Практично з перших днів президентства Володимир Зеленський увійшов у клінч і протистояння з парламентом, що діяв, відрядивши його на дострокові вибори. Частина народних депутатів сприйняла рішення нового гаранта, деякі навіть з радістю, але більшість відмовилася змінювати виборче законодавство, хоча заздалегідь про це домовилися. У результаті — пішли на вибори за старими правилами, що, звичайно ж, ускладнює розрахунок Зеленського на здобуття одноосібної більшості в майбутній Верховній Раді. Хто виграє від цього протистояння? Які основні виклики стоять перед новою владою? Наскільки сильним є вплив Ігоря Коломойського на процеси, що відбуваються? Про що йтиметься на найближчому форумі «Вільна Росія»? Про це ми вели розмову з доктором історичних наук, політичним консультантом Оленою ГАЛКІНОЮ, з якою команда «Дня» познайомилася цього року на відкритті фотовиставки нашого видання в Дніпрі.
«НЕ МОЖНА СТВЕРДЖУВАТИ, ЩО ЗЕЛЕНСЬКИЙ ПРИЙШОВ НА ПОСАДУ ЗНИЗУ, ОСКІЛЬКИ ВІН УЖЕ БУВ СЕЛЕБРІТІ»
— Як ви оцінюєте нинішнє протистояння нового Президента і парламенту? Це боротьба «нових» і «старих», чи це протистояння в межах старої системи?
— Зеленський насправді позасистемна людина, але не антисистемна. На відміну від того ж Пашиняна у Вірменії, який, будучи журналістом, довгий час розслідував корупцію влади, сидів у в’язниці, організовував протести і на хвилі народного гніву прийшов до влади. В Україні на прикладі Зеленського ми бачимо, що фактично була «зламана» система виборів. Зеленський акумулював протесні настрої людей і направив їх на підтримку своєї кандидатури, що стало несподіванкою для абсолютної більшості політиків. Не можна казати, що Зеленський прийшов на посаду знизу, оскільки він уже був селебріті. Він був частиною еліти, але вона не ухвалювала рішень. При цьому, можливості, які Зеленський знайшов як богема, він використовував як ніхто інший. Це унікальне явище в світовій політичній історії, коли, по суті, людина, не маючи програми, вочевидь артикульованих політичних позицій, не ведучи класичної виборчої кампанії, вривається в політику і перемагає. Для позасистемної людини це лише так і могло бути.
Ми знаємо, що в Україні не такий авторитарний режим, як в Росії. Політичну систему в Україні я оцінюю як конкурентну олігархію, коли існує щільно спаяна еліта, яка, на відміну від мас, що не усвідомили своїх інтересів, вирізняється солідарністю. Разом із тим, усередині цієї еліти є різні групи, які борються між собою, відповідно, виникає повітря свободи і є можливість проникнути в цю систему знизу. Якщо є якісь проблеми із завоюванням влади, тоді частина еліти звертається до народу, а потім все повторюється знову. В проміжку ж між виборами в еліт немає зацікавленості апелювати до людей, тому позасистемному політикові Зеленському необхідно було вирішити: як звернутися до людей. У нього був телевізор, і стояло завдання: дотягнути враження людей про себе як людини не з політики. Його кампанія насправді була дуже довготривалою і стартувала з виходом телесеріалу «Слуга народу» 2015 року. У ньому сценаристи зуміли показати образ ідеального політика, образ майбутнього і дали людям можливість звикнути до цієї незвичайної ідеї позасистемної людини. І виборцям це сподобалося.
«ПРОТИСТОЯННЯ ЗЕЛЕНСЬКОГО ТА НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ — НЕ НА КОРИСТЬ ОСТАННІМ»
— Тоді виникає запитання: висока підтримка виборців — це від незрілості суспільства, чи люди все розуміють і бачать, але існує абсолютне розчарування в політиках?
— Думаю, останній чинник є домінуючим. Опитування громадської думки тривалий час показувало існування глибокої недовіри до політиків. Проблема в тому, що попередні президенти не втілювали інтереси народу, тому протесні настрої переважали. Разом із тим, у Зеленського був позитивний порядок денний, відображений у серіалі «Слуга народу». Тому він і переміг по всій Україні, за винятком однієї області. Я вважаю, що це перемога українського громадянського суспільства, яке проходить етап становлення. Коли 2014-го по всій території України переміг Порошенко, явка на півдні та сході була низькою, а в частині Донецької та Луганської областей узагалі мало хто голосував. Тепер же ми побачили однакову, досить високу явку по всій країні. Люди сприйняли ці вибори як можливість узяти участь і вплинути на ситуацію. Причому, не війна та зовнішній чинник стали основою для об’єднання, як 2014-го, а внутрішні проблеми. Неправильний внутрішній курс щодо розподілу національних багатств, який продовжив вести Порошенко за прикладом попередніх президентів, призвів його до поразки. І якщо ми звернемо увагу на серіал «Слуга народу», то там немає зовнішнього чинника, в основному йдеться про внутрішні проблеми, зокрема, існує жорстка критика парламенту.
І ось тут ми підійшли до питання про протистояння президента з Верховною Радою. Як бачимо, раніше вже все було підготовлено: в образі «95 кварталу» парламент — це абсолютне зло, зосередження вад та олігархічної системи, з якою необхідно боротися. Тому, нинішнє протистояння Зеленського та народних депутатів — не на користь останнім. І чим жорсткіше вони критикують Зеленського, тим вищий його рейтинг, якщо, звичайно, не будуть допущені якісь феєричні помилки з його боку. Невиразну позицію щодо низки запитань, у всякому разі, поки йому прощатимуть. Суперечливі слова, спочатку про те, що потрібний референдум щодо домовленостей з Росією, а потім, що ми взагалі з ними не розмовлятимемо, поки не матимуть кардинального впливу на його підтримку. Частина респондентів у соцопитуваннях стверджують, що Зеленському треба дати як мінімум півроку, а частина — 100 днів (в цілому це більшість), відповідно, враховуючи, що дострокові вибори до парламенту пройдуть менше ніж через два місяці, підтримка збережеться.
«У НОВОМУ ПАРЛАМЕНТІ «СЛУЗІ НАРОДУ», ЩОБ СТВОРИТИ КОАЛІЦІЮ, раДШЕ, ДОВЕДЕТЬСЯ З КИМОСЬ КООПЕРУВАТИСЯ»
— У партії «Слуга народу» вже заявили, що вони націлені взяти однопартійну більшість у новому парламенті. Але виборчу систему змінити не вдалося, вона залишилася старою — пропорційно-мажоритарною, що ускладнює поставлене завдання. Ви як вважаєте?
— Поки не схоже на те, що партії «Слуга народу» за старої виборної системи вдасться взяти більшість у парламенті. Команда Зеленського як під час президентської компанії, так і зараз вочевидь орієнтується на успіх Макрона у Франції. Але там вибори до парламенту проходять стовідсотково в мажоритарних округах у два тури. А у нас половина народних депутатів обираються в мажоритарних округах в один тур. Відповідно позасистемному або новому кандидатові виграти в першому турі складніше. При системі в два тури, ситуація була б іншою. У першому турі позасистемний кандидат може програти кандидатові, який давно засівав округ, але все одно вийти в другий тур, і там уже, закумулювавши весь протесний електорат, виграти.
Пропорційна система для Зеленського була б вигіднішою, але, як відомо, депутати фактично обдурили президента, не додержавши слова після домовленостей. І ще не факт, що вони самі виграють від того, що залишилася змішана система.
У новому парламенті політичній силі Зеленського, щоб створити коаліцію, швидше за все, доведеться з кимось кооперуватися. Якщо вибори все-таки відбулися б восени, то у нового президента було б більше часу якісніше сформувати свою парламентську команду. Зараз таких шансів менше. В цілому новий парламент, швидше, буде не кращим, а може і гіршим від нинішнього. Туди може потрапити велика кількість випадкових людей, плюс представники старих олігархічних груп.
«РОСІЯ РЕАГУЄ НА ЗЕЛЕНСЬКОГО НАСТОРОЖЕНО, ВОНИ НЕ ЗНАЮТЬ, ЧОГО ВІД НЬОГО ЧЕКАТИ»
— Ви говорили про систему конкурентної олігархії, що існує в нас у країні. З перемогою Зеленського, схоже, один з них дістане більше можливостей, ніж інші. У будь-якому разі про це багато пишуть. Як ви оцінюєте ступінь впливу Ігоря Коломойського на нового Президента й на подальші політичні процеси в країні?
— Олігархи в Україні різні. Сама номенклатурно-олігархічна система, що склалася в роки незалежної України, головним чином за часів президентства Леоніда Кучми, насправді сягає корінням у радянське минуле. Якщо ми подивимося на життєвий шлях усіх цих людей, то той же Коломойський, наприклад, був пов’язаний з цеховиками, хтось з номенклатурою, хтось з криміналом. Українська соціально-політична система і системи інших пострадянських країн, держав Латинської Америки, арабських світських країн мають низку схожих рис. Головна з них — наживатися на державі, де чиновники — це правлячий клас, до якого пристебнуті олігархи.
Коломойський вибивається з низки інших не лише своїм бекграундом, а й тим, як він проявив себе 2014 року. Він і його команда (Геннадій Корбан, Борис Філатов) дійсно діяли всупереч своїй вигоді й показали себе як державники. Ніхто з інших успішних бізнесменів на це не пішов. Ми пам’ятаємо, як поводився той же Рінат Ахметов. Незважаючи на репутацію жорсткої людини, він чомусь абсолютно неадекватно оцінював ситуацію, що розвивалася в Донбасі навесні 2014-го. Він мав усі ресурси, щоб зупинити «російську весну», але не зробив цього. Адже слід було діяти не лише пряником, а й батогом, як це робив Коломойський у Дніпрі. У цієї команди є історія успіху (причому з ворогом, що багаторазово перевершує в ресурсах), на відміну від багатьох інших постмайданних політиків.
Як зараз Росія реагує на Зеленського? Дуже насторожено, вони не знають, чого від нього чекати. З Порошенком їм було легко й зрозуміліше. Зараз росіяни намагаються всіляко відрізати Зеленського від Коломойського і його команди. Доказом цього, зокрема, є інтерв’ю близького до Суркова політолога Олексія Чеснакова, який прямо говорить, що «народ Донбасу» домовлятимемося із Зеленським лише тоді, коли він, зокрема, усуне й посадить цього «кривавого олігарха», який посилав «карателів» на Донбас.
«МОЖЛИВО, КОЛОМОЙСЬКИЙ ЯКРАЗ БУВ БИ ЕФЕКТИВНИМ У РОЛІ «КАХИ БЕНДУКІДЗЕ»
— До речі, рекомендації розібратися з Коломойським давав і юрист Дональда Трампа Рудольф Джуліані.
— Думаю, американці теж не знають, чого чекати від Коломойського, зважаючи на дії останнього 2014 року.
Тепер щодо впливу олігархів і Коломойського. Пригадаймо Революцію троянд у Грузії. Хоч би що там казали, але інституційні реформи з приходом Саакашвілі були проведені ефективно, хоча сказати подібне про економічну політику не можна. Хто розробляв інституційні реформи в Грузії? Каха Бендукідзе. Ким він був? Не просто олігархом, а російським олігархом, який продав бізнес у Росії й переїхав до Грузії, де став «батьком реформ». Можливо, Коломойський якраз був би ефективним у ролі такого Кахи Бендукідзе? Чому ні? Якщо цей олігарх використовуватиме свої зв’язки із Зеленським для розв’язання проблем свого бізнесу, це погана історія, що має бути засуджена суспільством. Якщо ж у нього є мета реалізовувати реформи (у своїх інтерв’ю він висловлює багато цікавих ідей), тоді це позитивна історія для країни.
«НЕОБХІДНА ЄВРОПЕЙСЬКА СИСТЕМА ВІДКРИТИХ ПРАЙМЕРІЗ, З УЧАСТЮ НЕ ЛИШЕ ЧЛЕНІВ ПАРТІЇ, А Й ЇЇ ПРИБІЧНИКІВ»
— Одна з основних проблем для нового Президента — це кадрове питання. Де взяти якісних, професійних людей на різні державні посади, для роботи в парламенті?
— Це велика проблема, але є вихід. Як це можна зробити всередині партії? Є система праймеріз, але потрібна не американська модель, яка сформувалася в XIX столітті й багато в чому є атавістичною й не дає соціальних ліфтів. Адже Трамп — це теж протестне голосування проти скляних стель, які влаштували Республіканська й більшою мірою Демократична партії. Для нас підходить європейська система відкритих праймеріз, у яких беруть участь не лише члени партії, а й її прибічники. Якщо пригадати того ж Макрона, то половину своїх кандидатів він якраз відібрав за чіткими й зрозумілими критеріями. Далі нехай люди, які голосували за Зеленського на виборах, шляхом відкритого голосування обирають серед кандидатів, які відповідають критеріям, хто може бути в команді нового Президента. Думаю, їхня якість буде не гіршою, ніж якщо вони будуть набрані в кулуарний спосіб.
Щодо непотизму. Це, звичайно, зло, але знову-таки пригадаймо серіал «Слуга народу». Що називається, вас попереджали. Президент Голобородько призначив на посади своїх шкільних друзів. Те саме зробив Президент Зеленський — призначив на посади друзів з «95 кварталу». Для української політичної культури це цілком прийнятно, великого обурення суспільства, як бачимо, немає. До того ж це не номенклатурні призначення — дочки, брата, свата, зятя, водія, секретарки... а призначення людей, які як командні гравці разом із Зеленським створили успішний бізнес завдяки креативній творчості. І цей бізнес не був пов’язаний з розкраданням національного багатства. Інша річ, що буде далі — чи будуть обіцяні відкриті конкурси? Йдеться не про ті конкурси, які ми маємо останніми роками. Головне, щоб Зеленський встановив чіткі й прозорі правила, яких дотримуватиметься сам. Якщо буде налагоджений механізм справедливого конкурсу, тоді це буде позитивним досягненням.
«ЛІБЕРТАРІАНСТВО — ЦЕ ПРЯМА ПРОТИЛЕЖНІСТЬ ТОМУ, ЧОГО ЧЕКАЮТЬ 75% ГРОМАДЯН УКРАЇНИ»
— Які ще виклики стоять перед новим Президентом і країною?
— Про перший виклик ми вже поговорили — це потрапляння позасистемної людини на найвищу посаду країни з дуже маленькою командою й неготовністю до обов’язків, що звалилися на нього. Другий — зовнішня агресія й стан гібридної війни з невирішеним питанням окупованих територій, де гинуть люди. Третій момент — складна соціально-економічна ситуація. Почнемо з останнього.
Що об’єднує різні регіони України? Це розподіл національного багатства. Близько 75% населення тією чи іншою мірою дотримуються поглядів, які у світовій політології називаються соціал-демократичними. Причому жодна партія з подібною назвою не матиме успіху в Україні через дискредитацію соціалізму за часів Радянського Союзу. Але соціал-демократичні ідеали мають широке поширення, оскільки передбачають такі речі: перше — соціальна справедливість; друге — свобода. Люди вважають, що у них є право на безкоштовну медицину, освіту, роботу, житло й так далі. Причому ці права вони вважають важливішими, ніж свободу слова. На жаль, вся попередня влада чула людей все менше й менше, відповідно вони сьогодні перебувають й соціальному відчаї. Хоча мало хто розуміє, що у Президента в цьому напрямку повноваження обмежені, а якщо у Зеленського буде успіх в парламенті, то вся відповідальність за подальшу соціальну політику ляже саме на нього. Тому перше завдання нового Президента — це зробити суспільство справедливішим і вирішити питання із збільшенням соціальних прав, починаючи із зниження тих же комунальних тарифів. Мене в даному випадку непокоїть, що команда Зеленського говорить про якесь там лібертаріанство. Хоча це пряма протилежність того, чого чекають 75% громадян України. Лібертаріанство — це ні безкоштовній освіті, медицині, пенсіям, і взагалі давайте продамо все, окрім совісті. Якщо проводитиметься така політика, це великі ризики для країни.
Політичну систему в Україні я оцінюю як конкурентну олігархію, коли існує щільно спаяна еліта, яка, на відміну від мас, що не усвідомили своїх інтересів, вирізняється солідарністю. Разом із тим, усередині цієї еліти є різні групи, які борються між собою, відповідно, виникає повітря свободи і є можливість проникнути в цю систему знизу. Якщо є якісь проблеми із завоюванням влади, тоді частина еліти звертається до народу, а потім усе повторюється знову. В проміжку ж між виборами в еліт немає зацікавленості апелювати до людей, тому позасистемному політикові Зеленському необхідно було вирішити: як звернутися до людей. У нього був телевізор, і стояло завдання: дотягнути враження людей про себе як людини не з політики. Його кампанія насправді була дуже довготривалою і стартувала з виходом телесеріалу «Слуга народу» 2015 року. В ньому сценаристи зуміли показати образ ідеального політика, образ майбутнього та дали людям можливість звикнути до цієї незвичайної ідеї позасистемної людини. І виборцям це сподобалося
З приводу війни й окупованих територій. Риторика нової команди про мир є небезпечною. Виходить, давайте говорити не про російську агресію й реінтеграцію окупованих територій, а про мир. Звичайно, про мир потрібно говорити, але на яких умовах? І тут від нової команди звучать суперечливі заяви, а по суті відповіді немає. Для передвиборного періоду відсутність чіткої позиції — непогано й не добре, хоча політичні сили Бойка, Медведчука й Новінського, а також Росія будуть це використовувати. Прописувати червоні лінії не треба, але конкретика, коли влада вже в руках, має бути. Також слід розуміти, що переговори з Росією — це дуже складна історія. Порошенко, незважаючи на те, що вважається хорошим дипломатом, було веденим у грі Путіна. Він двічі, щонайменше, потрапив у капкан — спочатку з Іловайськом і Мінськом-1, потім з Дебальцевим і Мінськом-2. Якщо нова команда вигадає спосіб нав’язати свою гру Росії, тоді це буде геніально.
Ще одне важливе питання — це інституційні реформи. Зараз, після перемоги Зеленського, український політикум ще перебуває в певному шоці, який потім мине, а образи залишаться. Тому сьогодні Зеленському слід проводити бліцкриг.
«МЕТА ПРОЕКТУ «БИТВА ЗА УКРАЇНУ» — ЗБЕРЕГТИ ПАМ’ЯТЬ Про ТЕ , ЩО ДАВАЛА НАРОДНА ЕНЕРГІЯ 2014-ГО»
— «День» уважно стежить за історико-аналітичним проєктом «Битва за Україну» (№ 69 за 19 квітня 2019 року), яким ви, зокрема, займаєтесь. Що змінилося з моменту нашого останнього інтерв’ю?
— У нас два основні напрямки зараз. Перше — це історико-документальний серіал, який ми робимо на YouTube (адаптована версія йде на каналі «Дніпроtv»). Друге — це запуск сайту, на якому міститиметься щоденна хроніка подій, що стосується Революції гідності, війни, реформ і всіх відомих подій як частини великого історичного процесу становлення громадянського суспільства в Україні з кінця 2013 до початку 2015 року. Тобто від Євромайдану до других Мінських угод, коли ці домовленості фактично скували можливість подальшого реформування країни. Тоді номенклатура зрозуміла, що все — загрози вторгнення більше немає, отже, можна проводити політику цементування свого панування й далі, використовуючи іншу ідеологічну установку. Проведення інституційних реформ фактично застопорилося.
Суть Революції гідності була у боротьбі українців за право вибору долі країни і своєї власної долі. 2014 рік став акумуляцією всіх прошарків суспільства, солідарності, чіткості шляху... Потім це все зникло. Тому наш проект присвячений тому, щоб через хроніку показати не лише, як починалася російська агресія і яким було протистояння, а й якими були помилки в системі управління, наприклад у тій же кадровій політиці. Також ми підбираємо новини, де висловлювалися певні ідеї, але так і не були втілені в життя, зокрема про реакцію Заходу на агресію Москви, їхнім обіцянкам щодо безвізу, економічних реформ тощо. 2014-го Україна справляла враження, що тут народжується якась нова соціально-політична організація суспільства, що революція дійде до кінця, але, на жаль, вона була припинена. Тому мета нашого проекту — зберегти пам’ять того, що тоді давала народна енергія, синергія частини еліти й креативних представників народу.
На даний момент сайт уже фіналізується, він базуватиметься на відкритих джерелах. Ми створюємо хроніку, до якої, сподіваємося, звертатимуться аналітики, дослідники, журналісти, самі учасники подій.
«КЛЮЧОВЕ ЗАВДАННЯ ФОРУМУ «ВІЛЬНА РОСІЯ» — БУТИ ГОТОВИМИ ДО ЗМІНИ СИТУАЦІЇ В РФ»
— Розкажіть про форум «Вільна Росія», учасником якого ви є. Коли й де проходить цей захід? Які завдання?
— Форум проходить у передмісті Вільнюса — містечку Тракай, 8—9 червня цього року. На мій погляд, наразі це найцікавіший і найперспективніший майданчик серед усіх наявних місць зборів вільних людей Росії й пострадянського простору для того, щоб обговорити й зрозуміти, яким чином діяти далі, щоб Росія все-таки стала вільною країною. Передусім це форум, де збираються прибічники лібертаріанства, ліберали, консерватори, соціал-демократи, і всіх об’єднує прихильність до демократичних цінностей, верховенства права, участі громадян в ухваленні рішень. Наше завдання — зрозуміти, як це зробити з таким бекграундом, як у Росії? І тут досвід України дуже цікавий, тому що росіяни, які бажають демократичного розвитку своїй країні, з величезною заздрістю дивляться на український політичний процес.
Зеленський влучив у яблучко, коли після своєї перемоги звернувся до пострадянських країн — дивіться, це можливо! Для Путіна це серйозний дзвінок, тому що в Росії на рівні муніципальних виборів є приклади, коли люди голосують за будь-якого кандидата, аби він не був представником влади. Це поки не страшно для режиму і не хитає його основи, але все одно є позитивним сигналом, який означає, що насправді не все так добре з підтримкою влади. Просто люди не хочуть ризикувати собою й виходити на протести, бо впевнені, що нічого не вийде.
На форумі «Вільна Росія» обговорюватиметься, як привести російське суспільство до демократії. Ми ж пам’ятаємо, що 1990 року більш як 60% жителів тоді ще РРФСР відповідали, що їм миліше демократія, ніж сильна рука. Мільйон людей виходило на Манежну площу з протестом проти придушення повстання в країнах балтії. Потім усе змінилося. Тобто у народу Росії є демократичний потенціал і прагнення нормального суспільства, але немає можливості. На Форумі обговорюватиметься демократичний транзит, громадянська активність, вибудовування горизонтальних зв’язків. А горизонтальні зв’язки базуються на довірі між людьми, і чим більше довіри, тим більше люди контролюють владу. Коли громадяни об’єднуються для того, щоб не вирубували їхній парк або щоб не будували якесь токсичне виробництво, це означає, є довіра, що дуже важливо при демократичному транзиті.
Ще одна важлива ініціатива Форуму — це Міжнародний суспільний трибунал. Ми ж розуміємо, що, незважаючи на рішення Міжнародного трибуналу ООН з морського права, який постановив звільнити українські судна й моряків, Росія цього не збирається робити. І навіть якщо будуть якісь санкції проти РФ, це все одно не вплине на ситуацію. Тому щоб був винесений хоча б якийсь заочний вирок, має бути потужний суспільний тиск. Світ має знати, чим є режим Путіна всередині країни, що він зробив в Україні, в Сирії, як взагалі відбувається ця гібридна війна, зокрема її інформаційна складова. Ідея Міжнародного суспільного трибуналу в тому й полягає, щоб через документування донести світовій спільноті повну картину в Росії.
Ми розуміємо, що, швидше за все, режим Путіна закінчиться разом з Путіним. І це може бути довго. Хоча є приклади Мугабе в Зімбабве або аль-Башира в Судані, які були страшними авторитарними лідерами, але їхні режими все одно зазнали краху. Ознак цього в Росії поки немає, але ми все одно повинні думати про те, як у разі чого відбуватиметься трансформація. Ми ж не хочемо чекістську хунту після Путіна. Тому основне завдання Форуму — бути готовими до зміни правил гри.
