Україна сьогодні знаходиться в досить вузькому коридорі — країну чекають великі випробування. З одного боку, є факт окупованих українських територій Росією, і вирішити цю проблему — надскладне завдання для українських політиків. Та і світових також. В деякій мірі це дозволяє Росії тримати Україну «на прив’язі» у зв’язку з її європейськими та євроатлантичними устремліннями. Хоча ніхто не заважає нинішній владі активніше запроваджувати стандарти НАТО та ЄС на вільній території.
З іншого боку, в 2019-му Україну чекають вибори — президентські і парламентські. Тут українцям важливо не схибити, хоч меню з кандидатів обіцяє бути не дуже оптимістичним. Гібридна війна Росії проти України передбачає не тільки прямі воєнні, інформаційні і дипломатичні методи, а й політичні. Москва завжди мала своїх кандидатів на українських виборах. Матиме і зараз.
Після тривалих розмов і попередніх заяв, об’єднання двох осколків колишньої Партії регіонів — «Опозиційного блоку» і партії «За життя» — минулого тижня стало реальністю. Співголова фракції Опоблоку Юрій Бойко і голова «За життя» Вадим Рабінович підписали угоду про об’єднання опозиції і створення «Опозиційної платформи — За життя». Юрій Бойко заявив, що сторони домовилися про спільну участь в парламентських виборах, а також про висування єдиного кандидата на вибори президенти.
Але не всі однопартійці підтримали Бойка в цьому об’єднанні. Інший співголова партії Борис Колесніков у ФБ написав, що це «є особистою ініціативою народного депутата Юрія Бойка, не узгодженою з іншими членами «Опозиційного блоку» та не легітимізованою з’їздом партії». Якщо не вдасться домовитися всередині Опоблоку, то не виключно, що «ахметівське крило» може висунути кандидатом в президенти Олександра Вілкула, бігборди якого з політичною рекламою можна побачити по всій країні.
Тим часом, свіжі соціологічні дані свідчать про те, що із тих, хто визначився та має намір брати участь у голосуванні, за Бойка готові віддати голоси 9% українських виборців. Опитування проведено КМІС, Центром Разумкова та Соціологічною групою «Рейтинг» з 19 жовтня по 2 листопада 2018 року. Тобто до заяви Бойка та Рабіновича про об’єднання. Цікаво, що в переліку серед ймовірних кандидатів з’явився Євгеній Мураєв, який набирає 5%. Тобто якщо Бойко і Мураєв будуть балотуватися на виборах в президенти, об’єднання Опоблоку і «За життя» може і не дати відчутного результату, адже голоси Рабіновича поступово перетікають до Мураєва. Плюс, не треба забувати про Вілкула.
В протилежному таборі демократичних сил щодо об’єднання на практиці поки не йдеться, хоча ця тема часто піднімається, зокрема самими кандидатами. Наразі про свої президентські амбіції заявили Юлія Тимошенко, Анатолій Гриценко, Андрій Садовий, Олег Ляшко та інші. Судячи з бігбордів до цього переліку можна додати і діючого президента Петра Порошенка. Згідно соціологічних даних ситуація наступна: Юлія Тимошенко — 21% Володимир Зеленський — 11%, Петро Порошенко — 10%, Анатолій Гриценко — 10%, Олег Ляшко — 8%, Святослав Вакарчук — 6%. Рейтинг інших кандидатів — менше 5%.
Чому більшість політиків не здатні об’єднуватися навіть в таких складних умовах, в яких знаходиться сьогодні Україна? Які шанси тих, хто вже заявив про своє об’єднання?
«ФІГУРА МЕДВЕДЧУКА НЕ Є ПРИВАБЛИВОЮ НАВІТЬ ДЛЯ ЛЕВОВОЇ ЧАСТИНИ «БІЛО-СИНЬОГО» ЕЛЕКТОРАТУ»
Вікторія ПОДГОРНА, політолог:
— Я бачу, що в демократичному таборі відбуваються протилежні процеси ніж в іншому таборі, який відносять до проросійських сил. Існує відомий вислів про те, що демократи об’єднуються лише перед розстрілом. Таке враження, що вони продовжують цю хибну традицію і не здатні об’єднатися. Є низка кандидатів, які замість того, щоб сконцентрувати свої сили йдуть окремо, хоч до того навіть були чутки про їх об’єднання. Що торкається об’єднань в таборі «біло-блакитних», то можливо для них це є гарною тенденцією, але для патріотичних сил ця тенденція точно не є чимось позитивним.
Не думаю, що це їм добре вдасться, адже фігура Медведчука не є привабливою навіть для левової частини «біло-синього» електорату. Тому сподіваюся, що саме Медведчук не дасть відповідних результатів на які очікує той блок, адже всі розуміють, що Медведчук — це російський вплив. Ми бачимо, що Ахметов не хоче вступати у відверто проросійську калюжу. Я гадаю, що Ахметов, не зважаючи на те, що він олігарх, не хоче мати таку відверто російську асоціацію, адже він працює тут, а не в Росії. Тому він не буде відверто захищати російські інтереси навіть з Новінським.
Всі ці події відбуваються в умовах прагнення Росії до реваншу. Навіть Курт Волкер сказав, що Путін зараз не буде робити відверту військову агресію, тому що він чекає можливості для політичного реваншу. На Росію дуже впливають санкції. Отже на їх думку розвивати збройний конфлікт в повному масштабі немає сенсу. Але в політичному сенсі вони будуть наступати. З нашого боку, ми бачимо, як суттєво змінилась кон’юнкктура політичних вподобань. Той же південь України став набагато більш проукраїнським за ці роки. Але в цьому плані існує гра Кремля через начебто проукраїнські сили, деякі з яких будуть працювати на розкол в патріотичному секторі українського політикуму. А ось те, що сили, які є насправді ворогами України, мають можливість об’єднуватись у відповідні блоки, то це питання до правоохоронних органів. Цим мають займатись спецслужби. Адже тут питання не в політиці, а в підривній діяльності. Можна бути супер-патріотом і говорити багато правильних речей, але при цьому не помічати необхідності справжнього захисту національних інтересів.
«СПІЛЬНОЮ ІДЕОЛОГІЄЮ ОПОБЛОКУ І «ЗА ЖИТТЯ» Є ІДЕОЛОГІЯ РЕВАНШУ»
Петро ОЛЕЩУК, політолог:
— Потенційних політичних об’єднань може бути досить багато. Але ми бачимо, що всі об’єднання, які намічались наприклад в сегменті націонал-патріотів або в ліберальному сегменті, то вони виявлялися достатньо недовговічними або взагалі хаотичними і нетривкими. Таким чином вони не приносили якогось очікуваного ефекту. З іншого боку бачимо, що в сегменті, який уособлюють Рабінович та Бойко, намічаються тенденції об’єднання не зважаючи на певні суперечності з боку керівництва Опоблоку. Але у них є спільна мета. Їхньою спільною ідеологією є ідеологія реваншу. Очевидно, що ця тенденція провокується не без впливу Медведчука. Головне інше, їхньою метою є реванш. І якщо є спільна ціль, то об’єднання має серйозну базу для тривалого союзу. Якщо ж об’єднання базуються лише на деклараціях, то такі об’єднання як правило не є довготривалими. Адже у учасників таких об’єднань є окремі цілі.
