Новий президент Молдови Ігор Додон, після свого обрання, почав відчайдушно дружити з Москвою. І річ не в тім, що він в першу чергу відвідав з офіційним візитом РФ. Молдовські політики лівого спектру і так буквально не вилазять з Москви, змагаючись між собою, хто з них більш проросійський.
У Молдові популярним є жарт про те, що вибори може виграти практично будь-яка людина, яка зображена на передвиборчому плакаті поряд з Путіним. Молдовського виборця безсоромно ошукали, розповідаючи про перспективи дружби з Росією, у разі відмови від європейської перспективи. І, звичайно ж, співавторами перемоги Ігоря Додона виступили і ті, хто з 2009 р. (проєвропейський уряд) говорили про європейську інтеграцію, а насправді крали і ділили ресурси.
У результаті бідна, корумпована країна, що залишилася в інформаційному просторі РФ, стала заручницею Додона. Його заява про федералізацію Молдови і пропозиції європейським чиновникам провести тристоронні перемовини з участю Росії красномовно свідчать про те, що Молдова може зробити великий крок назад — до Молдавської РСР.
Як відомо, з геополітичним вітром вже майорять російські окупаційні прапори в Сирії і Україні. Так, Путін поки закрив такі масштабні проекти як «Новороссия», але він промацує слабкі місця і саме там намагається завдати удару. Посилена за останній час зацікавленість Кремля Молдовою не означає, що він дасть спокій Україні. Путін намагатиметься оточити нас своєю «увагою», а молдовський плацдарм, де перебуває угрупування російських військ, це додатковий важіль тиску на нашу країну. І не потрібно тішити себе ілюзіями, що російські війська заблоковані в Придністров’ї. Ми не можемо заблокувати появу безальтернативних придністровських помідорів на ринках Одеси.
Коли перестаєш думати про своє майбутнє, то неодмінно провалюєшся у своє минуле. Безвідповідальні популісти виходять на перший план, влаштовуючи перегони за симпатіями дезорієнтованого електорату. Проте в повернення Молдови до старого «чекістського» ізолятора поки віриться слабо. Золотого запасу в Росії не вистачає навіть на Придністров’я, проросійська Гагаузія (автономія у складі Молдови) отримує скромну російську допомогу, а тут вся Молдова...
Санкції, витрати на військовий похід до Сирії, на агресію в Україні, зокрема, вкрадений Крим... Все це влітає Росії «в копійчину» і брати на себе додаткові фінансові витрати у Кремлі не квапляться. Мова може йти хіба що про «точкові» вливання, тому не виключено, що Додон, виконавши свою місію, або провалившись (це як вийде), складе компанію Януковичу та іншим завзятим прихильникам стратегічного партнерства з Москвою.
Не варто чекати того, що росіяни віддадуть перевагу молдовському вину перед своїм національним напоєм — «Глодом». Кремль не має бажання зробити з Молдови успішну державу. Молдова потрібна Кремлю як якір, який утримає її в зоні інтересів Росії. Роль якоря досі виконували Придністров’я і Гагаузія, а тепер з’явилася можливість долучити всю Молдову. У цьому суть — не допомога країні і людям, а використання їх як інструмент в геополітичній боротьбі.
Найближчі місяці засвідчать глибину розтяжки президента Молдови. Буде видно, на яких принципах він збирається вибудовувати свої стосунки з Брюсселем і Москвою. Треба пам’ятати, що Москва зажадає від Додона не лише лояльності і запевнень у дружбі, а й конкретних дій, які не залишать сумнівів в тому, до якого берега і до якої пристані пливе молдовський корабель. Уся інтрига полягає в тому, чи встигне Додон, за час свого президентства, піднести Молдову на блюді для друга Володимира.
І якщо в США система стримувань і демократичних інституцій можеь приборкати навіть Трампа (відставка Майкла Флінна тому підтвердження), то в Молдові таких традицій просто немає.
І молдовському політичному класу, який «проспав» ривок Додона до влади, залишається лише одне — зробити мінімальними втрати Молдови від можливих некоректних дій нового президента, а враховуючи його особистісні характеристики, цей захист має бути багаторівневим.
Михайло СИРКЕЛI, політичний експерт, Молдова:
— Багато з того, що просуває Додон, і те, що він обіцяв у своїй передвиборній кампанії, повною мірою відповідає інтересам Росії, наприклад, переглянути угоду Молдови з ЄС не на користь поглиблення зв’язків між Молдовою і єдиною Європою. У Брюсселі він запропонував переглянути цю угоду за участю Росії, на що йому дали відповідь, що ЄС не обговорює двосторонні угоди з третіми сторонами. Ясна річ, що в переглядї угоди Молдови з ЄС зацікавлена насамперед Росія, а не Молдова і не ЄС.
Друге завдання, яке ставить перед собою Додон, також повною мірою відповідає інтересам Росії — це розв’язання придністровського конфлікту на основі федералізації Молдови, що вписується в «план Козака» від 2003 року (Меморандум Козака — план вирішення придністровського конфлікту через федералізацію Молдови. Проект було розроблено 2003 року спеціальним представником президента Росії Дмитром Козаком. За цим планом Молдова повинна була стати «асиметричною федерацією»). Даний план свого часу було відхилено президентом Вороніним. Як ми знаємо «план Козака» передбачає створення в Молдові федерації з трьох суб’єктів: Придністров’я, Гагаузії і третього суб’єкта, до якого мають увійти решта частин Молдови, з двопалатним парламентом. Рішення нижньої палати можуть блокувати у верхній палаті Гагаузія і Придністров’я у разі, коли вони обмежують їх інтереси. Враховуючи проросійськість цих регіонів, не важко передбачити, якими інтересами там керуватимуться представники Гагаузії і Придністров’я. Не виключено, що обкатку «плану Козака» в Молдові Росія потім може використовувати як варіант успішного прикладу (для себе, звичайно) для розв’язання конфлікту на Донбасі.
Якщо придністровське питання буде вирішено на основі «плану Козака» або його апгрейду, а в рамках передвиборної кампанії пан Додон говорив про те, що він збирається вирішувати придністровське питання на основі плану федералізації Молдови, то напевно Росія наполягатиме на якійсь формулі для збереження присутності російських військ на території Молдови. Тоді ми матимемо посилення політичної і військової присутності Росії в Молдові і в цілому в східній Європі біля південно-західних кордонів України і східних кордонів Румунії.
Для реалізації цього плану Додону потрібна своя більшість в парламенті, якої у нього поки немає, але яка, якщо вірити останнім опитуванням, може з’явитися в результаті чергових (2018) або дострокових (2017) парламентських виборів. Тому зараз в Молдові активно обговорюють можливу реформу виборчої системи, яка у разі реалізації суттєво ускладнить можливість отримання більшості в парламенті партією Додона. З другого боку, якщо вона буде реалізована в тому вигляді, в якому її пропонують, то це консолідує існуючий режим, який не дуже сприяє побудові правової держави в Молдові європейського зразка, і, судячи з усього, сам не проти домовитися з Кремлем з питань, що цікавлять його.
