Скандал з так званими «плівками Деркача» має кільки важливих висновків для України. Ця історія несе в собі не просто внутрішньополітичний українській характер, причому з глибокими коріннями, а й геополітичний вимір.
19 травня народний депутат України Андрій Деркач (випускник Вищої школи КДБ в Москві) оприлюднив аудіозаписи, на яких нібито зафіксовані телефонні розмови експрезидента України Петра Порошенка і колишнього віцепрезидента США Джо Байдена в той час, коли вони займали свої посади. Деркач стверджує, що оприлюднені ним матеріали свідчать про вплив Джо Байдена на Петра Порошенка, зокрема коли йдеться про відставку генпрокурора Віктора Шокіна, що розслідував справу компанії Burisma, до якої був причетний син ексвіцепрезидента США Хантер Байден, і про зміну українського уряду в 2016 році (йшлося про надання Україні кредиту в розмірі 1 мільярд доларів). Деркач заявляє про те, що в обох випадках йдеться про факти міжнародної корупції, державну зраду і зовнішнє управлінні з боку США.
Байден і Порошенко всі звинувачення Деркача відкидають. Представник передвиборчого штабу ексвіцепрезидента США Ендрю Бейтс заявив, що опубліковані записи сильно відредаговані. А Петро Порошенко стверджує, що розмова була сфабрикована для дискредитації України, а також, що це— спецоперація Росії за участі адміністрації чинного українського президента. До речі, поставити крапку в цьому скандалі могла б міжнародна фоноскопічна експертиза аудіозаписів.
Сам Володимир Зеленський був змушений відреагувати на цей скандал, адже оприлюднення записів (можливо, навмисно) відбулося якраз напередодні його пресконференції. «Я думаю, вони так керували державою, що їх чекає дуже багато різних пригод і різних вироків»,— сказав він.
В той же день, 20 травня, Офіс генерального прокурора України відкрив кримінальне провадження про державну зраду і зловживання владою п’ятим президентом Порошенком. А вже майже через тиждень Державне бюро розслідувань України відкрило провадження через прослуховування розмови двох високопосадовців. Згідно з документом, незаконне використання засобів отримання інформації могло заподіяти шкоду інтересам держави.
Отже, перше. Україна в черговий раз потрапляє в скандал, висвітлюючись в американських новинах в негативному ключі. В США знову бачать, що в цій країні— зловживання владою, склоки, корупція, та ще й намагаються залізти в американську політику. Чому в черговий? У 2016 році під час президентської кампанії в США в Києві були оприлюднені фрагменти з так званої «амбарної книги» Партії регіонів, які нібито свідчили про те, що глава виборчого штабу Трампа Пол Манафорт свого часу отримував грошові кошти за свої послуги від команди Віктора Януковича. В результаті Манафорт змушений був піти у відставку, що не могло не позначитися на ставленні Трампа до України. В 2019-му у США вже самого Трампа звинуватили в тиску на президента Зеленського під час телефонної розмови двох президентів. Очільник Білого дому наполягав на продовженні розслідування щодо сина Байдена в Україні і ставив в залежність отримання Києвом чергової допомоги. Це навіть стало приводом, який запустив механізм імпічменту президента в США. Але Трамп втримався.
Друге. В самій Україні, певним чином, вже звикли до постійних скандалів, які зокрема пов’язані із оприлюдненням тих чи інших записів. Тут можна згадати і «плівки Онищенка», і «плівки Труби», і «плівки Гончарука», і «плівки Єрмака», проте окрім гучних заяв і боротьби різних груп впливу за допомогою подібних методів ці записи ні до яких конкретних результатів не приводили. Відсутність результатів розслідування— давня негативна традиція в Українській політиці. Згадаємо «плівки Мельниченка». Справа гриміла на весь світ, але замовники вбивства журналіста Георгія Гонгадзе та жорстокого побиття громадського діяча Олексія Подольського досі не покарані (виконавці— засуджені). Подібні речі не можуть не породжувати нові скандали і безкарність, яка продовжується в Україні роками за різних президентів. Не кажучи про те, що всі ці записи— це ще й проблема безпеки країни. Якщо записують багатьох, включаючи найвищих посадових осіб, тоді це вже питання до роботи українських спецслужб.
Третє. Наразі ми є свідками як американська виборча кампанія, де ведеться боротьба за президентське крісло між республіканцем Трампом і демократом Байденом, напряму відображається на Україні. Більш того, окремі українські політики також розділилися на два табори і «співпрацюють» із своїми «друзями» із-за океану, що не може негативно не впливати на нашу країну, адже ставить її в положення об’єкту, який використовують у внутрішньоамериканській політичній боротьбі. В цьому ключі чинній владі в Україні важливо не повторити помилку своїх попередників в 2016 році, коли тодішня українська влада фактично зробила ставку на кандидата від демократів— Гілларі Клінтон (не без допомого олігарха Віктора Пінчука: американська преса писала про мільйонні внески останнього у виборчий фонд Клінтонів), яка в результаті програла. І коли переміг Трамп, це мало негативні наслідки для американсько-українських відносин.
Рецептом виходу з подібних внутрішньополітичних та геополітичних «пасток» для України— є необхідність становлення власної суб’єктності. Зокрема зовнішньою політикою має займатися офіційна влада, а не окремі олігархічні клани. Складне завдання, яке вимагає від керманичів держави знань історії, залучення професіоналів і захисту не особистих, а національних інтересів. Тоді і ставлення до нас в світі буде інакшим.
