7 листопада минає 100 років червоної контрреволюції або жовтневого перевороту. Як до цього поставилися в Росії, пише наш московський автор Борис Соколов в статті «Червоний день календаря», інший же автор «Дня» — Сергій Грабовський в матеріалі «Велика російська контрреволюція» робить акцент на тодішніх подіях і торкається подальших наслідків для України (читайте на шпальтах 4—5). Ми ж хочемо звернути увагу на сучасне ставлення до цієї дати в Україні та ситуацією навколо Комуністичної партії України, яка, не дивлячись на декомунізацію, виявляється досі... існує (!).
Ще в лютому 2017-го «День» провів круглий стіл за участю відомих істориків, присвячений українській та російській революції 1917 року. «Я не раз критикував концепцію нібито «двох» російських революцій 1917 року — Лютневої та Жовтневої, — заявив тоді доктор історичних наук Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ. — Насправді вона була цілісною. Відомо, що правий путч Корнілова у серпні 1917-го провалився, натомість ленінський ліворадикальний путч у жовтні того ж року став переможним. Вони в 1917 році, коли тільки все починалося, мали свої гасла, свою програму... І раптом десь у середині 1917 року все поміняли. «Фабрики — робітникам» — це гасло геть по-різному почали інтерпретувати...».
«Якщо говорити про підсумки 1917 року для Росії, то якраз в тому році народився російський комуно-соціалізм, — продовжив Станіслав Кульчицький. — Не той соціалізм, що ми спостерігали в Швеції, а, звісно, зовсім інший. По суті, комуно-соціалізм поневолив три покоління радянських людей. В його лабети потрапила — після трьох відчайдушних спроб звільнитися і Україна. Сучасна Росія, на мою думку, має ту ж саму формулу влади, яку придумав Ленін. В чому її суть? Партія поділяється на дві частини — одна — носій абсолютної диктатури, а друга, «радянська», обернена обличчям до народу. І ця друга частина формується завдяки виборам. Але самі вибори, як тоді, так і зараз в Росії, проходять без виборів. Склалася стала система влади, яка «тримає за горло» суспільство й дестабілізує інші країни. Ми, завдяки Майдану, а також країни Балтії, уникли цього (почасти й Грузія), а всі інші республіки колишнього СРСР так і залишились у межах цієї системи».
Але чи позбавилася Україна цієї системи остаточно? «Україна від більшовицької системи зазнала великих втрат, і у нас мав би вже з’явитись імунітет на всі ці комуністичні течії, — коментує «Дню» директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ЯТРОВИЧ. — Радянська ідеологія була базою для виправдовування масових злочинів. Тоталітарна система передбачала знищення всіх неугодних. Як відомо, КПУ була утворене після розпаду СРСР, але переслідувала вона проросійські інтереси. Це було очевидно. Тому ми маємо говорити не лише про конкретну партію, а й відповідальність конкретних осіб, які мали стосунки з Росією. Тут потрібно слідство і висновки. Війна довела, що з цим зволікати не можна. І тут питання не лише в комуністичній ідеології, а й взагалі в анклаві проросійських сил».
Однак, з приводу Компартії виявилося не все так просто. Навіть для самого Володимира В’ятровича, як ідеолога декомунізації в Україні, стало певною несподіванкою те, що по відношенню до КПУ досі немає остаточної юридичної крапки. Відомо, що історія із забороною КПУ в Україні триває ще з 2014 року. Насправді ж, вона сягає 1990-х рр. Перший президент України Леонід Кравчук у 1991-му ініціював і Верховна Рада ухвалила рішення про заборону комуністів. Причина — за участь у ГКЧП. Але вже у 1993-му комуністи через певні маніпуляції провели з’їзд і знову відновили свою діяльність. Навіть більше, у 2001 р. Конституційний суд визнав заборону КПУ 1991 року незаконною.
Так президент Леонід Кучма віддячив Петру Симоненку за вдалу роботу спаринг-партнером на виборах 1999 року. Тоді, зрештою, стало остаточно зрозуміло — чому, власне, потрібно було реанімувати комуністів. КПУ використали як кальку московської політичної технології. В подальшому Комуністична партія продовжувала грати роль «обслуговуючого персоналу» не безкоштовно для тих, кого ж самі комуністи на камеру продовжували називати «олігархами».
Сьогодні, хоч і з запізненням, але заборона КПУ є правильним кроком. Нинішній процес має стати фінальним акордом в існуванні партії, яка протягом всього свого існування вела антиукраїнську діяльність, виступала поплічником не лише деструктивних політичних сил, таких, як Партії регіонів, а й є колаборантом терористів та окупантів у Криму та на сході України.
І ця партія досі подає ознаки життя. Наприклад, днями вона провела (далі буде трохи нафталінової лексики) «науково-практичну конференцію, присвячену 100-річчю Великої Жовтневої соціалістичної революції на тему: «Великий Жовтень і майбутнє України». З виступу «члена Президії ЦК КПУ, народного депутата України III-IV-го скликань, на науково-теоретичної конференції в Києві Г.К.Крючкова» (цитата з сайту kpu.ua).
Єдине питання — чому це явище досі існує в Україні? З цим питання ми звернулися до Міністерства юстиції України, яке в 2014 р. виступило позивачем в суді щодо заборони КПУ. Відповідь надійшла типово канцелярська, але для розуміння ситуації, наводимо її повністю:
«Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про політичні партії в Україні» (далі — Закон про партії) політичні партії провадять свою діяльність відповідно до Конституції України, цього Закону, а також інших законів України та згідно із партійним статутом, прийнятим у визначеному цим Законом порядку.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону про партії утворення і діяльність політичних партій забороняється, якщо їх програмні цілі або дії спрямовані на пропаганду комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та їх символіки.
Статтею 3 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» (далі — Закон) передбачено, що пропаганда комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та їхньої символіки, зокрема, політичною партією та/або використання у назві символіки комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів є підставою для відмови в реєстрації та/або припинення діяльності, зокрема, політичної партії.
Рішення про невідповідність діяльності, найменування та/або символіки юридичної особи, у тому числі політичної партії, вимогам Закону приймає центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державної реєстрації юридичних осіб, реєстрації (легалізації) об’єднань громадян, громадських спілок, інших громадських формувань, у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку.
Наказом Міністерства юстиції України від 23 липня 2015 року №1312/5 затверджено Правовий висновок Комісії з питань дотримання Закону про невідповідність діяльності, найменування та/або символіки Комуністичної партії України вимогам Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» від 17 липня 2015 року № 1 (далі — Висновок комісії).
Висновком комісії за результатом правової експертизи встановлено, що статут, найменування та символіка Партії не відповідають частинам першій та другій статті 3 та частині першій статті 4 Закону.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 грудня 2015 року у справі №826/15408/15 за позовом Міністерства юстиції України до Партії, третя особа — Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, про припинення діяльності Партії позов Мін’юсту було задоволено повністю, прийнято рішення про припинення діяльності Партії.
16 грудня 2015 року постановою Окружного адміністративного суду м. Києва позовні вимоги Міністерства юстиції України задоволено в повному обсязі.
15 січня 2016 року ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комуністичної партії України.
20 вересня 2017 року ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду зупинено апеляційне провадження у справі №826/15408/15 до вирішення справи Конституційним Судом України за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону.
10 жовтня 2017 року Міністерством юстиції України подано касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2017 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 жовтня 2017 року №К/800/33144/17 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2017 року у зазначеній справі.
Станом на 6 листопада 2017 року розгляд справи №826/15408/15 судом не закінчений, відтак постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 грудня 2015 року у справі №826/15408/15 не набрала законної сили.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).
Згідно зі статтею 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.
Кодексом адміністративного судочинства України (далі — КАСУ) встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, — і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Статтею 254 КАСУ встановлено, що постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
Як вбачається із наведених норм, судове рішення допускається до виконання лише після набрання ним законної сили, тобто після апеляційного розгляду справи або після закінчення строку на апеляційне оскарження.
Отже, у разі надходження до Міністерства юстиції України зазначеного рішення суду, що набрало законної сили, буде прийняте рішення відповідно до чинного законодавства.
Також слід зазначити, що згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження».
Отже розібратися читачеві буде не так просто, але суть в тому, що відсутність остаточної заборони Компартії в Україні — це наслідок нереформованої влади, тобто старої системи, яку поки не можуть остаточно зламати ні Майдани, ні війна. Будемо сподіватися, що це таки відбудеться, хоча б по відношенню до КПУ, заборонити яку неодноразово обіцяли нинішні представники влади.
