна складова реформи, бо без збільшення амбіцій успіх неможливий. Але це питання не до розвідників, а до військово-політичного керівництва. Здається, сама війна вимагає змінити ставлення до воєнної розвідки, та й до всіх розвідувальних органів країни. Варто відновити безпідставно забутий комітет з питань розвідки при Президентові України. Знову-таки, ще влітку 2014 року переважна більшість фахівців згаданої вже Експертної ради при ЦДАКР виступила за створення в Україні розвідувального співтовариства. Коли до єдиного в державі координаційного центру стікалася б інформація від усіх розвідувальних органів, і де здійснювалася б координація роботи цих специфічних структур. Експерти висловилися за доцільність підпорядкування такому координаційному органу не тільки СЗР, ГУР Міноборони та розвідувального органу Державної прикордонної служби, а й структур, які займаються фінансовою і технічною розвідкою. Варто додати: до складу координаційного органу доцільно було б включити підрозділи інформаційної боротьби — як технічного формату (кіберпідрозділи), так і структури, що відповідають за інформаційно-психологічні, або контентні операції. Водночас експерти наголосили на необхідності збереження повної автономії розвідувальних органів держави, забезпечення повної захищеності джерел інформації. При цьому, наголошують представники Експертної ради, координаційний орган самостійно не виробляє розвідувальної інформації і не здійснює монополізації в цій сфері. Крім того, майже всі експерти висловилися за необхідність для глави держави прямого контакту з керівниками розвідувальних органів, а не тільки через координаційний орган. Створення профільних комітетів — ВРУ та при Президентові України, — надасть можливість не тільки посилити увагу керівництва держави до розвідок, а й сприяти нарощенню їхніх потужностей і тіснішій координації між собою в межах розвідувального співтовариства. До того ж, потрібно забезпечити інтеграцію до загальнодержавної системи національної безпеки (йдеться не лише про силовиків, а й про інші державні інституції, такі як МЗС, Мінекономрозвитку, Міністерство інформаційної політики та інші, які мають стосунок до забезпечення національної безпеки в різних сферах).
При цьому фахівці зауважують, що в умовах війни надзвичайно важливим є посилення розвідувальних органів України, особливо воєнної розвідки, яка й нині на 80 — 90% забезпечує проведення Операції об’єднаних сил на сході України. Йдеться як про необхідність збільшення фінансування розвідок, так і про необхідність покращення їхнього технічного оснащення.
Цілком очевидно, що амбіцій розвідкам не вистачає. Якщо ворожі ФСБ, ГРУ ГШ РФ та СЗР РФ завжди діяли «в усіх кутках світу», то Україна не наважувалася навіть на реалізацію амбіцій регіонального лідера (навіть таку перфектну ідею, як ГУАМ, виявилася неспроможною реалізувати). Звідси низький рівень фінансування та оснащення розвідок, а також недостатність уваги до них з боку вищого військово-політичного керівництва держави (варто лише запитати, скільки разів за останні півроку глава держави віч-на-віч зустрічався з керівником воєнної розвідки або СЗР). А все це створює перешкоди — організація стратегічної компоненти агентурної розвідки потребує не лише чималих грошей, а й нерідко суттєвої адміністративної підтримки, включення у забезпечення діяльності агентів великого калібру роботи інших відомств.
Отже, планка завдань воєнній розвідці (та й іншим розвідорганам) має бути суттєво підвищена. ГУР МОУ — Головне управління розвідки Міноборони України — має стати інформаційно-аналітичним центром не лише обробки інформації та видачі проектів рішень, а й реалізації сучасних форм активної протидії ворогу. До речі, не тільки в інформаційній сфері. Посилення розвідувальних органів України повинно стати частиною загальної доктрини — адекватне технічне оснащення, і забезпечення можливостей створення агентури, трансформація завдань розвідок, формування координаційної структури. Сучасна розвідка — це не просто структура, що забезпечує. Це структура, яка сама активно діє!
Нетривіальне й питання розмежування сфер та рівнів розвідувальної діяльності. Нині воно не витримує критики. Наприклад, СЗР обстоює ексклюзивне право займатись питаннями воєнно-технічної розвідки і забезпечення військово-технічного співробітництва (ВТС). Хоча в сучасній специфіці розвідувальної діяльності на тлі глобалізації всіх процесів будь-який ексклюзив недоречний. Тим більше, що ВТС є тією сферою, де воєнна розвідка апріорі є центром компетенції.
ВОЄННА РОЗВІДКА. ЧИМ І ЯК ЇЇ ПОСИЛИТИ
Унікальність воєнної розвідки завжди полягала в розвитку цієї складової насамперед в органічному середовищі військових, а також тих цивільних, які тісно пов’язані або працюють на потреби армії. Такі спроможності розвиваються десятиріччями, і їх неможливо перекласти на плечі «піджаків», які замало розуміють питання воєнної стратегії, або на плечі «штабістів», які досить часто не розуміють різниці між воєнним та військовим аспектами діяльності розвідки.
Варто погодитися, що ця воєнна структура має одночасно виконувати вкрай важливі завдання як на напрямку оборони, так і безпеки України в умовах інтенсивної «гібридної» війни. Тобто працювати на всіх ділянках забезпечення безпеки — від міжнародного тероризму до стрімкого поширення міжнародних конфліктів у світовому вимірі внаслідок критичної зміни глобальних кліматичних умов, масової неконтрольованої транскордонної міграції населення, поширення і застосування незаконного та забороненого озброєння, виникнення смертоносних епідемій, а також розгортання боротьби за національні ресурси існування.
У цьому контексті не зайвим було б нагадати, що в умовах війни воєнна розвідка має отримати можливість безпосередньо доводити інформацію до кінцевих споживачів, зокрема до Президента України як Верховного Головнокомандувача, секретаря РНБОУ, очільника уряду та спікера ВРУ — з тих питань, які належать до їхньої компетенції.
Не можна погодитися на звуження завдань воєнної розвідки до виключно військових питань. Нині на виконання Національної розвідувальної програми, в структурі Генерального штабу ЗС України створено розвідувальне управління (аналог J2 за стандартами НАТО), у пряме підпорядкування якого передано військову розвідку, окремі елементи технічної розвідки та геопросторової. Це важливий та виправданий крок, але він зовсім не означає, що сфери діяльності воєнної розвідки повинні звузитись лише до військової.
Ключовою складовою ГУР МОУ є САР — стратегічна агентурна розвідка. Яка при ідеальній реалізації завдань має впливати через свої мережі на рішення окремих політиків і навіть урядів іноземних держав, на позиції міжнародних організацій, на створення та проведення спеціальних заходів за участю топ-менеджерів країни.
Спробуймо окреслити основні напрямки посилення розвідки та шляхи реалізації цих ідей.
Напрямок №1 — правове забезпечення реформування воєнної розвідки відповідно до вимог часу, в тому числі до вимог наближення до стандартів НАТО. Це означає не тільки створення фахових робочих груп із реформування, а й законодавчого формулювання чітких за змістом завдань національної воєнної розвідки в межах функціонування загальнодержавного розвідувального співтовариства. Звісно, доопрацювання та ухвалення Закону України «Про розвідку» з метою імплементації стандартів НАТО в сектор розвідки держави. Серед іншого, чітке визначення розподілу повноважень між розвідувальними органами для можливого усунення дублювання їхніх функцій, а також їхню взаємодію. Без сумніву, утворення оптимальних форм парламентського контролю за розвідувальними органами та визначення правових аспектів призначення і звільнення керівників розвідувальних органів, вимоги до їхньої кваліфікації.
Напрямок №2 — відповідність організаційно-штатної структури ГУР МО України характеру та обсягу завдань, що поставлені національним керівництвом перед воєнними розвідниками. Сама проблема є похідною від уже обговореної вище проблеми амбіцій. Наслідком незрозумілості та розмитості формулювання правових основ функціонування, сфери відповідальності та повноважень загалом виявляється можлива неефективність також організаційно-штатної структури.
Напрямок №3 — ефективне розв’язання кадрової проблеми — воєнній розвідці як ніколи потрібен компетентний, високопрофесійний особовий склад, а також озброєння та військова техніка, відповідно, змістовне і сучасне матеріально-технічне забезпечення. Вимоги до кадрової політики тут мають бути ще жорсткішими, ніж у ЗСУ чи НГУ. Якість підготовленого особового складу в умовах тривалої «гібридної» війни набуває дедалі більшої важливості і є ключовим фактором посилення ГУР МОУ. Справді, у воєнної розвідки України вже є справжні герої нашого часу, які виявили високі морально-вольові та професійні якості під час захисту Вітчизни від окупантів. Герой України генерал Максим Шаповал власне за проведення низки успішних операцій воєнної розвідки проти окупантів на сході Україні загинув внаслідок терористичного акту противника. Командир розвідроти старший лейтенант Сергій Свищ ціною свого життя зупинив танковий прорив окупантів.
Людський фактор складний та багатогранний, але чіткість формулювання вимог до тих чи інших посад, а також прозорість у конкурсах на заміщення посад є безальтернативним, якщо дивитись на посилення потенціалу воєнної розвідки України.
Крім того, для розв’язання проблеми кадрів на законодавчому рівні слід визначити механізм закріплення прав розвідувальних органів здійснювати підбір кадрів у будь-яких установах, на підприємствах, в університетах та військових частинах країни. Обов’язково забезпечити можливість для ГУР МОУ розміщення замовлень для підготовки фахівців розвідки в цивільних навчальних закладах країни, а також за кордоном з використанням, у тому числі, закордонної фінансової підтримки (гранти, іменні стипендії та інші засоби стимулювання).
Окрема проблема кадрів — це розв’язання питання всебічного захисту співробітників розвідки, і не тільки соціального. Йдеться і про фізичний, і про правовий захист. І коли до звільнення бранця Кремля режисера Сенцова долучається вся світова спільнота, то проблематику знищення, тортур, захоплення в полон та утримання в російських тюрмах українських розвідників потрібно і усвідомити, і вирішувати на такому рівні, ефективність якого для співробітників розвідки була б очевидною.
Напрямок №4 — курс на активну ліквідацію загроз. Згадаймо, що авторитетний класик американської стратегічної розвідки, бригадний генерал В. Плетт визначив проблему об’єктивного існування, умовно кажучи, «туману майбутнього», тобто невизначеності перебігу подій у майбутньому. Рецепт подолання її лише один — потрібно постійно приділяти велику увагу ефективності розвідки, яка у свою чергу повинна своєчасно й вірно визначати виклики, небезпеки, оцінювати їх і пропонувати шляхи їх розв’язання. А в деяких випадках, як свідчить власний досвід протистояння «гібридній» війні, безпосередньо й рішуче ліквідовувати ці джерела небезпеки. Це і, особливо, активні дії ГУР МОУ необхідно закріпити на законодавчому рівні, так само як і контроль за цим процесом з боку парламентського комітету (але, звісно, не на етапах підготовки та реалізації операції, а як відповідність дій у межах звіту).
Отже, вкрай необхідно законодавчо закріпити розвиток бойових розвідувальних структур у складі національних розвідувальних органів, які будуть здатні виконувати спеціальні завдання розвідувально-бойового характеру за межами України.
Напрямок №5 — остаточний вибір змісту і складових реформування воєнної розвідки в контексті відповідності його національним інтересам та розвитку ситуації в контексті використання стандартів НАТО.
Звісно, застосування положень стандартів НАТО (англ. — STANAG) на національному рівні України є корисним для реформування воєнних формувань України, у тому числі воєнної розвідки, внаслідок досягнення сумісності з більшістю союзників України, а також вивчення передового досвіду і, це теж реально, недоліків, що проявили себе в різних ситуаціях під час військових та інших операцій кращих армій світу. Важливо зауважити, що низка стандартів НАТО (англ. — STANAG) визначає лише рамкові вимоги для забезпечення сумісності збройних сил партнерів, у тому числі воєнних структур командування, застосування та підготовки військових частин та підрозділів, у тому числі воєнної розвідки, їх всебічного забезпечення, але не визначає, за рахунок чого це досягається на національному рівні. Тому прийняття стандартів НАТО не гарантує автоматично високого ступеня ефективності збройних сил будь-якої країни.
Таким чином, стратегічний вибір змісту реформування української воєнної розвідки слід базувати виключно на вимогах забезпечення належного рівня національної безпеки України. У практичному сенсі це означає не «сліпе» копіювання стандартів НАТО, а усвідомлене обрання кращих варіантів організації діяльності воєнної розвідки країн НАТО, у тому числі відповідних національних структур США, Великобританії, власний передовий досвід, а також досвід інших країн, навіть поза структурами НАТО, в тому числі недружніх та ворожих Україні. Необхідно зважати й на те, що більшість стандартів НАТО є трансформованими зі значним скороченням стандартів у сфері національної безпеки передової у військовому сенсі держави — США. Безпосередній досвід функціонування воєнної розвідки США та її сучасне доктринальне забезпечення на національному рівні явно заслуговує на першочергове, пріоритетне вивчення і запозичення спеціалістами України.
Наприклад, прогнозування характеру майбутніх війн цього століття начальником штабу Сухопутних сил США, відомим та досвідченим генералом М. Міллі, який під час виступу 2016 року перед представниками впливової «Асоціації Сухопутних військ США» (Association of the United States Army) прямо заявив про невідкладну необхідність трансформації сучасних підходів США до ведення бойових дій, а отже, нових способів та форм діяльності й застосування засобів воєнної розвідки. Зазначена трансформація вже почала реалізовуватися за програмою новітньої концепції ЗС США так званого «багаторівневого бою».
Вочевидь, слід прислухатися до ключових тез авторитетного американського генерала:
Перше. Війна, навіть уже найближчого майбутнього, докорінним чином зміниться — використання прийомів та правил, які ефективні сьогодні, можуть привести навіть до стратегічної поразки, якщо не будуть переглянуті й трансформовані; бойові дії стануть більш смертоносними, будуть комбіновано вестися в авіакосмічному просторі, кіберпросторі, на суші й на морі, із застосуванням великої кількості автоматизованих, роботизованих систем озброєння і забезпечення, причому протистояння значним чином перемістяться в мегаполіси зі значною присутністю і втратами серед цивільного населення.
Друге. Поле бою не буде фіксованим, «лінійним», як за часів попередніх світових війн, єдиного фронту не буде взагалі, підрозділи переважно не матимуть безпосереднього контакту із сусіднім підрозділом.
Третє. Управління бойовими діями, діяльність командирів потребуватиме прийняття самостійних та вірних рішень і буде надзвичайно ускладнене внаслідок скорочення часу на прийняття рішень: кризи безпеки, що потребують реагування, виникатимуть надзвичайно швидко, розвідка під час забезпечення командування даними матиме справу з невизначеністю факторів, а сам зв’язок з вищим командуванням може бути перерваний на тривалий час внаслідок потужних інформаційних війн, у тому числі застосування новітніх технологій радіоелектронної боротьби і захисту інформації.
Четверте. Потік даних зросте в рази, що буде викликати інформаційну перевантаженість систем обробки інформації, потребувати якісного аналізу цього великого потоку різнобічної інформації; з іншого боку, матимуть місце випадки тимчасового або тривалого блокування електронних засобів розвідки, зв’язку, навігації, цілепокладання, що потребує підготовки особового складу до дій без підтримки електронних пристроїв. Наприклад, армія США вже повернулася до підготовки військовослужбовців з використання паперових військових мап і магнітних компасів на додаток до використання електронних пристроїв позиціонування.
П’яте. Роль розвідки в реальному масштабі часу надзвичайно зросте за рахунок широкого використання сенсорів та інших пристроїв розвідки всіма сторонами конфлікту, виявлення цілі майже гарантовано означатиме її знищення, а залишення підрозділу на місці більш ніж дві години на одній бойовій позиції означатиме його вірну загибель.
Шосте. Противник, навіть із другорядних країн і терористичних організацій, матиме мобільні та ефективні засоби ураження авіації, бронетехніки та іншого, навіть надсучасного озброєння.
Сьоме. Змінюється концепція дислокації — замість розміщення військових баз у районі бойових дій передбачено маневрування добре озброєних мобільних частин та підрозділів; буде надано перевагу застосуванню мобільних бойових угруповань невеликої чисельності, але добре озброєних для дій, навіть автономних і в оточенні, в усіх середовищах та сферах протистояння.
Восьме. Структурна організація армії зазнає істотного перегляду, не виключається повна відмова від використання танків Abrams та БМП Bradley на користь інших бойових платформ. У цьому контексті зазначимо, що найближчий союзник США — Великобританія вже зараз суттєво скорочує кількість основних бойових танків Challenger 2 і замовила майже 600 сучасних американських бойових машин AJAX, які призначені саме для розвідки та швидких рейдів углиб ворожої території.
Дев’яте. Сухопутні війська США отримають можливість інтегрувати нанесення одночасних потужних ударів з авіакосмічного простору, суші, моря та кіберпростору, а також забезпечувати розблокування доступу до повітряного та морського театру бойових дій для дій своїх ВПС та ВМС. Це потребуватиме розвитку прийомів і способів, а також засобів ведення радіоелектронної розвідки та радіоелектронної боротьби.
Десяте. Поява новітніх та розробка перспективних технологій змінять сам характер війни, особливо це стосується розвідки — прикладом цього є «революція» у військовій справі, яка зумовлена вибуховим зростанням інформаційних технологій наприкінці попереднього століття. Уже зараз використання мережі інтернет, смартфонів, інших мобільних пристроїв дає змогу збирати, передавати і зберігати великі обсяги інформації. З’явився «інтернет речей», який надає можливість пристроям різної функціонального призначення самостійно обмінюватися інформацією та цілеспрямовано взаємодіяти. Кількість осіб, які підключені до інтернету, стрімко зростає, причому кількість інтегрованих у мережу пристроїв ще більша: найближчим часом на 6 — 7 млрд населення Землі очікується до 50 млрд інтернет-пристроїв. Для воєнної розвідки цей фактор має особливе значення — за будь-якою людиною в багатьох місцях можливе стеження; майже кожна людина та пристрій є потенційною платформою спостереження і зв’язку, які спроможні передавати інформацію в реальному масштабі часу. Зазначену тезу можна проілюструвати сучасним прикладом технології інспірування масових зворушень шляхом використання інтернет-технологій, у тому числі в соціальних мережах.
Одинадцяте. Фактор якості та підготовки особового складу є надзвичайно важливим — перевагу надає спроможність військовослужбовців до творчого мислення, самостійних рішень та дій під час виконання завдань, а також якісна підготовка. Крім суто професійної підготовки, особлива увага приділяється лідерським якостям військовослужбовців на несуцільному полю бою з відсутністю постійного контролю вищого командування і децентралізацією структур, умінню приймати правильне рішення поза рамками формального наказу і робити моральний вибір в умовах напруженого бою, в тому числі серед цивільного населення.
Після ознайомлення з тезами виступу американського генерала й зіставлення його висновків із фактами «гібридної» агресії РФ проти України стає зрозумілою та виправданою підвищена увага до посилення розвідок, особливо воєнної. Отже, висновок жорсткий і простий: пріоритетом для ГУР МОУ повинні стати нові форми й методи бойових дій та відповідна підготовка до них. Звісно, реформування потребує врахування місцевих особливостей, у тому числі фактору відповідальності й компетентності виконавців. Але в будь-якому разі, реформа розвідки набуває величезного значення в контексті загальної підготовки оборони держави.
