Як відомо, 27 вересня в столиці України розпочалися міжнародні меморіально-скорботні заходи, присвячені 75-м роковинам трагедії Бабиного Яру. Делегацію Ізраїлю, зокрема, очолив президент цієї країни Реувен Рівлін. Відбулися переговори пана Рівліна з Президентом України Петром Порошенком, зокрема йшлося про залучення ізраїльських інвестицій в Україну, активізацію двосторонніх відносин, про надскладні проблеми минулого. Два президенти провели спільну прес-конференцію, витриману у вельми оптимістичному дусі. Але...
Буквально за пару годин президент Ізраїлю виступив на спеціальному засіданні Верховної Ради України, присвяченому роковинам перших розстрілів у Бабиному Яру. І ось що він сказав (цитуємо дослівно): «Близько 1,5 млн євреїв було вбито на території сучасної України під час Другої світової війни в Бабиному Яру і багатьох інших місцях. Їх розстрілювали в лісах, біля ярів і ровів, зіштовхували в братські могили. Багато посібників злочину були українцями. І серед них особливо виділялися бійці ОУН, які знущалися над євреями, вбивали їх і в багатьох випадках видавали німцям. Вірно і те, що було більше 2,5 тис. праведників народів світу і ті лічені іскри, які яскраво горіли в період темних сутінків людства. Однак більшість мовчали. Відносини між українським і єврейським народами сьогодні спрямовані в майбутнє, але ми не можемо допустити, щоб історія як з її страшними, так і з її хорошими подіями забулася», — підсумував президент Ізраїлю.
Як бачимо, Реувен Рівлін висловився гранично відверто, до того ж, очевидно, він виступав у Верховній Раді не як приватна особа (та ще й на такому заході), а, цілком імовірно, висловив офіційну позицію Держави Ізраїль, главою якої він є. (До речі, на момент підписання номеру не чутно було про офіційну реакцію Президента або нашого МЗС на слова пана Рівліна.) Але дозвольте, читачу, з такою самою відвертістю висловити декілька міркувань (особисто від автора), чому, на мою думку, подібний підхід є неприйнятним, образливим для українців і не сприяє «спрямованим у майбутнє» відносинам наших народів.
По-перше, слова Р. Рівліна — це, по суті, застосування цілком хибного методу колективної відповідальності за масові геноцидні злочини. Відповідальності фактично загальнонаціональної — адже, повторимо цитату, «багато посібників злочину були українцями» (тут наявні не просто критерії колективної відповідальності, а й відповідальності національної — українців). А тим часом норми міжнародного кримінального права, як і норми моралі, передбачають індивідуальну (наголошуємо!) відповідальність конкретних злочинців за конкретні, скоєні ними, злочини, і обрахування щодо того, що «багато злодіїв» були представниками такої-то нації (української, єврейської, німецької, російської тощо) — це шлях у нікуди.
По-друге, українці пережили, як відомо, Голодомор-геноцид 1932—1933 років. Кнесет Ізраїлю офіційно (на відміну від нашої Верховної Ради) досі не визнав його геноцидом. Автор цих рядків не вважає правильним здійснювати «моніторинг» за національною ознакою злочинців, що винні у геноциді — терорі голодом й з’ясовувати відсоток євреїв, росіян, грузинів тощо у середовищі цих нелюдей. Проте скажімо відверто: після виступу Р. Рівліна кількість прихильників саме такого підходу серед українців, цілком можливо, збільшиться. І ще: як сприйняли б в Ізраїлі, якби Президент України у виступі в стінах кнесету порушив би саме це питання і саме в такій площині? І де реакція українських інтелектуалів на таку позицію кнесету?
По-третє. Так, ми із сумом маємо визнати, що президент Ізраїлю перебуває в полоні сумно відомих радянських стереотипів (як мінімум). А яким є рівень громадянської відповідальності та інтелектуальної зрілості наших депутатів, громадських діячів, експертів, «зірок» «Фейсбуку»? Що заважає їм уголос заявити на весь світ: так, у Бабиному Яру полягли десятки тисяч євреїв, страшними були їхні жертви, але там загинули не лише євреї. І жодна нація чи спільнота не вправі «приватизувати» цю трагедію. Бабин Яр є святим місцем і нашої української скорботи — досить згадати чільну діячку ОУН(м) Олену Телігу (Шовгенову), розстріляну там. Вона, росіянка за походженням, стала українською патріоткою й націоналісткою із почуття, передовсім, ображеної і потоптаної справедливості. Вражаючий приклад для наших інтелектуалів.
І, нарешті, останнє. Чи правильно вчинили наші владоможці, надавши Президенту Ізраїлю фактично «ексклюзивні права» на прем’єр-виступ під час скорботних заходів у парламенті? Чи була достатньо продуманою «режисура» цих заходів? Адже не так вже й важко було передбачити, що саме буде говорити Рівлін — ще 15 років тому один із його попередників на посаді, Моше Кацав, говорив на 60-х роковинах Бабиного Яру практично те саме. Яка позиція нашого МЗС і якою є його роль у цих заходах?
Дуже важливо зрозуміти одне: українців такого роду демарші, як промова Р. Рівлін, не мають ставити у принизливе становище «головних винних» або «тих, хто вічно кається». Адже навіть Р. Рівлін мусив згадати про «праведників світу» — українців, які з ризиком для життя (і багато хто віддав життя) рятували беззахисних євреїв. Щоправда, говорячи про ці «лічені іскри» (як він висловився), пан Рівлін не згадав, що вони були українцями (як не згадав й не міг згадати, що у складі ОУН були й єврейські військові частини). Але для нас більше важить інше. Цей прикрий факт яскраво свідчить ще й про неякісне ставлення (якщо не цілковите невігластво) нашої еліти, як вона сама себе йменує, до життєво важливих питань державного будівництва й національної пам’яті. Оце є вже насправді серйозним. «Якби ви вчились так, як треба…»
«ПРАВЕДНИКІВ МИРУ БУЛО НЕ ДВІ З ПОЛОВИНОЮ ТИСЯЧІ, А ДЕСЯТКИ ТИСЯЧ»
Юрій ЩЕРБАК, публіцист, посол України в Ізраїлі (1992—1994):
— Українська влада в особі Ірини Геращенко відреагувала на заяви президента Ізраїлю в Києві. Президент України не став нічого заявляти, адже швидше за все не хоче псувати відносини з головою Ізраїлю. Отже, влада не так гостро, але відреагувала. На мій погляд, у своєму виступі у Верховній Раді президент Ізраїлю Реувен Рівлін не сказав нічого нового, чого б ми не чули від його попередників щодо участі українських націоналістів у Голокості. Звичайно, це старі стереотипи, які сформовані ще в період Другої світової війни радянською пропагандою. Ці стереотипи, на жаль, глибоко увійшли в свідомість багатьох ізраїльтян. Я пам’ятаю одного високого представника Ізраїлю, який приїхав в Україну, зустрічався з українськими жінками, які його і його брата врятували в Коломиї, ховали в підвалі від німців. Але коли він повернувся до Ізраїлю (а я як посол України був на тому прийомі), заявив, що одним із найбільш антисемітських народів є українці, греки і поляки. І при цьому він не назвав... німців.
Мене це дуже здивувало, адже тільки-но він був в Україні і спілкувався з українцями, які, ризикуючи власним життям, його врятували. На жаль, президент Ізраїлю повторив цей же стереотип.
Я уважно вивчав історію Ізраїлю і можу сказати, що там були свої національно-визвольні організації, які діяли в ім’я держави Ізраїль. Представники цих організацій стали частиною шанованого політичного спектру і нічого страшного ніхто в цьому не вбачає. Ми повинні вбивць називати поіменно і відмовитись від політики подвійних стандартів. При цьому не варто звертати увагу це українці чи ні та належать вони до українських національних рухів чи ні. Тобто треба називати конкретні прізвища. Називати ж всю організацію антисемітською або навіть народ не можна. Звичайно, заява президента Ізраїлю, яка була зроблена у вівторок, є некоректною. У нас склався історичний консенсус між українцями і євреями, і немає державного антисемітизму. Більш того, навіть побутовий антисемітизм зустріти у нас важко, і це стверджують багато впливових єврейських діячів в Україні. Треба говорити саме про ці реалії сьогодення, а не жити в стереотипах минулого.
В 1991 році, щойно Україна проголосила акт державної Незалежності в серпні, у вересні відбувся пам’ятний реквієм-мітинг в Бабиному Яру, куди з’їхалися дуже багато представників західних країн. Тоді виступав Президент Леонід Кравчук і сказав, що ми повинні покаятись за скоєні злочини. Гадаю, що це і є формулою нової України. Нова Україна, яка ніякого відношення до тих злочинів не мала, проте взяла на себе частину провини. Сумніваюся, що постійне повторення таких заяв буде поглиблювати наші відносини. Вважаю, що цей злочин, який стався на київській землі, треба ще вивчати. Кияни тоді плакали і сумували. Це була картина всенародної трагедії. Ми повинні знати, що праведників миру було не дві з половиною тисячі на всю Україну, а їх було десятки тисяч. Але вже в 1946 році радянська влада заборонила єврейську тематику, і припинилися всілякі розшуки тих осіб, які допомагали євреям. Свого часу в Ізраїлі ми проводили спільну конференцію і ставили питання про те, що треба оголосити Андрія Шептицького і його брата Климентія праведниками миру. Але ізраїльська сторона категорично це заперечила, сказала, що цього не зробить (не зважаючи на те, що Шептицький врятував сотні євреїв). Отже, про все це ми маємо знати, звичайно, не оминаючи конкретних осіб, які коїли злочини.
«НІХТО НЕ МОЖЕ НАДАТИ ДОКУМЕНТІВ, ЯКІ Б ДОВОДИЛИ ПРИЧЕТНІСТЬ ОУН ДО ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ЄВРЕЇВ»
Йосиф ЗІСЕЛЬС, Український громадський діяч і дисидент, діяч українського єврейського руху:
— Мій виступ у Верховній Раді у вівторок є повною протилежністю словам президента Ізраїлю. Варто звернути увагу на те, що він говорив на івриті. Я не впевнений в адекватності перекладу з івриту, адже спеціалістів в синхронному перекладі з івриту на українську мову не так багато. Я вже зробив запит у ізраїльському посольстві для того, щоб вони надали мені повний текст промови президента івритом. Ми віддамо цей текст нашим фахівцям, які мають перекласти цю промову українською мовою, і тоді зможемо детально обговорювати нюанси висловлювань, а не інтерпретації. Якщо він дійсно сказав те, як його переклали, то тут може бути два пояснення. По-перше, це говорить про дуже погане знайомство з українською історією. Але якщо Ривлін може не знати достеменно історичних нюансів, то експертів, які готували цю промову, я просто не розумію. Адже виходить, що вони зовсім не готувалися і не вивчали історію, орієнтуючись на стереотипи радянської пропаганди. 2007 року і я допомагав готувати візит Ющенка до Ізраїлю. З ним їхали вчені з інституту національної пам’яті Яд ва-Шем. Вони хотіли побачити, чи є дійсно документи, які свідчать про те, що ОУН та особисто Степан Бандера чи Роман Шухевич причетні до злочинів Голокосту. Таких документів не знайшлося. Хоча в розмовах дехто говорить, що всі ці документи є. Тоді покажіть їх, інакше це несерйозний рівень. Ми знаємо, що Радянський Союз, який на той час був досить потужною силою, так само намагався залучити ОУН, Бандеру і Шухевича до процесу в Нюрнбергзі, але їм цього також не вдалося. Міжнародний трибунал не пішов за радянськими інсинуаціями.
Взагалі, доки історики не розібралися в цій темі, робити політичні заяви такого ґатунку не варто. Це ж стосується і журналістів. Нагадаю, президент Ізраїлю є людиною похилого віку, і його свідомість формувалась ще за часів існування Радянського Союзу, а отже і радянської пропаганди. Більше того, навіть зараз Росія намагається нав’язати на Заході думку, що 2014 року в Україні перемогли начебто фашисти. Зараз цих міфів менше, але тим не менше коли мене про це запитують на Заході, я кажу, що тоді й мене — єврея та одного із керівників єврейської громади — можна вважати «фашистом», адже я брав участь у Майдані, так само як і євреї гинули на Майдані і зараз воюють на Донбасі.
Валентин ТОРБА, «День»
