На щастя, не весь Захід безнадійно інфантильний. І не весь вітчизняний політикум. Тому є шанс на те, що в ім’я абстрактно-позачасових «принципів демократії» та воістину безберегих «прав людини» Українську державу не змусять до фактичної самоліквідації, роздроблення та перетворенню бодай частини її на російський протекторат.
Ми ставимо тут поняття демократії та прав людини в лапки не тому, що заперечуємо їх як такі, а тому, що в своєму абстрактному та безберегому вигляді вони самі об’єктивно заперечують себе. Або для всіх, не поведених на «політичному абстракціонізмі», перетворюються на фарс. Як-от у Ботсвані, де вже понад півстоліття, з моменту набуття незалежності, при владі (більшість у парламенті, уряд і президент) перебуває та сама партія, структурована за племінною ознакою. Проте Ботсвану за рівнем свободи Human Rights Watch ставить майже на одному рівні з Ізраїлем, а Монголію — значно вище за останній і майже на рівні США. Ми вже не кажемо про Зімбабве, яке істотно випереджає за цією шкалою Україну (очевидно, виявами такої свободи вважаються пандемія СНІДу, від якого щотижня помирає понад 5 тисяч людей, і безробіття, що сягає 80 — 90%...).
Утім, повернімося до «політичного абстракціонізму». Скажімо, днями речниця Європейської служби зовнішніх зв’язків Майя Косьянчич на брифінгу в Брюсселі заявила щодо ухваленого Верховною Радою Закону про заборону російським громадянам бути спостерігачами на виборах в Україні: «Як ви знаєте, Україна стикається з добре відомими викликами в галузі безпеки з 2014 року, й у зв’язку з цим ми повністю підтримуємо незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України в межах її визнаних кордонів», — наголосила Косьянчич. Але додала до цього: «Ми, як Європейський Союз, приділяємо дуже велике значення виборчому спостереженню, яке проводиться ОБСЄ/БДІПЛ, і переконані, що Україна має забезпечити, аби БДІПЛ (Бюро з демократичних інститутів і прав людини при ОБСЄ. — Авт.) мало змогу провести своє спостереження за виборами в Україні в повній відповідності до встановленої практики». Ані слова про Росію, яка веде війну проти Української держави й окупувала не лише Крим (де, до речі, ОБСЄ «не помітила» незаконних виборів верховних органів влади Росії), ані слова про те, що російські спостерігачі, ясна річ, будуть («відповідно до встановленої практики») офіцерами спецслужб РФ і перейматимуться чим завгодно, крім торжества демократії... Абсолютне торжество абстрактних принципів, які не підвищують повагу до демократії та європейської єдності серед притомних українців і торжество порожньої форми над змістом історичних процесів. Бо виходить, що представники держави-агресора, а на додачу демонстративно недемократичної у внутрішньому житті РФ, контролюватимуть дотримання демократії та прав людини в країні, яка є однією з жертв агресії. То чому слід дивуватися «феномену Зеленського», якщо відповідальні особи ЄС влаштовують куди більш масштабні клоунади на всеєвропейському рівні?
Але ледь встигла речниця ЄС відійти від мікрофона, як МЗС Росії пояснило, що не відправлятиме на вибори в Україну своїх спостерігачів «із міркувань безпеки». Мовляв, Росія не відправлятиме на вибори президента в Україну своїх спостерігачів, яким раніше відмовили в акредитації в складі місії БДІПЛ ОБСЄ. «Російська сторона, виходячи з міркувань безпеки наших представників у спостережній місії БДІПЛ, ухвалила рішення утриматися від їхнього направлення в Україну». А на додачу заборону пускати на вибори в Україну російських спостерігачів у Москві назвали «грубим порушенням міжнародних зобов’язань у сфері загальноприйнятих електоральних процедур»; відсутність російських спостерігачів і закриття українських дільниць для голосування в РФ «ставлять під сумнів прозорість і об’єктивність підсумків виборів президента України». Чудово! Окупант «ставить під сумнів» демократичність країни, шматок якої він відхопив, і «політичний абстракціонізм» на ділі виливається в фарс та трагіфарс.
Але мова не про те. Маємо поки що рідкісний випадок: влада України насмілилася показати дулю тим, хто в ім’я абстрактно-захмарних принципів ладен поставити під загрозу недосконалий, але реальний демократичний процес в Україні. Причому цей підхід спершу заперечили навіть куди більш рішучі в сенсі протистояння Росії США, але потім поставилися до нього з розумінням. Так, спеціальний представник Державного департаменту США з питань України Курт Волкер спершу зазначив у Twitter: «Це нормально, якщо російські спостерігачі (поїдуть на вибори. — Авт.), але під началом БДІПЛ. Жодних ігор. Україні необхідно довіряти своїм власним демократичним інституціям». Потім Волкер скоригував свою позицію: «Ми переконані у відданості України прозорості та проведенню вільних та чесних виборів. Слід пам’ятати, що Росія є агресором в Україні, а отже, занепокоєність України щодо безпеки дуже реальна». Що ж, Волкер за минулі роки не раз демонстрував своє вміння дивитися в корінь проблем...
Але якщо хтось думає, що на тому ігрища в «демократію» з боку ОБСЄ скінчилися, він помиляється. Чинний голова ОБСЄ, міністр закордонних справ Словаччини Мирослав Лайчак запропонував українській стороні переглянути рішення про те, що вибори президента України будуть закриті для російських спостерігачів. Під час телефонної розмови з міністром закордонних справ України Павлом Клімкіним він «висловив жаль», що український парламент 7 лютого ухвалив закон, який забороняє акредитацію як спостерігачів від БДІПЛ ОБСЄ громадян Російської Федерації і «закликав» керівництво України до «пошуку всіх можливих шляхів», які забезпечать акредитацію всіх спостерігачів від цієї структури. Складається враження, що 1968 рік певна частина чеської (включно з президентом) і словацької політичної еліти геть забула: для них «демократія» та «права людини» й надалі нерозривно пов’язані з Кремлем і Луб’янкою (нагадаємо, що БДІПЛ — це Бюро з демократичних інститутів і прав людини...).
І ще сюжет, пов’язаний із реалізмом щодо проблеми виборів. Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков заявив у ефірі телеканала «1+1» щодо дозволу ЦВК тим, хто живе на окупованій території Донбасу, брати участь у виборах: «Останнім часом ми фіксуємо те, що кількість людей, які перетинають лінію зіткнення і реєструють своє місце проживання в іншому місті, щоб проголосувати, збільшилась у шість разів. Чи це дійсно люди прагнуть проголосувати, чи це схема, яку нам нав’язує наш іноземний ворог? І ми будемо дуже пильно перевіряти, щоб у реєстрі виборців не було ані мертвих душ, ані ситуації, коли за людину хтось проголосує».
Нагадаємо, що згідно з чинним законодавством, для того, щоб змінити тимчасове місце голосування без зміни виборчої адреси, слід отримати довідку з державного реєстру виборців не пізніше, ніж за п’ять днів до голосування. Для людей із реєстрацією на непідконтрольній Києву території достатньо лише паспорт. Це, на нашу думку, річ абсолютно неприпустима, а ті вітчизняні правозахисники, які з піною у рота обстоюють «права наших співгромадян», насправді свідомо чи ні виступають у ролі провокаторів, ставлячи під загрозу безпеку і навіть життя жителів окупованих територій. Адже відповідні органи «ЛДНР» не матимуть на виборах жодних проблем із використанням відпрацьованих ще за Януковича технологій контролю за результатами голосування жителів окупованих територій, навіть тих, хто не є «засланими козачками», а щиро прагне взяти участь у демократичних процесах. Хочеш поїхати проголосувати? ОК. Тільки сфотографуй виборчий бюлетень на мобілку чи інший ґаджет, а при поверненні покажеш нам. Із відповідними наслідками в разі «неправильного» голосування. А наслідки ці, як добре відомо, можуть бути просто страхітливими. Ну а якщо настрашена людина проголосує не за того, за кого хотіла б, а за того, на кого їй вказали, то що матимемо в підсумку — тріумф демократії чи знущання з неї?
Отож під будь-яким кутом зору участь жителів окупованих територій у президентських виборах є щонайменше дурницею. Добре, що хоч хтось у керівництві України розуміє це і звертає увагу на пов’язані з такою участю небезпеки (які, зокрема, здатні викривати вільне волевиявлення на цих виборах, коли, як справедливо вказують експерти, все можуть вирішити кілька тисяч, ба навіть, кілька сотень голосів).
Тим паче, неприпустимим було відкриття виборчих дільниць на території країни-агресора, якого, на щастя (знов-таки, під супровід протестів низки вітчизняних і західних «ревнителів демократії»), не сталося. Проте апологети безберегої «демократії» не вгамовуються. Скажімо, нардеп Ігор Попов, екс-голова громадської організації «Комітет виборців України», за повідомленням Deutsche Welle, вважає, що офіційні аргументи на користь закриття виборчих дільниць у Росії є непереконливі. «Причини тут радше політичні і тому їх сором’язливо не називають», — зазначив депутат. Серед реальних причин такого рішення ЦВК він назвав намагання продемонструвати дрейф України подалі від Росії, а також побоювання влади, що отруєні російською пропагандою українські виборці можуть проголосувати «не за того, за кого треба». Турбота про безпеку виборців у Росії, на думку Попова, виглядає нелогічною. «Згідно зі зведеннями правоохоронних органів, із Польщі надходить більше повідомлень про напади на українців за етнічною ознакою і за ознакою громадянства, ніж із Росії», — зазначив Попов і закликав МЗС і ЦВК подбати про розширення можливостей для голосування українцям за кордоном, бо там перебуває рекордна кількість громадян України.
Як це оцінити — як крайнє невігластво в недавньому минулому «головного виборця» України чи не менш крайнє лукавство? Адже йдеться не про «намагання і побоювання влади», а про національні інтереси України. Чи, може, жителі Росії (не має значення, яким є їхнє громадянство), в своїй масі здатні за чинних обставин мислити демократично та бути вільними людьми? І при чому тут «напади за етнічною ознакою» на українців у Польщі — адже в РФ, на відміну від третьої Речі Посполитої, діє машина державного політичного терору? Ба більше: невже нардеп Попов така наївна людина, що довіряє офіційний зведенням російського МВС? І знов-таки — невже екс-голова Комітету виборців ніколи не чув про інструментарій, який не раз уже використовували на виборах в Україні, щоб проконтролювати голосування за «правильних» кандидатів (у РФ, навіть якщо ніхто про такий інструментарій не чув, завжди можуть звернутися за консультацією хоча б до Януковича). Ми вже не кажемо про те, що жодних виборчих дільниць на території держави-агресора, яка окупує частину української території, апріорі не може бути, і взагалі, надавати право голосу тим, хто працює на агресора, на його могутність, щонайменше аморально.
У підсумку доводиться констатувати, що в своїй абстрактній формі поняття «демократія» і «права людини» за певних обставин можуть значити щось несумісне і несумірне з реальним демократичним поступом і прогресом у царині людських прав. І це наразі якраз стосується виборів в Україні.
