Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

69-те місце. Чому?

Воюючу країну не можна оцінювати за тими ж критеріями, що й країну мирну
29 січня, 2018 - 17:59
ФОТО REUTERS

Минулого тижня в новинах промайнуло повідомлення, яке зауважили далеко не всі: у рейтингу вісімдесяти найкращих країн світу, що його склав впливовий американський журнал US News & World Report, Україна порівняно з минулим роком піднялася на чотири позиції і посіла 69-те місце, після Йорданії та перед Казахстаном. Для довідки: Росія посідає 26-те місце, США — восьме, а першу трійку становлять Швейцарія, Канада та Німеччина.

Дрібниця? Цілком можливо, але ця дрібниця дає привід замислитися.

А замислившись, розумієш: дурниці якраз усе, окрім питання, яка країна краща, а яка гірша. То хіба мета першого Майдану, Революції Гідності і реформ (гаразд, будемо чесними: радше потуг на реформи), що були за нею, полягала не в тому, аби зробити Україну кращою? Безумовно, і євроінтеграція, і боротьба з корупцією, і деолігархизація політики — справи дуже важливі, але який сенс цих перетворень, якщо в результаті них українці не почали жити краще, ніж раніше? Це — мета, решта засоби.

Варто було б уточнити і питання, що означає «краще». US News & World Report використовує різні параметри, з яких потім виводить середнє арифметичне. Скажімо, показник України «сила і вплив на міжнародній арені» дуже навіть пристойний — 33-тє місце. Начебто є чим пишатися, щоправда, на житті пересічного громадянина ця сила позначається лише опосередковано. А ось за якістю життя (його будь-який українець відчуває на собі) наша країна стоїть лише на 72-му місці, інакше кажучи, плентається в самісінькому кінці списку. Хоча цей параметр — найважливіший.

Одне слово, підсумки революції і чотирьох післяреволюційних років у цьому плані важко назвати вражаючими. Зрушення є, але чотири позиції, та ще й наприкінці рейтингу — це, даруйте, зміни на рівні флуктуацій. Так, Україна випереджає Казахстан, проте поступається не лише Йорданії, а й Азербайджанові (64-те місце). Танзанії (62-ге місце), Румунії (54-те місце), В’єтнаму (44-те місце), Угорщині (38-ме місце), Польщі (32-ге місце). З європейських країн у нас є можливість дерти носа хіба що перед Білоруссю з її 72-м місцем. Так, країна посунулася на чотири позиції вперед, але це важко назвати інакше, ніж «гора народила мишу».

Рейтинг цього журналу, звичайно, суб’єктивний, але ж і все на світі суб’єктивне. Кожен може дивитися лише тими очима, що має від природи. Важливим є те, що чиїсь інтереси тут навряд чи задіяні. Недарма американський журнал поставив власну країну (вельми багату, процвітаючу і комфортну для проживання) лише на восьме місце. Схоже, що цьому рейтингу можна довіряти.

Отже, критика своїх президента і уряду, яка останнім часом лунає на теренах України дедалі частіше і дедалі голосніше, цілком слушна. Якщо стан справ далеко не блискучий (а він в даному разі саме такий), то питати за це треба з влади, а з кого ж ще?

Ось тільки, як свідчить старий паскудний анекдот, є нюанс. І аби міркувати про якість життя в Україні без лукавства, цей нюанс слід враховувати.

Йорданія, Польща, Угорщина, Румунія, В’єтнам, Танзанія. Жодна з цих країн наразі ні з ким не воює, вони мають змогу витрачати свої ресурси на підвищення рівня життя громадян. Їхні руки на цьому терені розв’язано.

Україна веде війну, яка, щоправда, донедавна називалася витонченим евфемізмом «антитерористична операція». І ніхто не запитував Україну, чи хоче вона воювати — на неї взагалі-то напали.

Сучасна війна ведеться не мечами, списами і стрілами, а високотехнологічною зброєю. Це задоволення далеко не дешеве. Нехай навіть Захід нам і допомагає (пригадаймо хоча б ті ж таки безплатні «Джавеліни»), а й на українську економіку війна лягла дуже важким тягарем. А ця економіка, кажучи відверто, за своїми показниками незрівнянна з російською. Нехай військовий бюджет тут у багато разів менший, але для нинішньої України і він надзвичайно великий.

Окрім того, воює не лише техніка — воюють люди. Міцні і здорові чоловіки (а часто-густо й жінки) працездатного віку цілком могли б працювати, розвиваючи національну економіку і підвищуючи рівень життя для всіх і для кожного. Замість цього вони вимушені стріляти самі й ухилятися від чужих пострілів, інакше ніякої України скоро взагалі не буде. Якщо ви скажете, що це корисно для української промисловості і сільського господарства, я, за всієї поваги, дозволю собі з вами не погодитися.

Нарешті, втрата значної частини Донбасу, хоч би як його оцінювати — це передусім втрата для економіки. Країна стала біднішою, а отже, біднішими стали й громадяни (зрозуміло, не всі — деякі, дуже нечисленні, процвітають як ні в чому не бувало, але йдеться не про них).

Коротко кажучи, воюючу країну не можна оцінювати за тим самими критеріях, що й країну мирну. Значна частина національного продукту йде на військові потреби, що веде до зниження споживання. Багато пар робочих рук вилучено з економіки — ці руки зайняті зброєю. Нарешті, з політичними свободами справи теж не все гаразд. Неприємно — але війна взагалі річ неприємна, і за змоги варто обходитися без неї. Окрім тих випадків, коли країні її нав’язують, як 2014 року нав’язали Україні.

За таких умов слід було б чекати, що Україна поступово зміщуватися вниз в рейтингу US News & World Report. Тим часом, її позиції тут зростають, хоча й не дуже швидко. Є хай і невеличкий, але успіх. Країна сягнула дна, відштовхнулася від нього і почала спливати.

Але тут найнебезпечніше було б використовувати аргумент «війна все спише». Війна може щось пояснити, але нічого не може виправдати. Факт залишається фактом: мету поліпшення України (і передусім — поліпшення умов життя її населення) заявлено було, а ось досягнуто — ні.

Опублікований US News & World Report рейтинг надзвичайно корисний для України. Він у ній підтримує вельми корисне відчуття — невдоволення собою і прагнення до самовдосконалення. А вдосконалювати в нашій країні потрібно ще багато чого — точніше кажучи, практично все.

Ілля ФЕДОСЄЄВ
Газета: 
Рубрика: