Учора розпочався черговий суд у закритому режимі над регіоналом Олександром Єфремовим. Нещодавно екс-губернатора Луганщини відпустили під заставу 3,6 млн грн, який вніс за нього його товариш Борис Колесніков. На руку Єфремова одягли «модний» в колах «еліти під слідством» браслет, щоб «патріот Луганщини» часом не загубився.
Разом із тим до СІЗО потрапив і знаменитий «диригент» Верховної Ради, так само регіонал — Михайло Чечетов. Щоправда, як і Єфремову, Чечетову в чотирьох стінах ізолятору довелось провести не довго. Якийсь благодійник, ім’я якого скромно не розголошувалось, хоча є інформація, що ним є Новінський, вніс за регіонала заставу в 5 млн. грн. І Єфремов, і Чечетов, звичайно, вважають що їх звинувачують несправедливо. Хоча головна несправедливість, як на мене, в тому, що їхню відносну свободу оцінили так дешево і не порівну. А ще тому, що взялись за них аж через рік після втечі Януковича. Така кволість правоохоронних органів наштовхує на прикрі думки і псує страву. Багато луганчан, на очах яких їхня область була перетворена на пограбовану пустелю, мають питання до свого колишнього губернатора. Луганчани добре знають, кому належить «Укркомунбанк», в якому, за словами самого Єфремова, у нього картка і накопичення, яких не вистачає навіть на заставу. Взагалі, цинізм і факт того, що Єфремов не повів навіть бровою, коли говорив про відсутність у нього коштів для застави та про банк, який начебто до нього не має стосунку, довершує його психологічний портрет. Портрет людини, про яку в таких випадках говорять — і оком не моргне. Міміка Чечетова при визнанні скромності власних статків має так само піти до збірки «Психологія брехні».
Звинувачення, які їм висувають, носять більш гуманітарний характер — вислови, які ці два суб’єкти промовляли доволі обережно і непотребні голосування в парламенті. Вислови їхні завжди були умовні, з натяками. Садити депутата за голосування в парламенті за будь-який закон — нонсенс. Спроба наказати за голосування щодо «диктаторських законів» 16 січня 2014 року більш нагадує або зачіпку для подальшої низки обвинувачень, або «фору» для адвоката, щоб, посадивши, можна було згодом і відпустити. Справжні ж гріхи, наприклад Єфремова, треба копати починаючи з кінця 90-х років на його «любимій батьківщині».
А істині свідки його злочинів наразі перебувають або на окупованій території, або за межами країни, або померли. Наприклад, колишній голова Луганської телерадіокомпанії Родіон Мірошник, який безпосередньо розкручував маховик антиукраїнських настроїв на Луганщині, нещодавно разом із Плотницьким провів у Луганську з’їзд руху «Мир Луганщине». Цікаво також було б почути шанувальника методів Жукова Едуарда Лозовського (саме він у грудні 2013-го пропонував використати на Майдані досвід Жукова в Одесі), який взагалі перебуває невідомо де. Гадаю, слідство поки що не виклало всі звинувачення, які скоріше всього притримані на майбутнє. Саме тому, можливо, згодом нас чекає «реалізація» компромату на згаданих панів. Їх будуть згодовувати поступово, перетворюючи на медіа-забавку, можливо доповнивши ще кількома персоналіями.
Але зазначимо: якщо ті, хто вирішив все ж таки зайнятись колишнім губернатором Луганщини та іншими представниками старої (нової?) системи, всерйоз, то звичайно робити таку справу необхідно системно. Щоб не довелося згадувати потім знамениті слова пана Чечетова: «Мы их развели, как котят». Єфремов і Чечетов — це частина олігархічно-кланового болота, яке за десятки років проковтнуло багатьох «романтиків». Ми знаємо, що у «проєвропейських» політиків в Україні є особливість не доводити справи до кінця та іноді спиратись на домовленості. В цьому випадку такий підхід може скінчитись непередбачуваними катаклізмами.
Дмитро СНЄГИРЬОВ, громадський діяч, Луганськ:
— Після провалу в Дебальцевому суспільству треба було підкинути кістку для того, щоб відволікти увагу від військової катастрофи, яка сталася в районі цього чергового котла. Єфремов — фігура знакова, як керівник парламентської фракції великої партії, з якою, власне, і пов’язували початок конфлікту на сході України. Затримання Єфремова мало піарний характер. І про це свідчить той факт, що буквального наступного дня він вже вийшов на свободу під мінімальну заставу. Таким чином хотіли показати, що з приходом нового керівництва прокуратури демонструється боротьба з людьми, які пов’язані з фінансуванням і підтримкою сепаратистського руху в Україні. Але тут виникає питання не тільки до Генпрокуратури, а й до вищих посадових осіб, зокрема до Президента України, чому в країні, де вже рік точиться війна, лише зараз приймається політичне рішення про показову затримку одного з лідерів сепаратизму. На мою думку, відповідь лежить на поверхні. Порошенко разом з Єфремовим є одним із співзасновників Партії регіонів. Не виключаю момент особистих стосунків. Хоч як би там було, сам факт затримки такої фігури як Єфремов, а тим більше, якщо б його протримали до квітня місяця, це б значною мірою знизило той градус напруги, який зараз є на Луганщині. Адже Луганщина — це територія, яка фактично контролювалася Єфремовим. Мабуть, вже ні у кого не залишилось питань щодо того, хто є ляльводами Плотницьких, Болотових та інших, які змінювались на політичній арені Луганщини протягом останнього року. Наразі так звана ЛНР, на відміну від «ДНР», дотримується позиції відведення військ, як це передбачено Мінськими угодами. Про це свідчать останні два дні. Виявляється, що достатньо було «закрити» хоча б на день одну людину, яку пов’язують з фінансуванням і утворенням «ЛНР», як пішла відповідна вказівка тим людям, які є уособленням цих республік щодо дотримання Мінських угод. Тоді виникає питання, чому теж саме не проводять з представниками донецького клану.
